Олексій Горбунов "Горілка в рази страшніша за марихуану"

Популярний актор Олексій Горбунов в ексклюзивному інтерв'ю газеті "Сегодня" та Liferead.media розповів про "Громадянина Поета" по-українськи, фільми, за які йому не соромно, і чому горілка страшніша за марихуану.

- Олексію, зараз ви зайняті підготовкою до свого спектаклю "Чорна шкатулка" (27 лютого, 6 березня – в Театрі драми і комедії на Лівому березі). Про що він?

- "Чорна шкатулка" – це та історія, де дуже тихо, як на кухні, говорять про дуже таємні і прості речі – про кохання, про війну, про жінку... До того ж, ім'я Людвіка Ашкеназі про щось та говорить. У театрах зараз про те, що на серці, на жаль, не розмовляють. Чому саме Лівий берег? Тому що я там виріс, у мене там досі багато друзів. Крім того, я давно знайомий з художнім керівником театру – Едуардом Марковичем Митницьким. І вдячний йому донині за те, що в 90-х роках він перший і єдиний, хто дозволив нам з Юрієм Одиноким випустити спектакль "Закоханий метелик", де звучав мат. Це була перша сучасна п'єса на сцені Театру російської драми ім. Українки, де на той момент Митницький був головрежем. Честь і хвала йому за те, що він взяв на себе таку відповідальність. А взагалі спектакль "Чорна шкатулка" відбувся завдяки моїм друзям. Хтось просто допоміг грошима, хтось інструменти безкоштовно дав.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- А увійти до трупи якогось столичного театру не було бажання?

- Я не люблю репертуарні театри, у великому колективі мені ужитися складно. Хоча свого часу в театрі у Олега Меньшикова я пропрацював майже вісім років. Я ж з Олегом всю Росію об'їздив з гастролями і на постійній основі працював на сцені Театру ім. Моссовєта, де грали великі Ростислав Плятт, Фаїна Раневська, Любов Орлова. Завдяки Меньшикову я надолужив той період, коли знімався в кіно, а на театр часу не залишалося. Сьогодні ж ідеально було б, якби ми з Одиноким театр відкрили, з молодими акторами, драматургами. А поки що мені цікаво робити індивідуальні постановки. Я люблю невеликі проекти з людьми, яких знаю особисто.

- У жовтні ви відсвяткували ювілей – 55 років. Як вас, народного артиста, привітала держава?

- Мене завжди вітають друзі, а не держава. Взагалі завдяки друзям я і виживаю тут.

- Ви планували зняти свій день народження, щоб потім показати його на великому екрані. Чи вдалося задумане?

- Так, ми в процесі монтажу, але не все так швидко. За свої гроші, чи знаєте, знімати дуже важко. Але у когось щось просити я не збираюся, хоча і знаю, що серед банкірів повно фанатів моєї творчості. Мабуть, вони ще не знають, що мені потрібні гроші на кіно і спектаклі, а ходити і принижуватися, повторюю, я не буду. Мене знайти нескладно, я ж не голка в копиці. Стосовно фільму, плануємо з відзнятого зробити годинне відео. Всім займається мій друг, режисер Андрій Кавун, а в головних ролях – я і учасники моєї групи "Грусть пілота". Для мене це найкращий подарунок до свого 55-річчя.

- Чим, до речі, Кавун (поставив фільми "Полювання на піранью", "Кандагар", "Шерлок Холмс") зараз займається?

- Режисер Андрій Кавун вже два роки перебуває в Україні. Зараз займається розширеною телевізійною версією фільму "Правило бою" в якому я теж знімався. Понад півтора року у нас лежить шикарний сценарій. Спільний великий проект з поляками під назвою "Батяри" – історія відбувається в 20-х роках минулого століття у Львові. Сюжет в стилі легендарного "Ва-Банку". Поляки вже готові дати частину грошей, ми ж уже стільки часу знайти нічого не можемо... Скільки Україна пережила страшного за ці три роки, скільки людських історій особисто я почув за цей час. Де хоч одна картина про це все?! А це, між іншим, державна політика. Ви бачили, в якому стані зараз театральний гуртожиток? У цьому приміщенні пройшли найкращі мої роки, та й не тільки мої. Ви подивіться, як ця будівля виглядає зараз! Я зрозумів одне: нікому кіно в цій країні не треба, інакше б не довели головнтй театральний гуртожиток до такого стану. Ця общага – обличчя нашої сучасної культури, ставлення всієї держави до акторів, режисерів, мистецтва. А у нас же повно талановитих людей! І головне, що зараз треба – це якраз кіно знімати! З молодими, про молодих і про свою країну!

- Уже зовсім скоро стартує серіал "Одинак" де ви граєте суворого оперативника Гліба Мечникова. Ви відразу погодилися на цей проект?

- Практично так, я сумнівався лише щодо сценарію. Адже часто, самі знаєте, пишуть жахливо, а це мене сильно коробить. Все типажі – під копірку. А оскільки я розпещений хорошим кіно і більшу частину своєї кар'єри знімався у геніальних режисерів, мені важко читати, що на душу не лягає. З продюсером Валентином Опалєвим ми відразу домовилися, що я матиму право на редагування в тексті. А коли я дізнався, що режисером серіалу призначений Віктор Конісевич – мій товариш, з яким ми вчилися на одній паралелі в театральному інституті (він, до речі, ще однокурсник Стаса Боклана) – то взагалі заспокоївся. З Вітею ми відразу проговорили, що я мінятиму текст під себе і олюднюватиму свого героя-мента. Мечников досить жорсткий, але чесний. Я взагалі скучив за чесними героям. "Одинак" – це своєрідний ковток повітря на нашому ТБ. Принаймні, це моя думка. Спочатку все кіно хотіли знімати в Одесі, але за підсумком в цьому місті було всього три знімальних дні, і всю Одесу ми відзняли в Києві. Чому? Та тому що знімали, як завжди, за копійки! 16 серій за два місяці. Але тим не менше ми все робили професійно. У серіалі – хороший акторський склад, ненудні діалоги. А який саундтрек зробили "Антитіла!" Загалом я сам дуже чекаю на прем'єру.

- У своїх інтерв'ю, програмах ви з гордістю говорите, що дитинство і юність провели на Русанівці. Яким спогадом з тих часів ви дорожите найбільше?

- Вся моя юність дійсно пов'язана з Русанівкою. Я, як і всі радянські діти, формувався у дворі. Це був час, коли цей район ще добудовувався, ми з батьками були одними з перших, хто туди переїхав жити. У районі нинішньої станції метро "Лівобережна" ще були села, де ми з місцевими часто билися. Незважаючи на те, що зараз я живу на Солом'янці, серце моє назавжди залишилося на Лівому березі.

- Ви говорили, що мрієте зняти про Київ фільм.

- Дасть Бог, ми це зробимо з режисером і кліпмейкером Віктором Придуваловим. Довго ми чекали спонсорської допомоги, але зрозуміли, що нікому, крім нас, це нецікаво. Ми вже рік говоримо, що про наше місто немає жодного нормального фільму! А Київ давно заслуговує на окрему історію про себе. Подробиці сюжету не розповідатиму, зазначу лише, що саме Київ у нас буде головним героєм картини.

- З вашим учителем, майстром Костем Петровичем Степанковим, вас познайомила  Ада  Роговцева. Сьогодні у вас якісь з нею стосунки?

- Кость Петрович був мені наче батько. А з Адою Миколаївною у мене чудові стосунки протягом усього життя. Я вдячний Богу, що свого часу вона за руку мене взяла і до Степанкова підвела. Після цього доля моя була вирішена. Але оскільки останні 10 років, до відомих усім подій, я активно працював в Росії, ми стали рідко зустрічатися. Ада Миколаївна – це прапор нашої країни. Вона справжня народна артистка, яку люблять мільйони. Бажаю їй тільки здоров'я!

- Таким же був і Богдан Ступка. З ним, до речі, ви теж дружили?

- Ну, у нас були дружні стосунки, ми неодноразово разом знімалися. Казус полягав у тому, що ми в один день отримували диплом про закінчення театрального. Він, будучи вже відомим актором, заочно закінчив Московський університет і того ж дня прийшов за документами, що і я. А взагалі з усією родиною Ступок я давно знайомий, а з молодшим, Дімкою, ми вже і в "Гвардії", і в "Правилі бою" знімалися.

- Ваші дії, коли бачите себе по телевізору?

- По-перше, себе на екрані я не особливо люблю дивитися. Я – Скорпіон, і до себе ставлюся дуже жорстко і вимогливо. Щоб я сам собі сподобався – не знаю, що там має бути. Зі ста фільмів я, напевно, виберу десять, де я собі більш-менш подобаюся. Для мене важливо, щоб мені перед дітьми своїми не було соромно. І за половину фільмів я відповідаю точно. З того, що я можу дивитися сам, це "Червона капела", "Курсанти", "Дітям до 16-ти", "Мала Москва", фільм "Я". Я люблю рідкісні картини, що не масові. Які мало хто бачив і пам'ятає.

- Ви недооцінюєте свого глядача. Всі перераховані картини я, наприклад, бачила. А який чудовий фільм "Я", де ви граєте кумира молоді на прізвисько Румун!

- Дякую. Поруч з такими Румунами пройшло моє дитинство. Саме ці люди вчили мене поняттям, за якими я живу і сьогодні. Наприклад, що не можна зрадити своїх, що за слабкого треба битися... Я сам обожнюю цю картину, і честь і хвала режисеру Ігорю Волошину, який зняв цей фільм про наше покоління. Там же нічого придуманого немає, ми всі так жили, тому фільм і чіпляє.

- Всенародна впізнаваність вас наздогнала саме після ролі блазня в "Графині де Монсоро" чи це сталося раніше?

- Напевно, таки після "Графині...", адже це був перший серіал після розвалу Союзу, який реально дивилися всі. Мене однаково впізнавали і в Україні, і в Росії, і в Білорусі, в спину кричали "Шико". За це я безмірно вдячний режисерові Попкову Володимиру Михайловичу, який був моїм хрещеним батьком у кіно. Тому що в його фільмі "Вантаж без маркування" у мене була перша в кіно роль.

- У серіалі "Курсанти" ви зіграли емоційного капітана Лиховола. Думка самого Петра Тодоровського про цю роль вам відома?

- Це особиста історія самого Петра Юхимовича, про те, як він в 18 років пішов курсантом на війну. Після прем'єри ми розмовляли, і він мені зізнався, що Лиховол саме таким був в життя. Звичайно, для мене це найкраща оцінка роботи. Зйомки "Курсантів" були важкими, але завдяки режисерові Кавуну атмосфера на майданчику завжди була дружна. До речі, це єдиний серіал, який дійшов до фіналу американської телевізійної премії "Еммі".

- Хто на сьогодні для вас авторитет?

- Для мене авторитети – Саша Усик і Вася Ломаченко. Вони роблять велику справу для країни, і смію сподіватися, що мої діти житимуть в країні, де таких людей більшість. Переважно всі авторитети для мене вже в могилі. Це Кость Петрович, Валерій Лобановський, багато режисерів, у яких я знімався... Для мене непорушний авторитет – Ліна Костенко. Упевнений, наші діти вивчатимуть Україну не за енциклопедіями і книгами з історії, а за творчістю Ліни Василівни, за її серцем, душею і талантом. У мене величезне бажання з нею познайомитися і поспілкуватися.

- У фільмі "Мебіус" ви граєте на французькій мові. У чому були головні складності при роботі в цьому проекті?

- Нічого особливо складного, тим більше що це була моя третя робота з французами. До цього я знімався у фільмі "Прощання" (в нашому прокаті фільм вийшов під назвою "Прощальна справа". – Авт.) у відомого режисера Крістіана Каріона, де грали Емір Кустуріца, Віллем Дефо, Гійом Кане. Скрізь кіношники працюють за одними законами. Коли французькі продюсери відкривали мою біографію і бачили, скільки у мене картин, вони не вірили, що я міг погодитися на таку невелику роль в "Мебіусі". Але мені гріх скаржитися, я роботою в кіно розпещений.

- Друзі і колеги з Росії досі вас кличуть назад?

- Так, кличуть. Але, з огляду на відомі всім обставини і мою зайнятість в українських проектах, поки що говорити про це рано. Гроші, звичайно, потрібні завжди. Але вони ніколи не були і не будуть визначальним фактором в моєму житті.

- Ви вірите, що наші народи – український і російський – ще помиряться?

- Наші народи зобов'язані помиритися. Просто, як і коли це станеться, я сам не знаю. Зараз потрібно слухати наших дітей – молодих, чесних, незаангажованих. Вони набагато більше і краще знають, ніж ми, дорослі, в якому світі нам всім жити.

- Зі своєю групою "Грусть пілота" ви співаєте пісні не на свої вірші. Самі ніколи не пробували складати?

- Я пишу поки що в стіл. Може, коли-небудь прийде час, і я почну співати своє, але не зараз. Це повинно бути особливе покликання. Ось Висоцький – він же актуальний завжди, і навряд чи хтось скаже краще, ніж він. Там стільки глибини! Його ж ніхто досі переспівати не може. Він же кров'ю свого життя писав кожну пісню, тому останні 50 років все його співають і плачуть. І так буде ще довго.

- Ви говорили, що в юності були випадки, коли ви виходили на сцену в нетверезому стані. Сьогодні ви можете себе таке дозволити?

- У театрі і на зйомках – виключено. На концерті в клубі я можу дозволити собі бути напідпитку. І то тільки тому, що в залі – половина моїх знайомих.

- А як ви ставитеся до панібратства?

- Я дуже важко сходжуся з новими людьми. Я не люблю фотографуватися і коли мені в обличчя тикають телефон з камерою. Більш того, панібратство мене бісить – як ніби люди думають, що вони можуть без дозволу влазити в мій особистий простір. Єдині, кому я не відмовляю в фото, – це діти, бабусі та військові.

- Ви говорили, що у вас є бажання зробити проект "Громадянин Поет" по-українськи. Тільки замість Дмитра Бикова буде Лесь Подерв'янський, а замість Єфремова – ви. Що заважає?

- Я давно хочу це зробити, але ми не можемо знайти продюсерів під цю справу. Ми могли б зробити таку українську версію, що "вуха б зів'яли"! Крім того, з моїм другом Михайлом Єфремовим ми мріємо теж щось спільне зробити. Він нещодавно був у мене в гостях, ми душевно посиділи, планів налаштували. Але знову ж таки – все впирається в обставини, які, на жаль, не від нас залежать. Але це ж не заважає нам дружити. У мене багато в Росії друзів, які мене знають добре, і моє ставлення до них не змінилося. Цінність цих людей, навпаки, тільки зросла.

- Зі свого старшою дочкою, Анастасією, ви вже разом ведете прямі ефіри на радіо "Аристократи". Це чия була ініціатива?

- Я раз взяв її з собою на ефір, і їй сподобалося. Потім ще раз. Вона все ловить на льоту. Крім того, цей досвід Насті ніколи не завадить. При цьому вона вірші здорово читає, і склад у неї хороший. Чи захоче бути актрисою чи оператором – будь ласка. Вона талановита дівчинка, впевнений, у неї все вийде.

- Ви виступаєте за легалізацію конопель. Звідки взагалі прийшла така ідея?

- А що вас дивує? Половина світу вже її легалізувала, а ми, як завжди, пасемо задніх. Невже досі не ясно, що горілка в рази страшніша за марихуану? В Ізраїлі вже останні десятиліття дають "косяки" як знеболююче. Найпросунутіша країна в Європі, Голландія, стала курити однією з перших. Ви не замислювалися, чому? Треба не марихуани лякатися, а людської жадібності і зрадників. Це набагато страшніше за будь-яку коноплю.