Еммануїл Віторган: "Тричі лягав у труну, але про смерть не думав"

Відомий актор розповів "Сегодня" про свій приїзд в Україну, про дитячі спогади про Одесу, про те, якими ролями не надимається, чому його навчив вік, як дружина Ірина повернула його до життя, і про сучасні обличчя кіно.

- Еммануїл Гедеонович, в березні у вас буде тур Україною з вашими творчими вечорами. З якими почуттями ви повертаєтеся сюди після довгої розлуки?

- По-перше, хочеться висловити глибоку подяку за пропозицію відвідати чудові міста, в яких ми свого часу провели чималу кількість років. Особливо радий, що побуваю в Одесі, адже це місто моєї сім'ї, моїх батьків. Коли я приїжджав туди в дитинстві або вже в більш дорослому віці, я просто не встигав всіх відвідати – така кількість була рідних і близьких! Сьогодні півцвинтаря одеського – це мої родичі: тітки, брати, сестри, племінники навіть є вже, на жаль... Можливість ще раз відвідати Київ, Одесу і Дніпро, які я відвідував багато разів упродовж багатьох років, коли їздив з гастролями або на зйомки, викликає у мене тільки почуття тепла, поваги і бажання бути якомога ближче з людьми, які там живуть.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Ви приїжджаєте з творчими вечорами, програму яких готували разом з вашою дружиною Іриною. Відкриє трохи завісу? Про що програма?

- Та програма, з якою ми їдемо, – це трохи, як би обізвати, нахабна програма (сміється). Тому що в ній дуже багато пісень. І найголовніше, що ці пісні важливі для нас не стільки за формою, скільки за змістом. Багато відомих композиторів спеціально написали чудові пісні для музичного альбому, який ми випустили нещодавно. Альбом називається "За все тобі дякую..." за однойменною піснею Ігоря Крутого. Також до цього альбому увійшли пісні інших відомих авторів, таких як Роберт Рождественський, Георгій Мовсесян, Михайло Таніч та багато інших. Я думаю, що коли, крім яких-небудь особистих заяв і одкровень, звучить ще й музика, це дуже зближує людей. Те, що ми працювали над цими вечорами разом з Іриною, дійсно залишило свій відбиток, адже я актор драматичного театру, а моя дружина закінчила консерваторію, і вона моя опора в музичному сенсі слова. Ми переконані, що нічого, крім задоволення від спілкування з тими містами, в яких ми будемо, ми не отримаємо. Там же багато знайомих, з якими з тих чи інших причин не бачилися. Тому, якщо підсумувати, буде не просто концерт – будуть чудові пісні і приголомшливі вірші, відео, чудова проза... Скільки ж я наговорив задоволень в свою адресу (сміється).

- Ви з Іриною – союз, що дуже надихає: і на роботі, і вдома разом, і ніяких скандалів, тільки легкість і відданість. Скажіть, на ваш погляд, чи всім дано настільки злагоджено жити і йти по кар'єрній стежці разом, або це праця над собою?

- Я прожив щасливе життя. У мене були чудові батьки-одесити. У мене була приголомшлива дружина Аллочка Балтер, з якої я прожив 30 з гаком років. Після того, як її не стало, я для себе вирішив, що мені теж не варто продовжувати життя, і був дуже твердо в цьому впевнений. Потім в моє життя увійшла молода і така прекрасна Ірочка, і через якийсь час я зрозумів, наскільки був не правий. Я не маю права сам вирішувати, коли варто йти, а коли залишитися. Потрібно проживати стільки, скільки тобі дано в цьому житті. Зовсім недавно мені виповнилося стільки, скільки, я думав, мені ніколи не здійсниться – 77! Подумайте! Мені самому страшно, хоча це дуже красиво – дві сімки поруч.

- І наскільки відповідають один одному відмітка про дату народження в паспорті і ваш внутрішній вік?

- Загалом я відчуваю себе досить молодим, хоча настрій буває різним, це нормально, що в цьому віці відбуваються якісь зміни. Але Ірина не дає мені сумувати. У такого віку є свої плюси: сьогодні я маю можливість сказати, що думаю, при цьому я намагаюся додати тому, з ким говорю: "Будь ласка, прислухайся". Ви не подумайте, я ніколи не наполягаю на своїх поглядах. Я вважаю, що у кожної людини є своя думка, і якщо вона наполягає на ній, я не буду перешкоджати в цьому. Просто настає час, і ми починаємо розуміти, що в якійсь конкретній ситуації потрібно було вчинити інакше. Не розлютитися, бути мудрішими. На це розуміння йдуть час і роки... Це я про себе кажу. У молодості я наробив чимало дурниць, в спілкуванні з людьми зокрема. Це я сьогодні розумію, що не треба поспішати з висновками! Єдине, що неприпустимо для людства, – це коли одна людина вбиває іншу, це катастрофа. Я переконаний, що це карається. Якщо не для цієї людини, то для його рідних.

- Що старшою стає людина, то частіше вона підводить якісь підсумки. Про що ви все частіше замислюєтеся зараз?

- Що ми повинні берегти один одного, навіть якщо ми розлучаємося, любов проходить або хтось когось не розуміє. Не можна розлучатися, проклинаючи і лаючи один одного. А про насильство я взагалі мовчу – це жах! Ще розумію, наскільки важливо те, що свого часу я пішов з державного театру. Адже перш за все, вибачте за тавтологію, я хочу робити те, що я хочу. Я хочу вставати вранці, коли мені хочеться, а не бігти, як божевільний, до 11 години на репетицію в театр. Сьогодні я можу вибрати п'єсу, яка мені подобається, і можу запросити акторів, які мені подобаються, моїх друзів. У цій професії щасливішої людини, ніж я, просто бути не може! Я працював з такою режисурою, з такими партнерами, про яких можна тільки мріяти все життя! Тому для мене сьогоднішній театр не становить особливого інтересу. Мене запрошують у багато театрів попрацювати – не хочу! Тому що мені не хочеться засмучуватися, що рівень режисури того чи іншого театру нижче того, що було раніше.

- Крім можливості вибирати самому репертуар і творчий склад, а також можливості самому вирішувати, коли наводити стрілки будильника, які ще переваги ви відчули, відкривши власний культурний центр?

- Не дивлячись на те, що бурчу і комусь скаржуся, я проживаю нормальне життя в радості, в турботі. Культурний центр на Остоженці, вибачте, мого імені, який 10 років тому ми створили з Ірішею, і де ми зараз спілкуємося з вами – неймовірно теплий будинок. Його стіни буквально просякнуті добром людей, що сюди приходять. А приходять сюди надзвичайні люди, різних професій. В цьому будинку за дуже багато років не було жодного скандалу! Навіть якось нецікаво (сміється). Тут ми проводимо творчі вечори, я граю малі п'єси, мої хлопці-партнери грають так, як їм хотілося грати. У нас невеликий зал для глядачів – нам дуже важливо, щоб кожен з присутніх почув один одного. А коли люди сидять у залі на півтори тисячі місць, такої взаємодії між людьми немає. Для нас важливо, щоб люди знайомилися, допомагали один одному. Це спілкування нас дуже з Ірішею гріє. До речі, на творчих вечорах, з якими ми поїдемо Україною, глядач побачить на екрані багато матеріалу з нашого "Віторган-КЛУБУ".

- В одному вашому інтерв'ю ви сказали, що доводилося грати в кіно і в сніг, і в дощ, в різних ситуаціях, на різних майданчиках. Серед іншого вам довелося навіть тричі лягати в труну! Які це відчуття? Чи не замислювалися в цей момент про вічне?

- Це дійсно так. В який тільки гидоти ні валявся, в якому тільки болоті по горло... Все це – наша професія. Тому більше зважаєш не на дух, а на зміст того, що ти зараз робиш. По-перше, я єврей, і вся моя сім'я – євреї чистокровні. Тому будь-яких релігійних і "наших національних справ" у нас ніколи не було. Самі розумієте, комунізм – величезне божество в Радянському Союзі. Так що я думав, швидше, про те, що мені зараз потрібно зіграти на належному рівні. А смерть прийде, коли задумано.

- Ви якось зазначили, що грати негативних персонажів вам куди цікавіше, ніж позитивних. Звідки такий інтерес до негідників?

- Це дійсно так. Я часто відмовлявся від позитивних героїв і майже ніколи – від негативних. Розумієте, раніше це ж взагалі була казка якась: позитивний герой був настільки позитивним, що навіть не розумів, як і для чого проводиться людина на цей світ. Тому, це було взагалі нецікаво. А якщо говорити про негативний персонаж, то я не вважаю, що він виглядає якось розумніше. Але для мене важливо, щоб люди розуміли, що це не найкращий вихід в життя – так себе вести. Що така лінія – не найкраща, насильство однієї людини над іншою – катастрофічно.

- Ваша фільмографія налічує понад 170 фільмів. Є серед них такі, якими ви не пишаєтеся?

- Безумовно. Колись я не дозволяв собі погоджуватися на те, що не варто, адже справа була не тільки в грошах, хоча це і була хороша фінансова підтримка. Саме через цю фінансову підтримку я іноді сьогодні даю згоду на те, на що раніше згоди ніколи не дав би. Тільки через фінансові справ. Про це можна тільки пошкодувати. І мріяти, щоб повернувся той час, коли людина не метушилася, щоб щось заробити і принести в сім'ю.

- Коли ми говоримо про обличчя російського кінематографа, ми говоримо про ваше покоління. Кого ви могли б назвати обличчями сучасного кіно – молоді імена, які увійдуть в історію пострадянського кінематографа?

- Я не знаю, чи увійдуть в історію мої колеги, які сьогодні присутні. Але, на превеликий жаль, доводиться бути незадоволеним, як літня людина: мовляв, так що ці молоді з себе представляють, і обов'язково при цьому мої нарікання повинні бути несправедливими. Але вони, на жаль, справедливі. Зараз на театральній сцені і в кіно величезна кількість погано підготовлених людей, адже пішла школа, когорта приголомшливих педагогів. Мені пощастило - я застав їх час, а потім пропрацював понад 25 років у театрі Маяковського. Для мене сцена важливіша, ніж кіно, де по 28 дублів записують одне речення. Наша школа, наші педагоги вчили нас ставитися до нашої професії по-іншому.

- Еммануїл Гедеонович, ми знаємо, що фільм "Чародії" зробив крутий поворот у вашій кар'єрі, і глядачі його люблять досі. Скажіть, а з братами Стругацькими, які написали роман, що ліг в основу сценарію, вам доводилося спілкуватися?

- Коли все тільки починалося, ми навіть подумати не могли, що стільки років фільм будуть любити і пам'ятати. Сценарій був створений з декількох творів, написаних братами Стругацькими. Коли вони вперше подивилися матеріал, вони спочатку були дуже незадоволені, просто дуже! З режисером у них був якийсь конфлікт, але я при цьому не був присутній... У підсумку, коли фільм уже вийшов, мені зателефонував один з братів Стругацьких і подякував, сказав, що йому все сподобалося – мені було дуже приємно. Це ще раз доводить, що всі конфліктні ситуації, які відбуваються в театрі і кіно – це абсолютно природно. Головне зберігати не надто грубу форму спілкування і не посилати нікого туди, куди не треба ступати людям, а то самого туди затягне (посміхається). До речі, а які чудові артисти зібралися! Ми дуже добре спрацювалися під час зйомок, а як ми дуріли в перервах! На превеликий жаль, немає Саші Абдулова, пішов Миша Свєтін і багато інших...

- В екранізації якого роману вам хотілося б зіграти?

- Я сьогодні – в театрі і, як я вже сказав, там я роблю те, що я хочу. Я сьогодні читаю так багато, як я раніше не встигав читати. Незважаючи на те, що колись я вже прочитав "Війну і мир", сьогодні цей твір і слова Толстого я зовсім інакше сприймаю. Не знаю, що зі мною відбувається, може, вік – я почав впадати в дитинство (сміється). Почав все перечитувати! Так що поки я насолоджуюся такою формою пізнання літератури.

- Якби була можливість повернутися в минуле, ви б хотіли щось змінити?

- Я б повернув близьких. Професією своєї я повністю задоволений, хоч і самокритичний. А ось близьких мені дуже не вистачає. Часто думаю про маму...

- Існує думка, що серіали витісняють кіно. Як ви ставитеся до цієї думки? Любите серіали?

- Серіали теж різні бувають. Ось тільки дивлюся їх рідко через брак часу. Сьогодні в США такі круті серіали роблять – не гірше за кіно, від того повний метр і відчуває, що їм наступають на п'яти. При цьому зараз не потрібно чекати певного моменту, щоб подивитися якийсь з цих варіантів. Раніше це можна було зробити тільки по ТБ або в кіно. А зараз – відкриваєш ноутбук і дивишся, коли хочеш. Більш того, час якісного серіалу прийшло давно, і давно вже "серіал" не звучить як щось погане. Тільки чомусь до нас ця хвиля, як зазвичай, пізно прийшла.

- І наостанок хочеться дізнатися, як справи у Максима з Ксенією? Як вплинула на їхні взаємини поява малюка?

- Чесно кажучи, здивований, що ви не запитали про них раніше – мої діти зараз всіх цікавлять так сильно, що журналісти відразу з них і починають (сміється). Значить, на світ був народжений чудовий пацан! Знаєте, зараз діти з'являються зовсім іншими – вони ще маленькі, в пелюшках, а очі вже такі свідомі. Чудовий просто хлопчик народився, і взаємини Максима з Ксенією, відповідно, теж прекрасні і ще більш ніжні. Ви не подумайте, мені зрозумілий інтерес до наших дітей, тому, що вони обидва особистості. Інша справа, я дуже засмучуюсь, коли всякі дурниці вигадують і пишуть, – я маю на увазі, про Ксюшу. Вона така прекрасна людина, і все встигає, – і журнал очолює, і передачу веде, і їздить всюди постійно з майстер-класами, лекціями і блог веде. Вона дуже хоче, щоб люди жили краще, і постійно намагається щось зробити для людства. Я був знайомий з її батьком, ще коли вона була зовсім дитиною. І навіть подумати не міг, що вона народить мені онука, і що я буду нею так пишатися. Тому щасливі вони – і я теж дуже щасливий!