Марія Рубан
"Життя", США, 2017
Цей фільм – уявлення не про те, чи є життя на Марсі, а про те, до чого його наявність може призвести. Починається все з того, що група дослідників отримує на МКС модуль із зразками порід з Марса. Коли дослідники приступають до аналізу того, що отримали, вони підтверджують: на Марсі дійсно існує життя! Дослідники виявляють, як вони порахували, одноклітинну істоту, якій присвоюють ім'я Калвін (не просто так, а на честь 30-го президента США Калвіна Куліджа).
Ну а поки вчені дивилися в мікроскоп, Калвін на місці не стояв. Він жваво прогресував, і незабаром постав перед дослідницькою групою не марсівською "амебою", а багатоклітинним колоніальним організмом. Ну а далі, власне, все розвивається за цілком очікуваним сценарієм: камера в лабораторії, в якій утримують Калвіна, випадково розгерметизується, і він впадає в заціпеніння. Його намагаються вивести з цього стану електричним шокером, але він спочатку ламає пальці і кисть руки одного дослідника, після чого, демонструючи небувалу кмітливість, вибирається з камери і вбиває іншого дослідника. Капітан експедиції Катерина Головкіна (Ольга Диховічна) віддає наказ знищити Калвіна. Але виконати це виявляється нелегко, адже у Калвіна інші плани...
ЗА КАДРОМ. Як розповідають творці, приступаючи до роботи над цим фільмом, вони ставили собі за мету зняти напружений трилер, який привернув би увагу сучасної аудиторії. При цьому кінематографісти щосили намагалися працювати в рамках жанру "наукового реалізму", а тому кілька місяців провели в реальних лабораторіях, консультуючись з дослідниками. "У цьому фільмі мені особливо подобається те, що всі події і факти не суперечать логіці. Ми дійсно доклали багато зусиль, щоб світ фільму вийшов реалістичним. Ми радилися з біологами, особливо нам допоміг екзобіолог і генетик доктор Адам Ратерфорд. Ми не хотіли, щоб інопланетне життя була схоже на гумову ляльку або каскадера в бутафорському костюмі", – говорить продюсер Джулі Лінн. Свого кіношники домоглися: вийшов саме трилер, дії якого розвиваються на тлі перипетій, пов'язаних з вивченням Марса – саме те, що тримає до титрів.
СВОЯ ІСТОРІЯ . Коли йшли переговори з приводу акторського складу, більше за інших на роль розраховував Джейк Джилленхол, якого неймовірно захопив сценарій. "Сценарій був парадоксально прекрасний і жахливий одночасно, я не міг відірватися від нього, поки не дочитав до кінця. Цікаво було читати це все, і наївно вважати, що знаєш, чим все закінчиться (сміється)", – ділиться Джилленхол. Актора захопив не тільки сценарій, але і деякі особисті обставини. "Мій дідусь був лікарем, тому ми з режисером багато обговорювали схожі риси в характерах діда і мого персонажа. Цією роллю я певною мірою вшановував свого предка", – розповідає актор.
Окремо творці попрацювали над реалістичністю кадрів, де персонажі акторів працюють нібито в невагомості. Таку ілюзію кінематографісти створювали за рахунок численних страхувальних тросів і інших спецефектів. Також для цього спеціально залучили хореографа, який займався з акторами "невагомою" пластикою. Команда почала тренуватися з акторами по дві години на день задовго до початку знімального періоду. "Досягти повної ілюзії невагомості неймовірно складно. Це важко, насамперед, з фізичної точки зору, оскільки доводиться симулювати. Страховка і інші хитромудрі пристрої нам, звичайно, стали в нагоді. Але необхідно було постійно пам'ятати, що твоє тіло нічого не важить! Акторам довелося багатьом рухам вчитися знову, щоб вони виглядали природно і органічно. Ми навіть розробили кілька тренажерів, на яких актори займалися кожен день", – говорить хореограф Олександра Рейнольдс.
Саме робота над кадрами з нульовою гравітацією була найтрудомісткішою, розповідають актори. "Я вигострювала пластику рухів постійно, щохвилини: коли сиділа в кріслі, базікала з подругами, їла і так далі. Згодом мені це дуже допомогло на майданчику. Під час зйомок я могла сконцентруватися на своїй ролі, практично не замислюючись над тим, що потрібно підтримувати тіло "в невагомості", – розповідає Ольга Диховична. За її словами, багато зусиль також довелося прикладати, щоб рухатися якомога реалістичніше. "Коли йдеться про невагомість, природний інстинкт підказує акторові, що рухи повинні бути неквапливими, як в сповільненій зйомці. А я побачила безліч відеоматеріалів NASA і зрозуміла, що рухи повинні бути природними, не переходячи на цей дивний балет, коли стаєш схожий на привида. Всі дії треба виконувати зі звичайною швидкістю, просто робити це набагато плавніше", – пояснює вона.
Головні теми