Інтерв'ю з Нані Брегвадзе: "Я завжди соромилася, коли мені щось дарували"

— Нані Георгіївно, зовсім скоро ви приїдете до Києва. Які асоціації викликає у вас це місто?

— Я люблю не тільки Київ, а й інші українські міста. Ваша країна — неймовірної краси! Була в Києво-Печерській лаврі — вона унікальна. Правда, в інших історичних місцях і музеях мені так і не вдалося побувати, адже найчастіше після концертів відразу їхала в наступне місто. Раніше в Україні у мене було багато близьких друзів, але, на жаль, більшості з них вже немає на цьому світі. А якщо коротко і щиро, то Київ я обожнюю, він надзвичайно гарний (посміхається).

— Перша слава прийшла до вас під час гастролей з ансамблем "Орера". Як було бути єдиною дівчиною в чоловічому колективі?

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

— Я відчувала себе чудово. Досі дивуюся, як мама, яка завжди виховувала мене в строгості, дозволила мені, юній дівчині, працювати в компанії 11 чоловіків. Ви навіть уявити не можете, як вони мене оберігали, плекали і боготворили! Це дивовижний час моєї молодості... На жаль, деяких із них вже немає в живих. А з Бубою (Вахтанг Кікабідзе. — Авт.), наприклад, у нас досі найніжніші стосунки, як і з його дружиною Іриною. Ми дуже часто зустрічаємося, виступаємо. І до Києва, до речі, теж приїжджаємо разом.

— А першу зустріч з Бубою пам'ятаєте?

— Ми зустрілися з ним, коли я закінчила Тбіліську консерваторію. Я ж за освітою піаністка, а не співачка, і вокалу ніколи спеціально не вчилася. Я прийшла в "Орера" раніше Буби, за кілька місяців до нього. Але всі на той момент вже знали один про одного, тільки не були особисто знайомі — Тбілісі маленьким містом було. Бубу запам'ятала відразу — точніше, його чудові очі.

— А у вас було бажання мати іншу професію?

— Коли була зовсім маленькою, то хотіла стати офіціанткою (сміється). Знаєте чому? Мені подобалося бути у всіх на виду і самою за всіма спостерігати. Але вже років з шести я точно вирішила стати артисткою. Коли приходили гості, я завжди починала співати, кривлятися, переодягатися.

— Ваша донька і внучка пішли вашими стопами. Це була ваша ініціатива?

— Та ви що — ні, звісно! Я взагалі не хотіла, щоб вони ставали співачками. Ека (дочка Нані. — Авт.) — прекрасна піаністка, викладала в консерваторії, але одного разу теж вирішила заспівати. На гастролі їй було складно їздити, все-таки троє дітей. Але коли вони вже трохи підросли, Ека стала активно виступати. Її дочка і моя внучка Наталія теж закінчила консерваторію і зараз вчиться в Джульярдській школі в Нью-Йорку. Кращої освіти в світі просто немає. До слова, вона прямо з Нью-Йорка до Києва прилетить (на початку березня в Україні на одній сцені виступлять дві знамениті династії грузинських артистів: Брегвадзе заспіває з дочкою та онукою, а Вахтанг Кікабідзе — з племінницею. — Авт.).

— Ви прихильниця дієт?

— Ніколи в своєму житті не сиділа на них, навіть не знаю, що це таке (посміхається). У молодості, правда, займалася йогою, але зараз мені лінь. У мене така фігура, що я не повнію. Може бути, тому що просто мало їм, хоч і люблю цю справу. Крім того, солодощі не люблю в принципі. А ще не курю і не п'ю.

— А готувати любите?

— Кулінарією ніколи спеціально не займалася, але приготувати можу майже все. Дуже смачно готувала моя мама, про це знало все місто. Коли її не стало, я весь час порівнювала смак моїх страв і те, що готувала вона.

— Читала, що на ваше становлення як співачки свого часу вплинув сам Леонід Утьосов. Це правда?

— Не зовсім: на мою творчість вплинула саме життя, а не якісь конкретні люди. Але Утьосов дійсно оцінив мене, коли я вперше виступала на великій сцені в Москві на міжнародному музичному фестивалі. Це був 1957 рік. Утьосов, побачивши мій виступ, сказав тоді: "Якщо ця дівчинка продовжить займатися співом, з неї вийде хороша співачка". От і все.

— Які найнесподіваніші подарунки вам робили шанувальники?

— За часів "Орера" я отримувала увагу в компліментах, а не в подарунках. Це вже через кілька років мене стали в буквальному сенсі задаровувати. І діамантові кільця дарували, і рояль, і квартиру, і машину. У моєму житті справді було багато подарунків, але я завжди соромилася їх приймати. Зараз, звичайно, мені ніхто нічого подібного не дарує — вже немає того інтересу до мене, та й вік змінився. Я все розумію: часи змінюються, планета крутиться, і настає новий час.