Інтерв'ю з Назаром Задніпровським: "Щоб набрати вагу, я знову почав пити пиво"

- Назар, судячи з ваших коментарів у пресі, найбільше продовження серіалу "Останній москаль" серед акторів чекали саме ви!

- Ми всі хотіли продовження. І не з меркантильної точки зору, а просто тому, що це задоволення – працювати в цьому проекті. Після зйомок в першому сезоні ми всі стали однією сім'єю. Було відчуття, що автори другий сезон писали вже виключно під нас, адже вони знали, хто і що може зіграти. Режисер Семен Горов теж знав наші таланти і можливості. Взагалі Горов приголомшливий: відразу видно, що він не тільки собаку, але ще і коня, і слона з'їв на комедійному жанрі.

- Робили щось спеціально для своєї ролі Штефка?

- За пару місяців до початку зйомок я вів бесіду з продюсером, під час якої мені повідомили, що потрібно трохи погладшати. І я знову почав пити пиво, з яким раніше покінчив. Уже за місяць довів себе до потрібної кондиції, точніше, параметрів. Так, мій живіт постраждав, але зате відповідне обличчя і образ, як того і вимагав мистецтво.

- Сьогодні вас часто звуть зніматися в Росії?

- Пропозицій стало менше, та й не час туди зараз туди їхати. Звичайно, гроші – це завжди добре, але поки, думаю, не варто.

- У Росії ви знімалися в серіалі "Останній з Магікян", але останній сезон вже пройшов без вас. Чому?

- Мої графіки не зійшлися з графіками інших акторів. Мене про це повідомили в листі. Як далі буде, не знаю – ну не будуть поки кликати, і слава богу. Нехай ситуація втихомириться, нехай світ нарешті настане. До речі, в цьому проекті було багато акторів з Прибалтики, Грузії, Вірменії, які все прекрасно розуміли і не задавали питань. А москвичі – причому ті, які на другорядних ролях були – весь час вступали в діалог: "Ну чо? Як там у вас? Чого ви досягли зі своїм Майданом?". І мені доводилося проводити з ними бесіди. Через 15 хвилин розмови я повільно і сумно переводив все в економічну площину, а ще через 20 хвилин вже від них вислуховував, який в Росії поганий уряд і який поганий президент. Людей треба просто приземляти.

- У цьому році виповниться 20 років, як ви працюєте в театрі ім. Івана Франка. Чи збираєтеся якось відзначати цю дату?

- Так, в кінці липня буде рівно 20 років, як нині покійний Сергій Володимирович Данченко взяв мене в театр. Відразу після інституту я зіграв Бьонделло у виставі "Приборкання норовливої", якого граю донині. До речі, в цьому році ми відсвяткуємо 20-річчя цієї постановки, і вона буде списана: хлопчики і дівчатка, знаєте, вже давно подорослішали (посміхається).

- Виходячи на сцену, ви переживаєте так само, як і 20 років тому?

- Як говорила моя бабуся, царство їй небесне: "Поганий той актор, якій не хвилюється!". Це все понти – пити для хоробрості стаканчик коньячку перед виходом на сцену. Хороший артист завжди хвилюється, завжди є мандраж перед глядачем. В іншому випадку публіка відчуває і бачить, що актор просто відпрацьовує свій номер. Виходячи на сцену, треба залишати на сцені все: і кров, і піт, і голос, і зв'язки. По іншому ніяк.

- У вас був варіант вибору іншої професії?

- З дитинства мене приваблювали дві речі: театр і кулінарія. Після 9-го класу я готувався до вступу в харчовій технікум, мріяв відкрити свій ресторан. З цими мріями якось прийшов до батька (Олександр Задніпровський, народний артист України. – Авт.), на що він мені сказав, мовляв, все, про що я говорю, це хобі! А я – продовжувач династії, представник вже четвертого покоління акторів в сім'ї. І додав: "Якщо ти не підеш в театральний інститут, я тобі копняка в дупу влаштую". Так батя і загнав мене в театральний. Вже під час навчання в мені щось прокинулося, і я зрозумів, що помилявся.

- Пам'ятаєте свою останню зустріч з Богданом Сильвестровичем Ступкою, який керував театром 12 років?

- Звичайно, в деталях! Пам'ятаю, він уже хворів, йому було важко, але він все одно був дуже гарний. Ми зустрілися в театрі 2 травня (2012 року, за два з половиною місяці до смерті Ступки. – Авт.), де він розповів про круглий стіл у Януковича, куди їздив напередодні. Про це досі мало хто знає, але в той рік з нашого театру хотіли зняти статус національного, що, природно, вплинуло б на фінансування та інші аспекти. Незважаючи на свій стан, Богдан Сильвестрович вирвався з Феофанії на пару годин, заїхав додому переодягнутися і звідти при повному параді, в білому костюмі, білому капелюсі, з шикарною бородою, поїхав разом з Михайлом Рєзніковичем на зустріч з тодішнім президентом. Після офіційної частини, коли телекамери вже були вимкнені, Богдан Сильвестрович підійшов до Януковича зі словами, мовляв, Віктор Федорович, як же так? Ви нам такий подарунок зробили, підняли нашу кваліфікацію, а тепер цей подарунок хочуть забрати? Янукович відразу пожвавився, покликав тодішнього міністра культури Кулиняка, поговорив з ним і пообіцяв, що театр ніхто не чіпатиме. Коли Ступка розповідав цю історію, весь час повторював: "Слава богу, я встиг!". Ось такою була наша остання зустріч. Ми всі до останнього вірили, що приїде якийсь чарівний хірург з Мюнхена і вилікує Богдана Сильвестровича, але на жаль ...

- З новим міністром культури, актором Євгеном Ніщуком, ви в яких стосунках?

- Особисто у мене з ним вони прекрасні. Я радий, що він знову став міністром. Повірте, він дуже талантовитий, і для розвитку культури може зробити багато чого. Він знає всю кухню зсередини. Він свого часу дуже багато зробив для Майдану (Ніщук був голосом Євромайдану. – Авт.). Він один стояв на сцені, коли інші розбіглися під час перших атак і коли почали гинути люди. До сих пір пам'ятаю, як він кричав зірваним голосом: "Люди, зупініться!". Може бути, і історія пішла б по-іншому, якби зі сцени командував хтось інший.