Інтерв'ю з Ольгою Ломоносовою: "Чоловік боявся відпускати мене на зйомки до Києва"

- Ольга, з приїздом до Києва! Як ви до нас добиралися – адже прямого авіасполучення між Росією і Україною зараз немає?

- Я приїхала на поїзді, і це було пекельно складно: дві митниці, безсонна ніч напередодні дня зйомок. Назад полечу через Ригу з пересадкою. Не знаю, хто це придумав, кому це на руку, але це жахливо. До речі, коли їхала сюди зніматися, мені всі казали: "Ти їдеш до Києва? Страшно ж!". А я питаю: "А чого ви всі боїтеся? Я ходжу по вулицях зовсім спокійно". Мій чоловік боявся: "Побачать, що ти російська актриса, почнуть тебе бити". Чому? Ні, якогось придурка я можу зустріти, але це скрізь може статися, тому тут не вгадаєш. А Київ я дуже люблю, у мене тут багато улюблених місць.

- Це яких же, якщо не секрет?

- Дуже люблю Жовтневий палац, гуляти від нього вгору по Інститутській – там знаходиться школа, де я навчалася. Я дуже багато прогулювала і замість уроків гуляла в тому районі. Ще люблю оперний театр і територію навколо нього, тому що дуже багато там всього пережито. Вчора проїжджали повз, побачила класи і згадала: я ж там теж репетирувала. Зараз до Києва мало приїжджаю, тим більше я відвезла звідси маму, так що тепер зовсім рідко буду.

- Ви родом з Донецька. Як ставитеся до тієї ситуації, яка там склалася на даний момент?

- У мене там живуть родичі хтось із них змушений був виїхати, хтось залишився. Нещодавно з братом зустрічалася – він поїхав в Сочі. У Донецьку у нього було все, а тепер він мало не рознощик піци.

Я не знаю, хто був правий, хто винен, нічого не розумію в цьому і тому не можу коментувати. Іноді думаєш: як хочеться, щоб країни домовилися! Але при цьому розумієш, що тут зовсім близькі люди, звичайні сусіди по сходовому майданчику один одного не розуміють. А ми хочемо, щоб країни домовилися. Кожен хоче своє – це якась велика політика, великі гроші і все інше.

Також мені взагалі байдуже, до якої країни належить Крим. Мене не охоплює гордість, що він наш чи не наш. До мене не має ніякого відношення, які там ходять гроші. Це все така нісенітниця.

- Раз ми зустрілися з вами на зйомках серіалу "Громадянин ніхто" (канал "Україна"), то попрошу вас розповісти про свого персонажа – Ірину Ковальову.

- Я вперше граю настільки негативного персонажа: вона – права рука вбивці, якого грає Михайло Єфремов. Ми з режисером все одно знайшли виправдання цій агресії – вона любить свого напарника, у них є якісь взаємини. Крім того, мою героїню, мабуть, недолюбили батьки, кинули. Але, знову ж таки, це біографія, продумана сценаристами, і я не впевнена, що вона буде видна в фільмі.

- Складно було грати негативного персонажа?

- Цікаво. Притому що мені і грати-то особливо не довелося. Тому що я звикла розривати себе на британський прапор у всіх фільмах, а тут я більше внутрішньо, емоційно зосереджена. Не хочу бути однією з тих актрис, яка буде розповідати, як сильно вона напружується, коли, по правді кажучи, по-справжньому напружуватися приводу не було. Ну, красива героїня, ходить собі і ходить. Звичайно, в кінці дня відчуваю втому і напругу, але в кадрі у мене екшену мало.

- Ви дуже добре виглядаєте. Це наслідок здорового способу життя? Як поєднуєте його зі зйомками?

- Немає ніякого здорового способу життя! У мене є абонемент у фітнес-клуб, але ходжу туди рідко – як каже мій чоловік, просто спонсорую його (сміється). Лягаю пізно, їм багато, та ще й на ніч. Їм усе, що люблю, а люблю я некорисно їжу, природно. Напевно, в формі тримають, як би банально не звучало, робота, чоловік, діти ... Особливо діти – на собі переконалася, що вони омолоджують жінку.

- Я побачила у вас в гримерці книгу Чарльза Буковскі – це ваш улюблений письменник?

- Ні, я б так не сказала. Я начиталася останнім часом Набокова, Хемінгуея і вирішила взяти Буковскі. До цього ніколи його не читала. І мені цікаво, як не дивно. Звичайно, це не піднесене чтиво, але навіть крізь все його грубості ти як би прориваєшся до світла і шукаєш в собі людину.