Інтерв'ю з Володимиром Манжосовим: "Частина українців ризикує залишитися без телебачення"

— Останнім часом багато говорять про цифрове телебачення, що йде на зміну звичному, аналоговому. Що це означає для простого глядача?

— Ми живемо в цифрову епоху і часом навіть не помічаємо, що багато звичні речі вже давно існують в новому, цифровому вигляді. Ми забули, що таке плівка у фотоапараті. Сидячи в кінотеатрі, ми не замислюємося, що всі ці 3D-ефекти змодельовані на комп'ютері і є набором цифрових імпульсів — "одиниць" і "нулів". Непомітний перехід до нових технологій відбувається тому, що новий продукт з'являється на ринку поступово і в міру здешевлення, поліпшення якості та реалізації нових можливостей витісняє звичний старий. Адже ніхто не забороняв використовувати плівкові фотоапарати. Просто коли споживач побачив, що якість цифрового не поступається плівковому, а перезаряджати його не потрібно і тим більше відпала необхідність возитися з проявом плівки в темній кімнаті, доля плівкового апарату була вирішена. А потім цифрові фотоапарати стали вбудовувати в мобільні телефони і з'явилося поняття "селфі".

"Глядач за приставкою зазвичай біжить лише після відключення"

Але є галузі, в яких перехід на нові технології не може відбутися непомітно. До таких належить телебачення. Якщо продовжувати аналогію з фотоапаратом, то легко побачити різницю між цими двома досягненнями цивілізації. Фотоапарат призначений для індивідуального використання. Споживач сам вибирає модель, характеристики, цінову категорію. Телебачення ж працює для масової аудиторії і глядач, вибираючи програму, може орієнтуватися тільки на потрібний йому контент (набір цікавих передач) і вид доставки цього контенту в телевізор. В цей час існує всього декілька видів доставки телесигналу: ефір, кабель, супутник та інтернет. При цьому телевізори спочатку були влаштовані так, щоб напряму приймати сигнал з ефіру і кабелю, оскільки конструктори ТВ-передавачів і приймачів спеціально домовилися про те, що будуть використовувати для цього однакові технології. Це було давно, до цифрової епохи, і тодішній ТВ-сигнал назвали аналоговим. А от для перегляду програм з супутника або інтернету потрібні спецприставки, бо там технології використовуються інші, цифрові.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Багато хто, очевидно, пам'ятають, як переходили на цифрові технології кабельні провайдери. Дехто відразу відключив аналогову технологію, підняв ціни (цифрова технологія вимагає заміни обладнання на більш дороге) і поставив абонентів перед необхідністю купувати спеціальні приставки до телевізорів. Решта залишили аналог, запропонувавши абонентам цифрову альтернативу. Були незадоволені, але з часом переконавшись, що дорожча цифрова технологія і якість кращу забезпечує, і набір програм значно більший, заспокоїлися.

Зараз прийшла черга цифрового ефірного телебачення.

— І, перефразовуючи героя відомого фільму, завтра ми прокинемося, а навколо суцільне цифрове ефірне телебачення?

— Не зовсім так. Цифрове ефірне телебачення в нашій країні існує з кінця 2011 року. Саме тоді була запущена в експлуатацію національна цифрова телемережа, що складається з 28 програм з національним покриттям і 4-х регіональних. Працює вона й донині, паралельно з аналоговими передавачами, що забезпечують звичний прийом телесигналу. Кілька мільйонів глядачів, що купили відповідні приставки, могли в цьому переконатися. Тільки от з 17 червня на частині території України (в основному її прикордонних регіонах) зі звичним прийомом аналогового сигналу в будь-який день можуть виникнути проблеми.

— У чому ж суть цих проблем?

— Справа в тому, що випромінювання телевізійних передавачів не можна втиснути в державний кордон країни. І для того щоб не виникало взаємних перешкод, всі країни світу домовилися координувати свої дії. Була створена організація — Всесвітній союз електрозв'язку, яка якраз і покликана визначати допустимі діапазони частот для всіх країн і для різного застосування. А це, окрім телебачення та мобільного зв'язку, і військові потреби, і авіація, і безліч інших застосувань. Україна — член спілки з усіма правами та обов'язками.

Так ось, в 2006 році в Женеві було підписано угоду про перехід телемовлення з аналоговою на цифрову технологію на території від Португалії до Монголії. В якості кінцевого терміну переходу була вказана дата — 17 червня 2015-го. Україна підписала угоду і тим самим взяла на себе зобов'язання щодо забезпечення переходу на "цифру" до зазначеного терміну.

— Але 17 червня вже настало. І цифрові передавачі, як ви самі кажете, існують паралельно з аналоговими і у глядача є альтернатива, яке ТВ дивитися — аналогове або цифрове. Що ж жахливого може тепер статися?

— Після 17 червня аналогові передавачі виявилися, з точки зору Всесвітнього союзу електрозв'язку, ніби поза законом. Якщо вони будуть заважати цифровим передавачів сусідніх країн, то ці країни має право вимагати їх відключення. І Україна, як член союзу, зобов'язана буде виконати їх вимоги. В результаті значна частина населення прикордонних районів може виявитися без телебачення. В даний час експерти говорять про 57 передавачах, які підлягають відключенню. Крім того, ще близько 200 наших аналогових передавачів будуть глушити цифровий сигнал з сусідніх країн.

— Іншими словами, аналогове телебачення, щоб уникнути конфліктів, відключати необхідно. Так в чому проблема?

— Безумовно, аналогове телебачення відключати потрібно якомога швидше. А проблема полягає в мінімізації втрат при відключенні. Тобто держава хоче бути впевненим у тому, що все населення, яка бажає дивитися цифрове ефірне телебачення, купило приставки, і що територія покриття цифровим сигналом сягає якщо не 100%, то хоча б 95%. В даний час впевненості такий у Нацради з питань телебачення і радіомовлення — органу, уповноваженого впровадити цифрову програму, — ні. І відключення аналогового сигналу перенесено на невизначений термін.

Число жителів, що купили приставки, не так велика, як хотілося б. І на територію покриття є скарги. Але обидві ці проблеми ніяк не зважаться, поки не почнеться реальний процес відключення аналога.

Адже глядач (і не тільки нашої країни) як влаштований? За приставкою він побіжить в останній день перед відключенням, а деякі на наступний день, отримавши прочуханку від дружини з приводу відсутності улюбленого серіалу. Досвід сусідніх країн говорить саме про це.

З територією покриття складніше. При будівництві цифрової мережі, щоб забезпечити паралельне мовлення "аналога" і "цифри", був задіяний весь готівковий частотний ресурс. І якщо необхідна добудова цифрової мережі, то вона можлива тільки в результаті відключення аналогових передавачів. Тобто перенесення термінів переходу на "цифру" проблему не вирішує.

"Я не вірю, що можна довго "валятися на шляху прогресу"

— Як, по-вашому, буде надходити глядач, екран телевізора якого раптово згасне?

— Я вже говорив, що ефір не єдиний спосіб доставки телесигналу. Існує, наприклад, кабель та інтернет. І глядач може вибрати будь-який з них. За умови, що в його населеному пункті є провайдер кабельного телебачення чи інтернету, а в гаманці достатньо коштів для оплати їх послуг. А ще є супутникове телебачення, доступне в будь-якій точці країни. Правда, вартість його підключення істотно вище кабельного.

Але наявна різноманітність способів доставки потрібної глядачеві інформації на екран його телевізора різко звужується, коли ми говоримо про малозабезпечених сім'ях або жителях прикордонних районів, де кабелю та інтернету зроду не було. Для них безкоштовне цифрове ефірне телебачення, по суті, є єдиною вітчизняної альтернативою. У прикордонних районах, правда, є можливість приймати сигнал з-за кордону або користуватися послугами супутникового телебачення, в якому також кількість іноземних програм значно перевершує обсяг вітчизняного продукту. І тут виникає проблема інформаційної безпеки, особливо актуальна в світлі нинішнього протистояння на Сході.

— Якими ви бачите перспективи цифрового ефірного телебачення в нашій країні? Чи є вони взагалі?

— Я оптиміст і не вірю, що можна довго, як казав Жванецький, "валятися на шляху технічного прогресу". Рано чи пізно має з'явитися усвідомлення необхідності швидких і рішучих дій по завершенню переходу на цифрову технологію доставки ефірного телевізійного сигналу. Звичайно, хотілося б раніше. Не можна залишати жителів нашої країни, особливо в прикордонних регіонах, без вітчизняного телебачення, і в такий складний час, як зараз.