17 добрих справ: "Нам би духовку – пекли б дітям торти"

Шестирічна Єва Кривенко з Євпаторії ще в березні боялася бути українкою: на мітингу в рідному місті її хотіли вдарити прихильники приєднання півострова до Росії. Зараз Єва з батьком-одинаком Євгеном живе в Дніпропетровську і ходить в перший клас україномовної школи. Правда, в листопаді сім'ї доведеться з'їхати з готелю, і де вони будуть жити далі – невідомо. Сьогодні в Україні сотні тисяч сімей залишилися без даху над головою: хтось – через анексії Криму, хтось – через військові дій на Сході. Сім'я Калініних ось вже три місяці живе в Харкові. В Луганську у них залишилася квартира, але в якому стані вона зараз, ніхто не знає. Сподіваються перезимувати в Харкові: старша дочка Тетяни страждає складною формою м'язової атрофії. А в санаторії імені Пирогова у Куяльнику, під Одесою, зараз проживають 148 переселенців зі Сходу, серед яких – 45 дітей і 35 інвалідів-візочників.

Усім їм дуже потрібні теплі речі. Але є у дітей та потаємні бажання. Семирічний Владик із Луганська, котрий переніс онкозахворювання, мріє про велосипед. Дорослі в таборі під Києвом хочуть отримати духовку, щоб пекти торти своїм дітям. А п'ятирічний Вова з Донецька спершу сказав, що мріє про мир в Україні, а потім додав, що не відмовився б від шоколадки.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Більше 100 переселенців з Криму і Донбасу зараз проживають на території бази відпочинку столичного метрополітену, що в селі Літки Київської області. Серед біженців – 53 дитини. З ними періодично працюють дитячі психологи. Перший час з одягом і продуктами допомагали волонтери, але з осені переселенці перейшли на самостійне забезпечення. Більшості жінок вдалося знайти роботу досить швидко, чого не скажеш про чоловіків – деякі до цих пір не можуть працевлаштуватися. У школярів теж виникла проблема: сільська школа знаходиться в трьох кілометрах від бази "Метро". "Батькам, у яких є свої машини, ми даємо гроші на бензин, і діти по 10-12 осіб набиваються в салон, – розповідає переселенець з Криму Петро Молитовник. – Але не у всіх батьків є можливість щодня давати гроші на паливо. Ми неодноразово піднімали це питання в сільраді, але там розводять руками: автобуса немає, нічим допомогти не можемо. Сподіваємося, що все-таки знайдуться добрі люди, які допоможуть вирішити цю проблему".

На цьому труднощі жителів бази відпочинку не закінчуються. Зима на носі, а переселенцям катастрофічно не вистачає теплого одягу та взуття. Також невідомо, включать чи опалення, а обігрівачів на базі відпочинку немає. Але, незважаючи на незручності, мешканці поселення не впадають у відчай, вечорами збираються біля багаття і співають пісень. "Ми мріємо, щоб на базі з'явилася хоча б одна духовка. Тоді ми зможемо пекти торти на дні народження наших дітей", – скромно кажуть переселенці.

БАГАТОДІТНА СІМ'Я: мріє про відеокамеру

Наприкінці березня родина Молитовник переїхала з кримського селища Нижньогірський до Києва. З тих пір біженці більше не бачили свого будинку. У сім'ї – п'ятеро дітей шкільного віку. Вони дуже сумують за старою школі і друзям, які залишилися на півострові. Брати з сестричкою завжди тримаються разом, підтримують один одного, коли буває сумно. Хлопці мріють про відеокамері: завдяки їй вони змогли б показати товаришам в Криму, як живеться їм у столиці.

ОЛЯ: хоче ляльку Монстер Хай

На початку квітня 8-річна Олечка Леонтьєва зі старшим братом і батьками змушена була переїхати з Севастополя до Києва. Малятко вже подружилася з іншими діточками. Як і багато дівчатка на базі відпочинку, вона мечает про ляльку Монстер Хай.

МАРЬЯМ: марить про ляльку Вінкс

На базі відпочинку "Метро" живе татарська сім'я Нежмедінових з Сімферополя. 7-річна Марьям твердо вирішила: коли виросте, стане юристом. Малятко хоче захищати права людей. А поки у неї ще дитяча мрія: вона хоче ляльку Вінкс.

КОЛЯСКА, ВЕЛОСИПЕД І РОБОТ

Євген Кривенко з шестирічною донькою Євою приїхали до Дніпропетровська з Євпаторії ще 15 березня. До такого рішення батька-одинака підштовхнув мітинг прихильників Росії в їх рідному місті. Поки Євген знімав натовп, на його дочку накинулася розлючена жінка, хотіла вдарити дівчинку. Після цього Єва зізналася, що їй страшно бути українкою. У Дніпропетровську сім'ї допомогли влаштуватися інші переселенці з Євпаторії та місцеві волонтери. "Як тільки ми приїхали, нам принесли речі, книжки та їжу, – каже Євген. – Ми не очікували такої підтримки". Пару місяців сім'я жила у волонтерів. Зараз їх будинок – готель "Жовтнева" біля парку Шевченка. За весь час Єва встигла закінчити садок і піти в перший клас україномовної школи №10. Євген каже, що в листопаді їм потрібно буде звільнити номер, де будуть жити далі – не знає. Поки ми розмовляємо, весела дівчатко встигла розкласти на ліжку фантики від цукерок, зібрати пазл і покрасуватися перед дзеркалом. Як всякої маленькій дівчинці, їй хочеться коляску для ляльки. Але тато просить для доньки велосипед – у Єви скоро день народження.

"КОЛИ ДОДОМУ?". Сім'я Чубарова – Олександр, Аліна, її мама Лариса Борисівна і дворічний синочок Демид – перебралися до Дніпропетровська з Ясинуватої, коли залишатися вдома вже було неможливо. Обстріли, незважаючи на оголошене перемир'я, ставали все частіше. "З Ясинуватій стріляють бойовики ДНР по Авдіївці, в сторону донецького аеропорту", – розповідає дівчина. Недавно Олександр їздив до своїх батьків у Макіївку: туди квиток ще можна було взяти, але ось назад – тільки якщо водій вирішиться їхати. "Як тільки чоловік виїхав – почався обстріл", – розповідає Аліна. Поки ми розмовляємо, Демид розповідає історії, стрибає і виглядає цілком щасливим. Тільки іноді запитує: "Коли ми знову поїдемо в Єнакієве і Маріуполь?" За Демида просить мама: син уже кілька тижнів марить роботом. Побачив в якомусь мультику і тепер просить його у батьків.

ОСОБЛИВИМ ДІТЯМ – КНИГИ І ПІАНІНО

Харківський центр реабілітації "Промінь" на Олексіївці, куди щодня приводять дітлахів з генетичними захворюваннями і різними патологіями, тепер став домівкою для кількох сімей з Донбасу. Зовсім недавно тут їх було сім, але як тільки бойові дії в рідних містах вщухли, більшість повернулися додому. Зараз спортивні та навчальні класи обживають лише сімейства Калініних та Зібрових. Здавалося б, вони, так само як і багато інших переселенці, під кулями виїжджали із зони АТО, з жахом згадують звуки бомбардування і те, як намагалися відгородити від того, що відбувається жаху дітей. А адже вони у них особливі і без допомоги фахівців просто не адаптуються на новому місці і не зможуть розвиватися.

МАРИТЬ ПРО МИР І ПІАНІНО. Ірина та Валерій Калінін приїхали в Харків у вересні з трьома дітьми: 12-річним Артемом, 5-річним Вовою і 7-річним Іваном, у якого синдром Дауна. Старшому синові Калініних вже 25, і він вирішив залишитися в Донецьку з бабусею. "Наш будинок знаходиться біля аеропорту, де постійно йдуть бої. Діти дуже боялися, тому далі перебувати там було неможливо. Вибиралися на автобусах, маршрутках, їхали по городах та іншими манівцями, щоб тільки не потрапити під кулі", – розповідає Ірина, додаючи, що в новому будинку хлопчакам не страшно, але вони дуже сумують за старшому брату.

Зараз сім'я обживає нове житло площею в 50 "квадратів". "Напевно, нас поселили сюди через діагноз Ванечки, він у нас сонячний дитина. Звичайно, ніщо не зможе замінити рідний дім, але нам тут подобається. У багатьох і цього немає, – розповідає Ірина. – Особливо добре, що тут з Ванею займаються фахівці, психологи. Виходить, що ми не припиняємо його реабілітацію".

Старший, Артем, вже вчиться у шостому класі. Бентежачись, хлопчик розповів нам, що мріє про планшет. "Нехай навіть найменший, але це ж дуже корисна штука. Ми з братами дивилися б мультики, і для навчання знадобиться", – марить Артем. А 5-річний Вова спершу сказав, що мріє про світ в Україні, а потім додав, що не відмовився б від шоколаду. А ще йому дуже хочеться радіокеровану машинку, бо свою він залишив удома. За Ванечку нам відповів його тато і сказав, що хлопчикові дуже подобаються музичні іграшки: все, що співає і грає. Приміром, іграшкове піаніно йому б точно припало до душі.

ТЕРМОБІЛИЗНА, ЩОБ НЕ МЕРЗЛА. По сусідству з Калініним вже третій місяць живе сім'я з Луганська. До Харкова Тетяна Зіброва приїхала з чоловіком і двома дочками. "Я буквально відчула, що в нашому місті скоро почнеться бомбування, тому подзвонила на гарячу лінію МНС і попросила про допомогу. Коли добралися до Харкова, нас навіть зустріли на вокзалі і привезли сюди", – згадує Таня. У рідному місті у сім'ї залишилася квартира, але в якому вона зараз стані, жінка не представляє і лише сподівається, що перезимувати вийде в Харкові.

Старша дочка Тетяни страждає складною формою м'язової атрофії. Уже два роки 11-річна Діана не може ходити, а в розвитку суттєво відстає від однолітків. Зараз мама дівчинки – в декретній відпустці по догляду за півторарічної Лізою, а єдиний годувальник у сім'ї – тато. "Недавно чоловікові вдалося влаштуватися промисловим альпіністом, правда, неофіційно. Сякий-такий заробіток є, ми раді й цьому", – розповідає Тетяна.
На жаль, Діанка не змогла відповісти, про що вона мріє, але її мама підказала, що дівчинці дуже потрібно термобілизну. "Через хворобу вона мерзне, а коли надягаємо на неї багато одягу, їй складно рухатися. Ще потрібна інвалідна коляска, бажано з велопріводом, щоб дочка сама змогла їздити ", – каже Тетяна. До слова, Діана, як і всі дівчатка, любить ляльки та мультфільми. А малятко Ліза обожнює барвисті книги і була б щаслива, отримавши в подарунок розвиваючу гру.

В санаторії ім. Пирогова в одеському Куяльнику зараз проживають 148 переселенців зі Сходу. Серед них – 45 дітей і 35 інвалідів-візочників. Як розповів "Сегодня" начальник відділу розміщення в санаторії Севак Хачатрян, переселенці живуть в номерах економ-класу і забезпечені триразовим харчуванням і медичним обслуговуванням. У санаторію є своя котельня, але кімнати на зиму необхідно утеплювати. Зараз гостям потрібні ковдри та засоби утеплення вікон: піна, поролон. Більшість переселенців дуже потребують теплих речах, але є й індивідуальні потреби.

Так, Алена Петренко через хворобу кісток і переломів терміново потребує ортопедичному матраці. В пору різних вірусних захворювань і простуд до яких особливо сприйнятливі діти, переселенцям необхідні противірусні ліки та вітаміни.

Тетяна Валерко – мати-одиначка з Макіївки Донецької області. Виїжджаючи з Ясинуватої в серпні, потрапили під обстріл "Градів" прямо на вокзалі. "Ми лежали на підлозі, повилітали стекла. Думали, вже не доїдемо", – згадує Валерко. Тетяна одна виховує 5-річну Марину та 6-річного Василя, у якого важка форма епілепсії та ДЦП. Зараз хлопчику дуже потрібен теплий костюм, так як у нього поганий кровообіг. Сам Вася хоче набір для гри в настільний теніс, а його сестричка Марина попросила іграшковий кораблик.

ВЛАДА: зимова куртка і тепле взуття

13-річна Влада Афанасьєва з Луганської області пересувається в інвалідному візку. І хоча наша співрозмовниця скромно каже, що їй далеко від дому не вистачає спілкування з друзями, насправді вона потребує зимовій куртці і взуття. "Приїхали з літніми речами", – каже дівчинка.

ВЛАД: інтернет, черевики і дитячий велосипед

Семирічний Владислав Добровольський з Луганська недавно переніс онкологічне захворювання. А нам зізнався, що хотів би що-небудь з "виходом в інтернет": планшет або ноутбук, щоб грати. "А ще хочу дитячий велосипед і теплі черевики", – каже Владик.

ПОЛЯ І ЮЛЯ: котик, парасолька і планшет

Шестирічна Поля Комарова попросила в подарунок іграшкового котика і парасольку, адже в школу деколи доводиться йти під дощем. Її 15-річна сестра Юля зізналася, що їй для навчання потрібні зошити і хоча б старий планшет: домашні завдання пов'язані з пошуком інформації в інтернеті.

НАДЯ: пластилін і мультик "Рапунцель"

Чотирирічна Надія Київська, яка приїхала, з Донецька, зізналася, що більше всього на світі нудьгує за переглядами мультиків і поїдання цукерок. Тому в подарунок дівчинка попросила диск з мультфільмом "Рапунцель", солодощі та пластилін: вона дуже любить ліпити.

Щоб допомогти дітям-переселенцям, звертайтеся:

У Києві – до Яни Гришкиної: вул. Борщагівська 152-б, тел. (044) 457-24-03.

У Дніпропетровську – до Ірини Логуш, вул. Леніна, 14, офіс 6, тел. (056) 376-52-65.

У Харкові – до Ігоря Беспалова, вул. Полтавський Шлях, 31, 4 поверх, офіс 415, тел. (093) 366-42-72.

В Одесі – до Катерини Фоміної, Люстдорфська дорога, 92/94, офіс 209, тел. (096) 212-91-09.