Шлях від фінансиста до оперного співака: незвичайна історія успіху українця Юрія Юрчука

Кардинально змінити своє життя можливо, якщо піти за своєю мрією. Це знає оперний співак з України Юрій Юрчук, який змінив фінансову діяльність на сцену оперного театру.

Кореспондент сайт Сегодня.ua поспілкувався з Юрієм і дізнався, як зважитися на кардинальні зміни в житті, ламаючи стереотипи.

- Яка в тебе освіта і з чого розпочалося кар'єрне зростання?

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Я закінчив Київський національний економічний університет, рік викладав на кафедрі фінансів. Після цього працював в Київському офісі ПрайсУотерХаусКуперс, і 2010 року перевівся до Чиказького офісу цієї ж компанії. Нестачі в цікавих проектах не відчувалося.

- Якщо працювати було цікаво, чому ти кинув все заради музики?

- Я музику люблю з дитинства, але ніякої музичної освіти не отримував. До того ж, в родині ніхто музикою не займався.

Років в 15 або 16 я намагався навчитися грати на гітарі. Викладач сказав, що буде ефективніше, якщо під гітару також співати і відправив мене до сусіднього кабінету до викладача вокалу. Після мого виконання "Ніч яка місячна..." – вона сказала, що голосу у мене немає, на тому й зупинилися.

Також я досить давно танцюю сальсу і навіть виграв чемпіонат в Києві 2009-го, де головним призом була поїздка на Кубу. Десь в той же час ми намагалися зробити музичну рок групу з товаришем, але без якихось особливих успіхів. Загалом спроби зробити музику частиною свого життя були.

- А який напрямок в музиці подобався?

-Я завжди любив рок – "Океан Ельзи", "Aerosmith" – у них крім усього іншого мелодії дуже красиві. "Арію" слухав.

- У Чикаго у тебе була хороша кар'єра. Як ти зважився від неї відмовитися на користь співу?

- Я гадаю, вплинула думка людей, яких я поважаю, і розуміння того, що це може бути мій шанс. Наприклад, мій перший начальник, який дуже багато чого мене навчив, часто говорив: "Не бійся захоплюватися якимись речами, крім роботи. Не бійся розпорошуватися на речі, які тебе цікавлять". Якщо життя дає якісь можливості і це тобі цікаво – то це неодмінно потрібно пробувати.

- Коли ти вирішив, що хочеш співати, з чого почав?

- Якоїсь миті я зрозумів, що хочу все-таки спробувати займатися рок-вокалом і знову почав шукати викладача, вже в Чикаго. Але у вокалі все не так просто. Навчити співати досить складно, якщо не знаєш як – а хороший педагог рідкість. Мені говорили: "Уяви собі, що всередині тебе розкривається квітка, що ти тримаєш в роті гарячу картоплю, уяви, уяви...". Справа в тому, що відчуття при співі глибоко індивідуальні.

- Як ти знайшов свого першого викладача зі співу?

- Співак Марк Ембрі був в журі комісії, для якої я співав, щоб отримати поради з вокалу. Він і став моїм першим серйозним викладачем.

Після цього прослуховування, він написав мені цілу сторінку рекомендацій: неправильно дихаєш, руки затиснуті і інші зрозуміліші речі, без магії. Як людині з математичним складом розуму, мені за них було простіше вхопитися для початку занять.

Фото: facebook.com/yuriyyurchuk.baritone

Пізніше я його знайшов і перше, що він мені сказав: "Навчити тебе співати популярну музику я не можу. Але мені здається, що в тебе є голос. Можу навчити тебе класичної техніки".

Так все і почалося, ми почали займатися, і перший рік я поєднував корпоративну роботу зі співом. Тоді ж, у віці 28 років, я побачив свою першу оперу – Казки Гофмана, у Чиказькій опері.

- А як бути з тим, що у тебе не було музичної освіти?

- Так. Пізніше викладач сказав мені, що якщо я хочу прогресувати, то повинен отримати якусь музичну освіту, тому, що я навіть в нотах не розбирався.

Після здачі іспитів до університету ДеПол, в Чикаго – мені дали стипендію, яка покрила частину вартості навчання, за умови, що до початку навчання я зможу максимально багато вивчити самостійно – теоретичні предмети, сольфеджіо, історія музики тощо.

Але Америка – країна дорога, просто кинути роботу я не міг, і моя компанія пішла мені на зустріч, два роки я працював вечорами і у вихідні, поки вчився.

- Твої рідні та близькі підтримували тебе в твоїх починаннях?

- Для початку мене підтримав педагог, який в цьому плані був дуже авторитетний і чесний. Він мені відразу сказав, що навіть якщо я навчуся співати, то кар'єру побудувати навряд чи зможу, конкуренція велика. Але сказав, що у мене є голос. На той момент – мені цього було достатньо. Перші роки – це був не крок у вир, я зберігав можливість, якщо що, повернутися до корпоративної кар'єрі.

Фото: facebook.com/yuriyyurchuk.baritone

Батьки спочатку скептично до всього цього ставилися. Але мені здається, у мене вийшло їх переконати. З сестрою у нас чудові стосунки, вона мені сказала: "Ти сам знаєш, що потрібно робити". А з дружиною ми завжди намагаємося підтримувати один одного, в будь-яких починаннях. Без неї я б не впорався.

- Чим займається твоя дружина?

- Забавно, що у дружини трохи схожа історія, але навпаки. Її мама викладач фортепіано і з чотирьох років її віддали до музичної школи по класу фортепіано. Але, по закінченню музичної освіти, вона вирішила піти в корпоративний світ.

Зараз вона чудовий фотограф в Лондоні, з безліччю задоволених клієнтів, у неї це добре виходить.

- Чому вибір припав саме на Лондон?

- Після двох років навчання в Чикаго, ще не закінчивши університет, – я пройшов конкурс до молодіжної програми Королівської Опери, в Лондоні. З 560 заявок того року взяли 5 осіб, серед них опинився і я.

Фото: facebook.com/yuriyyurchuk.baritone

Так я потрапив до Ковент-Гардена – одного з четвірки найзнаменитіших оперних театрів: серед них також "Ла Скала" в Мілані, "Метрополітен-опера" в Нью-Йорку і "Штаатсопер" у Відні.

- Як справи йдуть з конкуренцією в оперних театрах?

- У Лондоні групи артистів збирають по-проектно, під кожну оперу окремо. У нас, в цьому сезоні, я єдиний соліст в штаті, який працює на постійній основі. Тому немає якоїсь особливої конкуренції всередині театру, кожен намагається заспівати найкращим чином, та й все. Конкуренція ж, щоб потрапити до списку постійних запрошених артистів, – досить велика.

- Серед планів на майбутнє є повернення до України?

- Якихось конкретних планів поки що немає, все залежатиме від того, які будуть пропозиції. Поки що база, найімовірніше, буде в Лондоні – є пропозиції з Цюріха, інтерес в Брюсселі, Відні, Антверпені та інших театрах. Сподіваюся продовжувати співати і в Лондоні.

Кар'єра оперного співака являє собою в принципі фріланс: сьогодні ти працюєш тут, далі на два місяці їдеш до іншого міста чи країни, і так далі.

З приводу Києва – я б із задоволенням тут у чомусь взяв участь, адже це моє улюблене місто. Можливо, можна буде налагодити якісь зв'язки тут з оперним в Лондоні. Завтра зустрічаюся з дирекцією нашого оперного театру.

- Є якийсь застарілий стереотип, що опера – це велика жінка, яка стоїть на сцені і співає.

- Not any more. До опери зараз приходять режисери з театральним і сценографічним досвідом і дивляться на постановку вистави абсолютно по-іншому. Зараз на сцені важливо не тільки, як ти співаєш, але і як виглядаєш, який ти актор. Драматична сторона дуже важлива, так само, як і вокальна.

- Де ти шукаєш натхнення?

- Як і раніше, в багатьох речах, не обов'язково тільки в опері. Ми з дружиною танцюємо сальсу, в Лондоні багато картинних галерей і музеїв, саме місто надихає. Мені також дуже подобається, як співають Дмитро Хворостовський, Фішер-Діскау, Джордж Лондон, Людмила Монастирська.

- Як ти доглядаєш за своїм голосом?

- Потрібно менше говорити, пити багато води і не кричати.

- А якісь обмеження у вигляді алкоголю або кави є?

- Все залежить від людини. У мене є знайомий баритон, якому 50 років, він п'є, курить і при цьому чудово звучить. Інший же товариш, як тільки щось вип'є, відразу без голосу. Все дуже індивідуально.

Якщо хочеш співати серйозно, до свого голосу потрібно ставитися дбайливо. Але без фанатизму.