Пам'яті нашого фотокора: репортаж Сергія Ніколаєва з розгромлених Пісків

У середу, 8 квітня, виповнюється 40 днів з дня загибелі нашого фотокореспондента Сергія Ніколаєва в селищі Піски Донецької області. "Сегодня" за відеозаписами, зробленими під час його фатальної поїздки на Схід, зібрала репортаж.

Місцеві жителі, яких залишилося в розгромлених Пісках менше півсотні з декількох тисяч, поділилися з фотокореспондентом "Сегодня" своїми думками про війну і перемир'я і розповіли, чому не хочуть виїжджати з селища, яке постійно обстрілюють з мінометів і танків. Вони показали зруйновані будинки своїх сусідів і умови, в яких живуть зараз разом з бійцями "Правого сектора", обмінюючись ліками і продуктами.

Вічна пам'ять. Одна з останніх фотографій Сергія Ніколаєва, зроблена під час роботи в кроці від небезпеки...

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

МІСЦЕВІ: "Не перемир'я, а "перемір'я"

До війни в Пісках жили 6500 осіб. Зараз залишилося 48 місцевих жителів, їх охороняють бійці "Правого сектора". Будівлі зруйновані, місцеві туляться в підвалах п'ятиповерхівок і приватних будинків. Селище розбомбили дочиста за два дні до оголошення перемир'я...

До середини лютого там залишалося близько 100 осіб, серед них – голова сільради: вона допомагала бійцям дізнаватися новини, телефонуючи знайомим у Донецьк. Але після того як майже все було зруйновано, залишилися тільки ті, кому нікуди їхати. Серед них – одна дитина, хлопчик Даня. Йому 10 років.

"Сегодня" поспілкувалася з його батьком. Вони з сином встигають сховатися від снарядів завдяки слуху Дані: "Малий – він на фазі пострілу визначає, куди снаряд летіти буде. Навіть міномет знає, куди він стрельне, і який в нашу сторону звук. Коли в нашу, у нас є близько хвилини – втекти в підвал".

Їхати з Пісків він не хоче: "Це мій дім, тут все моє, куди я поїду? Дочка живе в 20 км звідси в селі Керамік. В ту сторону теж стріляють. Старики мої – трохи далі, і там стріляють. А їхати туди, де немає ні родичів, ні знайомих, ні роботи, нічого?". Ті, хто виїхав, за словами місцевого жителя, що не дуже раді: "Ось пацани в Костянтинівці переїхали, перша хвиля. Влаштувався один на роботу, і що з того? За квартиру плати, за все плати, він там з розуму сходить... А скільки зараз коштує літр олії, при його-то 1500 грн зарплати? 40 грн – літр! Дожилися, в Україні, де цього добра неміряно. Як там можна жити? Тут мені хоч за квартиру платити не треба. За світло, за газ я не плачу – його і нема".

Чоловік розповідає, що будинок з батьком вони будували своїми руками: "Стільки працювали... Три друга – дядько Льоша, дядько Женя і старий мій ходили, один одному допомагали, фундаменти клали, а тепер ось дядькові Льоші в дах снаряд влучив, дядько Женя теж геть згорів, поганий снаряд в його двір поцілив, старого зразка".

У перемир'я чоловік не вірить: "Це не "перемир'я", а "перемір'я". Калібрами міряються – у кого більше впав снаряд... Минулого разу теж перемир'я було, а потім три танкових снаряда мені "бабах" у двір – 125-ки поклали з різницею у вісім секунд, один за одним, а у сусідів під час перемир'я кухню рознесло".

Поспілкувався фотокор "Сегодня" і з 65-річною пенсіонеркою, яка живе разом з чоловіком Олександром та бійцями "Правого сектора". До листопада їх будинок був практичний цілий, каже жінка: "Тільки скла були побиті, а потім торохнуло в фасад – одна міна маленька, ще дві міни з іншого боку – півдаху знесло. Одна міна поблизу воріт у дворі розірвалася, одна – близько гаражних воріт". Тепер люди живуть у підвалі, готують на дровах, миються в тазику. Їхати літній парі нікуди: "У нас будинок в Ясинуватій – там та ж історія. Тут ми хоч можемо сховатися, а там у нас немає такого підвалу. Разом з нами тут живуть ще кішки і собаки. А так у нас нікого немає, донька на Кіпрі, сини в Туркменії...".

За словами пенсіонерки, син умовляв її виїхати: "Син каже: я гроші пришлю... Але, ви знаєте, ми люди старого гарту, мені вже за 60 далеко, як я кину свій будинок? Ну, я поїду, а потім як? Життя прожили майже... У Росії повно родичів, але в Росію не хочу, я до Росії дуже антагоністично ставлюся в цей момент".

Ліками стареньким допомагають бійці, а їжею вони діляться одне з одним: "Хлопці ліки привозили нам слабенькі безкоштовно, за дорогі ми платили: вважаємо, вони не повинні на нас витрачатися. І їжею ділилися: коли їм привезли гуманітарку – свинину, вони нам і м'ясо відрізали, і сала... Хоча сало-то у нас є, картоплю накопав дід по осені, консерви є. А першим хлопцям, які сюди прийшли, я сама пропонувала закатки, картоплю, гриби, капусту солону. Вони із задоволенням їли...". Привозили їм і гуманітарку, розповіла "Сегодня" жінка: "У нас Лена тут була Лошадкіна із чоловіком Ігорем, поки на їхньому будинку дах зовсім не знесло. Вона якось пов'язувалася з Донецьком – дала список, хто тут залишився, і вони гречку, цукор, макарони, тушонку, пакети нам привезли".

Пенсію пара не отримувала з липня. Говорячи про війну, жінка плаче: "Кому вона потрібна? Люди споконвіку жили в світі, ось цей Донбас – ну навіщо? Я – за єдину Україну... Мені дуже подобалася ця країна, завжди, хоч і в Туркменістані ми довго жили і з волі випадку приїхали. Ось керівники, Порошенко, Путін, невже вони не розуміють, що жінці ось як – втратити свого сина? Тут хлопці були молоденькі, 17-річні пацани... Адже найстрашніше – ховати своїх дітей...".

На наступний день наш Сергій загинув від розриву міни...

У підвалах. Місцеві готують на дровах і купаються в тазику.

У селищі. Більшість будинків в лютому були зруйновані повністю.

Даня з батьком. Хлопчик вже за звуком визначає, куди впаде снаряд.

ВИСТАВКА В ПАМ'ЯТЬ ПРО СЕРГІЙКА: репортаж з Пєсков і кращі кадри

На знак пам'яті та поваги до нашого друга й колеги Сергія Ніколаєва "Сегодня" організувала виставку його прекрасних робіт, приурочену до 40 днів з дня його загибелі. Відкриття виставки відбудеться в Києві у вівторок, 7 квітня, о 19:00 за адресою: вулиця Червоноармійська, 111-113 ("8 bit Gallery", вхід з двору). Всі охочі побачать його останній фоторепортаж з селища Піски, де він і був смертельно поранений, а також одні з найяскравіших Сергійкових кадрів за всі сім років роботи в газеті "Сегодня". Виставка триватиме до 19 квітня.

На вході кожен зможе зробити добровільний благодійний внесок для галереї, яка вирішила надати своє приміщення безкоштовно. Саме тут проходила Сергійкова виставка "Недитяче дитинство"...

Топ-кадр. Femen під час суду над ЮВТ в Печерському суді Києва.

Вердикт – 4 роки. Юрій Луценко з дружиною в момент винесення вироку.

Боротьба за мову. Жорсткий мітинг на захист української мови.

У Божественному світлі. Свято Курбан Байрам в мечеті Ар-Рахма.

Сестринська зустріч. Жіночий монастир на Житомирщині. Сергійко вмів ловити приголомшливі моменти.

У самій гущі протестів. Зіткнення активістів Майдану і силовиків на Грушевського в столиці.

Петро Мамонов. Суцільна емоція.

Мама і дочка. Радіодіва Соня Сотник презентувала свій альбом.