Труднощі перекладу з української на українську: "бритванка", "рондиль" і "фандел"

Ні для кого не секрет, що люди з різних куточків України часто ледве розуміють один одного. І справа не в різних політичних поглядах чи психології – справа банально в різних говорах! Наприклад, якщо львівське "файно" знає вже кожен українець, то на Закарпатті не кожен зрозуміє, що "парадички" – це звичайні помідори. "Сегодня" вирішила зібрати найцікавіші варіанти діалектних слів з різних регіонів України та поспілкувалася з їх носіями.

Діалекти . В Україні існує три діалекти: південно-західний, південно-східний і північний. Кожен ділиться на говори, а вони, в свою чергу – на ще більш дрібні. Найрізноманітніший – південно-західний діалект (9 говорів), а найпоширеніший – південно-східний, середньонаддніпрянський говір, який (Полтава. – Авт.) покладено в основу сучасної української літературної мови. Діляться діалекти ще на дві групи: "Територіальні (прив'язані до території), і соціальні (мова соціальних груп). Територіальні легко простежити кожному жителю України: хочемо ми чи ні, але наше походження "видає" діалект. Наголоси, вимова, лексика, швидкість мови і т. д. розкажуть про людину більше, ніж запис у паспорті", – пояснює заступник декана кафедри журналістики Запорізького національного університету, філолог Наталія Тяпкіна. До слова, межі розповсюдження діалектів не збігаються з межами областей (на карті кордони діалектів показані умовно. – Авт.). Не визначається функціонування діалектів і територією країни, воно охоплює навіть межі інших держав: Молдову, Румунію, Угорщину, Словаччину, прикордонні райони Брянської, Курської, Білгородської, Воронезької областей РФ, поширені серед переселенців в США, Канади. Більше того – крім україномовних слів, у деяких містах Південного Сходу є і російськомовні "місцеві" слівця, хоча найчастіше вони належать до соцдіалектів.

Чернігівець: "Дітей купають в "баліях" і "вагонах", а вдень ми "злипаємо"

ПІВНІЧ . Північний діалект частково охоплює шість областей: Волинську, Рівненську, Житомирську, Київську, Чернігівську та Сумську. Тут місцеві відзначають не стільки наявність в лексиконі особливих слів, скільки вимову, яка часто походить на білоруську. "З дитинства запам'ятав слово "балія" – це був великий круглий цинковий таз, в якому купали дітей. Були ще "вагони" – ті ж тази, тільки прямокутні" – розповідає Сергій Кримаренко. Тут же "балцанка" – це пластикова пляшка, а в Бердичеві Житомирської області "кецик" – це шматочок, а "злипати" означає дрімати. У тій же області, в місцях перепоселення чорнобильців, під виразом "допіру" розуміють "тільки що", а слово "слабий" частіше використовують, якщо людина чимось хвора, а не просто слабка.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

ВЕЛОСИПЕД

"Ровер" – на західній Україні, "лайба" – на Сході, іноді на Одещині, Житомирщині, "біцеглі" – Івано-Франківщина.

ДЕРУНИ

"Деруни", "кремзлики", "барабульники", "тертики", "пляцки", "бульбяники", "беці" – різні регіони Західної України.

ГОРИЩЕ

Замість "горища" використовують слово "стрих" на Івано-Франківщині, Львівщині; "гора", "вишка", "подря", "пуд", "під" – інші регіони Заходу.

ДЕКО

"Бритванка", "бляшка", "таса", "таца" (від "таця"), "тепша", "дека" – різні регіони Західної України.

СКОВОРІДКА

"Ринка", "бритванка" – Івано-Франківщина, "рондиль" – Тернопільщина, "фандел" – Закарпаття, "пательня" – західні регіони.

КАРТОПЛЯ

У цього слова в західних регіонах країни дуже багато аналогів замість класичного "картопля". Так, наприклад, на Тернопільщині, у Чернівецькій, Хмельницькій, Вінницькій та частково Івано-Франківській областях картопля – це "бараболя". Слово "бульба" замість літературного аналога використовують в Поліссі, на західній Волині та Львівщині. А в деяких населених пунктах західної України зустрічаються навіть такі назви як "біб", "мандебурка", "ріпа" або "крумпля".

По кліку – велике зображення.

ПІВДЕНЬ-СХІД: в "Пайті" на "Лайбі" і "марки" трамвая

Південно-східний діалект української мови – найбільший територіально: від Луганська і до Кіровограда включно, включаючи південну частину Одеської області, а також частина центральних регіонів, разом з південними територіями Київської та Сумської областей. У його межах існує три говірки: степова, наддніпрянська і слобожанська, які також дещо відрізняються одна від одної. Так, наприклад, на Полтавщині, за словами місцевих, старші люди можуть називати жаб "шкреками", а лопату – "заступом". У Котелівському районі тієї ж області приїжджий може почути таке слово, як "чувал" – це не що інше, як мішок. Слово "веранда" тут може означати коридор, а "хвірточка" – не кватирку, а вихід у двір.

В Одеській області – свої назви для предметів побуту: "шип" – лопата, а "кутуня" – кухонна плита. Сковорідку тут можуть називати "чарою", тарілку – "полумиском", а чашку – "кухлем". На тій же Миколаївщині колодязь можуть називати "басіна", а футболку – "бобочка" або "бобка". Тут же, щоб сказати "навпаки" або "навиворіт", говорити треба "наверле", а пояснити, що збирається дощ, можна словом "кондубаситься".

У Волноваському районі Донецької області є свої діалектизми. "Зі словника моєї бабусі пам'ятаю, що "свайба" – це весілля, а "ушнипитися" – це проявляти любов до чого-небудь одного, прив'язатися. Цікаві тут і фонетичні моменти: замість звуку "ф" вимовляється "хв": "тухвлі", "конхвети"... "Мать", від "мабуть" – "може бути", а "шкамелька" – звичайна лавка, від російського слова, коридор – "колідор". Ну а чортополох вона називала "будяком", – розповідає Валерій Тернопільський. На Дніпропетровщині в деяких селах можна почути "шаміль-шаміль", що означатиме "потихеньку", або слово "обізвірітися", що російською означає "впасти".

На тій же Луганщині відро можуть називати "циберка", а "уп'єть" треба розуміти не інакше, як співзвучним до нього "знову". З предметів побуту приїжджого тут може здивувати "трухляк" – це означає друшляк. А ось "шарафан" тут буде означати звичайну спідницю, але слова ці використовують здебільшого люди старшого покоління.

У містах теж є особливі слова, але здебільшого російськомовні. У Луганську вішалку або плечики називають "тремпель", а баклажани – "синенькими". Штори тут вішають на "багет". У Харкові у трамваїв є "марки", а не номери, в Донецьку теплу кофту іменують "пайтою", а велосипед – "лайбою".

ПІВДЕННИЙ-ЗАХІД: сплять на "парні" під "попланом"

Південно-західний діалект складається з цілих 9 досить різноманітних діалектів. Самий діалект поширений від західного кордону України аж до Вінницької області і частково охоплює південь Волинської, Рівненської та Житомирської областей. Безліч слів, які змусять задуматися туриста, в побуті на Івано-Франківщині. "У нас деруни – "пляцки", картопля – "мандибурка", "камізелька" – це безрукавка, а підбори називаються "обцаск", – розповідає Анна Тищев із села Саджавка. Суп тут називають поширеним на Західній Україні словом "зупа", а м'ячик – "бальоном", на західний манер. "Путня" на Івано-Франківщині – це відро, а "клевець" – молоток.

Багатий власний говір є і на Львівщині. Тут "шафлик" означає "тазик", а праска – це "залізко". В цілому на Галичині туристу зустрінеться багато незрозумілих слів: хитромудре "шрайбувати" перекладається, як "писати", скло називають "шклом", черевики – "мешти", а костюм – "анцуґом".

Відрізняється своєрідною лексикою Буковина. "Бабуся любить говорити "ніц ніграма", що означає "майже нічого", а замість файно може говорити "файнецко", – розповідає Аліна Череднеченко з Чернівецької області. Кукурудзу тут можуть називати "лабузов", а годинник – це "дзигарок", при тому що співзвучне "дзигар" часто означає звичайну сигарету. Стакан тут іменують "кілішком", а пляшку – "шипом". При тому що в тій же Вінницькій області пляшка – це "фляжка", сковорідка – "пательня", вила – "габлі", а слово "веретка" означає "покривало".

Особливим говором відрізняється Закарпаття – тут приїжджий може не скоро звикнути до місцевих розмов. Дивне слово "штрінфлі" означає шкарпетки, а та ж праска – "біглязь", вікно тут називають "гоболок" або "оболок", а магазин старі люди чомусь іменують "бовтом". "У нас ствердну відповідь може звучати як "йо", тобто "так". У деяких селах штори називають "фірганок", подушку – "парна", а ковдра – "поплан", – розповідає Руслана Немців з Ужгорода. Насторожити приїжджого тут може слово "хижа", хоча це всього лише "хата" або "будинок", піднятися в хату можна не по сходах, а по "ґарадичах", а будувати – не з цегли, а з "тиглі". У той же час "помуст" – це "стать", а якщо його забруднити, то він стане "замащеним", а не брудним. Ну а вимити підлогу можна за допомогою "онучі", що означає "ганчірку". Слово "манаття" на Закарпатті означає будь-який одяг, "шірінка" – ніщо інше як хустка, а "кобат" – звичайне пальто. Ну а помідори тут називають "парадички".