Туреччина посварилась з Європою: в очікуванні конституційного референдуму

Відносини Туреччини з окремими країнами ЄС і з Європейським Союзом в цілому не можна назвати безхмарними вже протягом декількох років. Все почалося з відмови ЄС надати Туреччині безвізовий режим. Причиною такого рішення стала вимога про зміну антитерористичного законодавства Туреччини, яке в ЄС визнали дискримінаційним і не відповідає "європейським стандартам". Туреччина ж, яка протягом десятиліть проводить АТО проти бойовиків Робочої партії Курдистану, відмовилася це зробити. Потім ЄС під різними приводами (один з них – блокування Кіпром) рік за роком відмовлявся відкривати нові переговорні глави (адже Туреччина офіційно подала заявку на членство в 1987 році і з 2005 року веде переговори про вступ до ЄС). Але різке погіршення ситуації настало після початку гострої фази конфлікту в Сирії. Мільйони біженців, які кинулися в Європу через територію Туреччини, погрожували викликати в ЄС повномасштабна політична криза, і чи не єдиною країною, яка була здатна допомогти в цьому питанні, виявилася Туреччина. Турки взяли близько 3 млн біженців, розміщуючи більшість з них в таборах недалеко від кордону, а й частково інтегруючи сирійців в турецьке суспільство. За даними уряду ТР, за останні три роки на їх утримання було витрачено мало не більше 10 млрд доларів. При цьому слід визнати, що дії ЄС в цій кризі були недостатньо адекватними. Після тривалих узгоджень ЄС погодився надати Туреччині якусь допомогу в розмірі близько 3 млрд. Євро, і то впродовж кількох років і за умови виконання "угоди про біженців", річницю якого відзначали в минулий понеділок. Однак реально Туреччина отримала лише незначну частину цієї допомоги. Міністр закордонних справ ТР М.Чавушоглу, виступаючи в кінці минулого року в ПАРЄ заявив, що по різних каналах міжнародна допомога в зв'язку з проблемою біженців склала 535 млн доларів від 194 країн.

І ось, в понеділок увечері заступник глави уряду ТР Н.Куртулмуш заявив, що ЄС не виконує свою частину угоди, яка передбачала допомогу з боку ЄС Туреччини в стримуванні потоку сирійських біженців і просування в питанні про безвізовий режим, тому практично "угода провалилася". У той же час, як вважають експерти, проблема на сьогоднішній день полягає не тільки і не стільки в біженців. Протягом останнього року Туреччина пережила не тільки серію кривавих терактів, а й спробу державного перевороту. На думку ЄС, масштабні арешти і звільнення практично у всіх шарах суспільства, що послідували за цим, носять не кримінальний, а політичний характер, і це як раз в той час, коли в Туреччині почався процес масштабної реформи Основного закону, який повинен визначити перехід від парламентської до президентської форми правління. За законодавством Туреччини, громадяни країни, які проживають за кордоном, мають право голосувати, і цілком зрозуміло прагнення правлячої партії активно домагатися їх підтримки (адже, за наявною статистикою, в державах ЄС мають право голосу до 4 млн етнічних турків). Однак ряд країн Європи, зокрема, Австрія, Нідерланди та Німеччина, не дозволили агітацію на своїй території навіть незважаючи на високий міністерський статус передбачуваних "агітаторів". Це викликало вкрай негативну реакцію в Туреччині і на рівні президента країни Р.Т.Ердогана прозвучали звинувачення не тільки в "фашизмі" та "нацистських методах", відроджується в Європі, але і попередження, що якщо таке ставлення до Туреччини буде продовжуватися, то "європейці в будь-яких точка земної кулі не зможуть безпечно навіть ходити по вулицях". Він в черговий раз закликав країни ЄС "поважати права людини і принципи демократії". У свою чергу, новообраний президент Німеччини Штейнмайер заявив, що подібними заявами "Туреччина загрожує зруйнувати всі здобутки" (на шляху євроінтеграції) і категорично відкинув, як неприйнятні, звинувачення в "нацизмі". Ще раніше про абсолютне неприйняття подібної термінології заявила канцлер А.Меркель, лідери Австрії та Нідерландів. До всіх неприємностей, в Анкарі сприйняли з подивом рішення Норвегії надати притулок армійським офіцерам, яких в Туреччині підозрюють в причетності до руху проповідника Ф.Гюлена – головного організатора, на думку влади Туреччини, спроби перевороту 15 липня 2016 року. Уряд Туреччини засудило цей крок і висловило протест послу Норвегії в Анкарі. У свою чергу, і це ще один штрих в загальній картині, Болгарія відкликала свого посла з Анкари для консультацій в знак протесту проти, як вважають в Софії, зусиль Анкари щодо впливу на результати дострокових парламентських виборів 26 березня. Справа в тому, що в Болгарії проживає численна турецька діаспора і, крім того, десятки тисяч громадян Туреччини мають також болгарські паспорта як вихідці з Болгарії. Вони мають право голосу, однак влада країни побоюються, що на їх волевиявлення більше впливає турецька ідентичність, ніж болгарське громадянство.

Слід визнати, що нинішня криза у відносинах Туреччини і ЄС є серйозною небезпекою для подальшого про- європейського політичного курсу країни. Загрози скасувати угоду про біженців є далеко не найбільш проблемним аспектом розгортається драми. На думку західних аналітиків, ця угода, що передбачає повернення до Туреччини з Греції нелегальних мігрантів в обмін на легальних, яких зобов'язується прийняти ЄС, було недієздатним з самого початку. Обіцянки відновити активні переговори про членство, надати безвізовий режим і значну допомогу просто не могли бути ефективно реалізовані в умовах процвітаючого в Європі популізму і підйому правих партій, що прагнуть скористатися шансом на майбутніх виборах у Франції, Німеччині та (вже відбулися) в Нідерландах. Крім того, потік біженців в ЄС був і так припинений шляхом закриття "балканських маршрутів" і ефективного патрулювання акваторії Середземного моря поблизу грецьких островів. Тому вихід Туреччини з угоди стане вкрай болючим для ЄС сюрпризом, але не катастрофою. Судячи з усього, в Туреччині це розуміють, і використовують подібну риторику, скоріше, з метою залучення під прапори місцевих націоналістів, які дуже не люблять ЄС, і взагалі "зовнішні" втручання в справи ТР. Їх голоси дуже можуть стати в нагоді на майбутньому референдумі, який відбудеться 16 квітня. Нескладно прогнозувати, що саме питання про визнання або невизнання результатів референдуму стане ключовим для визначення майбутнього контексту відносин ЄС і Туреччини. Саме про це вчора і заявив Р.Т.Ердоган в Анкарі. Він підкреслив: "Після введення президентської системи в результаті референдуму 16 квітня Туреччина стане іншою", і "буде робити те, що найкращим чином відповідає її інтересам". "Після референдуму ми сядемо з ЄС за стіл і все обговоримо. Так далі тривати не може", – сказав Р.Т.Ердоган. За словами міністра у справах ЄС О.Челіка, ЄС, замість того, щоб оцінити зусилля Туреччини по боротьбі з тероризмом і врегулювання кризи з біженцями "командує, що нам робити". Він обрушився з різкою критикою на Єврокомісара з питань розширення і політики добросусідства Й.Хана, який заявив, що ймовірні конституційні зміни зроблять членство Туреччини в ЄС "практично неможливим". О.Челік закликав Г.Хана "перестати діяти як колоніальний губернатор" і підкреслив, що ЄС мав би скористатися можливостями, що відкриваються стабілізації політичної ситуації в країні та її економічними досягненнями, а не критикувати, постійно повторюючи одні і ті ж вимоги на адресу Туреччини. Додатковим спірним моментом може стати відновлення смертної кари, яке було скасовано в Туреччині в 2002 році за наполяганням ЄС, і про відновлення якого говорить Р.Т.Ердоган, ім'я на увазі покарання винних у змові і спробі перевороту. Цілком очевидно, що в Європі подібний крок буде сприйнятий вкрай негативно і потягне за собою політичні наслідки.

І все ж за станом на сьогоднішній день головним залишається питання про референдум. Європейський Союз – основний інвестор, торговий партнер Туреччини і політичний союзник в балансуванні непростий палітри зовнішньої політики країни з урахуванням сирійської кризи, заплутаних взаємин з Іраном і зовсім не таких очевидних з Росією. Як і більшість інших країн, Туреччина знаходиться в очікуванні виразного меседжу з Вашингтона, де адміністрація Д. Трампа все ще формує зовнішньополітичну команду і фактично заново апарат Держдепу. Основним питанням є видача Ф.Гюлена, а також припинення підтримки з боку США окремих курдських формувань в північній Сирії. Таким чином, Туреччина просто не може дозволити собі розрив зв'язків із західними партнерами і ключовими союзниками по НАТО, хоча пошук правильного контексту діалогу обіцяє бути непростим. Економічні показники країни на даному етапі далеко не блискучі, а за такими параметрами, як дефіцит платіжного балансу, безробіття, стабільність валюти є найгіршими з часу кризи 2009 року. Туреччина і ЄС потрібні один одному, і інші "вектора" не замінять їх партнерства. Турецько-британський форум, який відбудеться вже днями в Анталії, покликаний, в якійсь мірі, продемонструвати прагнення і готовність до співпраці. Про решту деталях можна буде говорити після референдуму. 16 квітня стане важливою датою не лише для Туреччини, але і для всього континенту. Стабільність в регіоні безпосередньо залежить від стабільності в Туреччині, і важливо, щоб всі ключові гравці це чітко розуміли.