Спекотне літо в Луганську: війна, кіно, піца

Літо перейшло свій екватор. Спека несусвітня, хоч ножем ріж гаряче повітря на вулиці. Всі йдуть з пляшками – в руках, пакетах і під пахвами. Воду продають всюди. Кіоски "Водомір" торгують склянками по півлітра охолодженої води за 2 рублі. До війни такі ж склянки були газованими. На сході в будинку воду дають по годинах – вранці і ввечері. Вода в крані технічна, питну всі купують у пятілітровках з машин-водовозів або в найближчих кіосках того ж "Водоміра" (ще його називають "Водомором"). У хрущовських п'ятиповерхівках нарозхрист всі вікна, створюючи ілюзію руху повітря в квартирах. Вікна затінюють, у кого на що вистачає фантазії. Огорожа біля одного з під'їздів з спинок старовинних металевих ліжок, пофарбованих у блакитний колір. Цікаво, де вони знайшли стільки старовинних ліжок? І хто спав на них колись? І чи були щасливі ті люди? Ах, про що я.

На вулицю в полудень вибираються по потребі – частіше, за водою. Цікаво, що коли рухаєшся, не так жарко – напевно, від того, що кудись йдеш, долаючи спеку і наближаючись до мети. Біля самого центрального торгового центру Луганська "Росія" музика і пожвавлення – відкриття супермаркету. Супермаркет там був уже років сто як, але сьогодні його відкрили ще раз, збільшивши до майже довоєнної площі. Сьогодні ростові ляльки в об'ємних костюмах танцюють біля входу, закликаючи піти і витратити там гроші від 500 рублів і взяти участь у безпрограшній лотереї, вигравши який-небудь мотиваційний приз – від шоколадки до пляшки горілки. Спека, ляльки-люди танцюють на розпеченому асфальті, роздаючи кулі дітлахам, провідний закликає всіх приєднуватися до свята і загальних веселощів... Ю-ху! Трохи далі повномасштабна приймальня кампанія в педагогічному університеті, а ще трохи далі кінотеатр "Русь" з оновленою вивіскою замість "Україна". Суші, піца, літні майданчики, звичні військові машини з номерними знаками ЛК (Луганська комендатура). Все разом – танцюючий Міккі-Маус, військові в новенькій літній формі, кулі, ГАЗи, суші ... Так, це Луганськ. Різний, звичний, не перестає дивувати. У ньому все відразу – війна, кіно, піца на винос, вакансії в місцеву "армію" і чергове бістро з американською назвою в самому центрі. Виживають найбільш гнучкі. Не ті, хто оплакує, а ті, хто маніакально рухається вперед, хто вміє пристосовуватися, не звертати уваги, працювати, продавати, стукати в закриті двері і знову пристосовуватися під нові реалії нового сьогодні.

В автобусі гаряче обговорюють події в Туреччині. Так гаряче, що всі обертаються. Хтось, не перестаючи, всю ніч стежив за новинами, переживаючи за родичів, які туди виїхали. Спека, війна, мир, спекотне літо ... Коми кожен міг би ставити сам.

Цю спеку можна було б консервувати в банки для довгої зими попереду. Асфальт розжарений. Продавці на ринку ліниво перекидаються скупими фразочками: "+ 42°С", "А у мене в тіні + 39°С!" Хтось із бабусь вийшов на променад і відпочиває на лавці біля магазину – єдиній лавочці в тіні. Всі проходять повз окликають жінку: "Як здоров'я? Що на дачі?" В ході цього бліц-опитування мимоволі з'ясовується, що людей хвилюють все ті ж питання: що приготувати на обід, коли повернуться діти і здоров'я в таку-то спеку. До війни звикли, як звикають до всього. І не дивуються вже нічому. "Смачний коктейль? Почім брали? Я ще минулого літа купувала, забула вже, який він на смак".

На кожному перевулку просять милостиню бабусі. Делікатно, мовчки і пошепки. Але до цього теж можна звикнути. Комусь сиплять дрібні гроші, комусь купують пиріжок і отримують у відповідь гарячу подяку. В аптеці попит на заспокійливі. "Почім? А, давайте!" Бомж з набряклими ногами пливе в цьому спекотному повітрі, яке можна різати ножем і закривати в банки – для довгої зими. Літо в зеніті. Спека пульсує в скронях і стікає струмками поту по тілу. Але до всього ж можна звикнути.