Життя на Донбасі. Мир – це коли немає калік, вдів і раптового страху

Поки ми щасливо володіємо чимось, у нас найчастіше немає приводів думати про це. Раніше для мене слово "мир" було чимось з дитячих пісень, побажань, коли бажають загалом, а не конкретно. Одним словом, поняттям абстрактним і рідко вживаним. За рік в моїй промові з'явилися нові слова, а старі слова набули нового значення. Мир для мене, виявляється, слово з безліччю значень і відтінків. Безумовно, збірне поняття і багатозначне слово.

Отже, мир. Це тиша ночами. Це цілодобові супермаркети і маршрутки до 23:00. Це нудні міські новини без закликів йти воювати. Це імбир. Це запах випічки з пекарні. Це хороший зв'язок. Це світло і вода – завжди, завжди, завжди. Це мій син навпроти вікна. Це осінні багаття. Це коли йдеш в магазин, а тому тягнеш повний пакет провіанту. Це пікнік під соснами. Це реклама по телеку. Це коли можеш купити щось просто так, для настрою. Це антибіотики в аптеках, а молоко в кіосках. Це звуки будівництва по вихідних. Це смс-ки від друзів "У кіно підемо?" Це коли йдеш увечері по місту, а ліхтарі просвічують помаранчеві листя. Це піца в "Кантіна", коли приходиш туди, а місць немає, тому що це вечір п'ятниці. Це оголошення на стовпах про море, і літні плани теж про море. Це таксі в будь-який час. Це сон в своєму ліжку, коли за вікном шум гілок, шум дощу, ранкове кукурікання або шелест листя. Це машини завжди з номерами.

Це прізвища та імена, а не позивні. Це листування по чату на роботі. Це великі міські свята, на які йдеш без страху. Це плани, мрії, справи. Це стабільна робота і стабільна зарплата. Це життя без страху. Це коли прокидаєшся і щасливий, а не навпаки. Це банки, кафе, аптеки на кожному кроці. Це коли просто так приходять друзі. Це жінки просто жінки, а чоловіки – чоловіки, а не звання, ордени, посади. Це коли їдеш на поїзді і взагалі поїзди, квитки, наш вокзал. Це листи в конвертах і листівки під Новий рік. Це коли не плачеш майже ніколи. Це коли допомагаєш ти, а не живеш, розраховуючи на чиюсь допомогу. Це незалежність. Це гарні новини. Це сміх. Це коли миєшся хоч сто разів на день і не з пластикової пляшки. Це багато всього, як раніше: коли губишся від вибору і достатку.

Це коли немає калік. Ні вдів. Ні почорнілих жінок у чорних пов'язках. Це коли ти не відчуваєш страху просто так, раптово, до мокрих долонь. Це коли вибираєш прикрасу до сукні, а не те, що менше брудниться. Це шампунь і мило скільки захочеш. Це свічки тільки на Новий рік. Це коли друзі дзвонять розповісти про свою відпустку, а не запитати, чи немає якоїсь роботи де-небудь. Це коли в твій дім йдуть з непотрібними приємностями, а не з консервою. Це вибір роботи, а не єдина оплачувана робота в "армії". Це життя без поділу на там і тут, своїх і чужих. Це коли ти бажаєш мирного неба, як раніше, просто, без довгої паузи після. Це поїздки без кордонів, легенд, блокпостів. Це гранти, проекти, тренінги, ніяк не пов'язані з голодом, війною і бідністю. Це коли твій крайній вибір – не йти воювати, бо іншого нічого не знайти. Це друзі тут, як раніше, а не по всьому світу. Але ж це зовсім з неможливого...