25 жовтня в Україні відбулися місцеві вибори, на яких громадяни вибирали членів місцевих рад і мерів міст.
На посаду київського міського голови балотувалося багато кандидатів від різних політичних сил, але за даними соцопитувань лідирував кандидат від партії "Блок Петра Порошенка "Солідарність", чинний глава КМДА Віталій Кличко. За останніми даними екзит-полів, він набрав близько 40% і залишиться в мерському кріслі ще на один термін.
Журналістка "Сегодня.ua" стежила за ходом місцевих виборів у столиці. Вона відправилася на дві виборчі дільниці: в центрі, де голосував Віталій Кличко, і в спальному районі Києва, щоб зрозуміти, чим вони відрізняються і за яким принципом голосують виборці.
У Київського військового ліцею ім. Івана Богуна на бульварі Лесі Українки було хвилювання. На цю виборчу дільницю ось-ось повинен був прибути мер столиці Віталій Кличко.
Біля пам'ятника навпроти головного входу до ліцею в ряд вишикувалися журналісти, озброєні камерами, диктофонами і фотоапаратами. В очікуванні Кличка ніхто не курив, не гортав стрічку Фейсбук на смартфоні, не дивився по сторонах – тільки прямо перед собою, на алею, по якій повинен пройти діючий, і можливо, майбутній мер столиці. Журналісти напоготові. Кандидат затримується.
Ліцей на Печерську з усіх боків оточують сучасні новобудови, але сам він виконаний у стилі бароко: рустовані колони, закруглені вікна, відкриті балкони, поєднання білого, червоного і золотого кольорів ... Словом, інтер'єр розкішний.
Про Київраду, ремонт і гарні очі
Віталій Кличко разом з дружиною і братом Володимиром прибули на виборчу дільницю з невеликим запізненням. На мерові – дорогий синій костюм, сорочка і туфлі. Його дружина Наталя з'явилася в стильному світлому пальто і коричневих чобітках на високих підборах, волосся – зібране в акуратний вузол на потилиці, в руках затиснутий паспорт. Кличко-молодший був одягнений простіше – в джинси та спортивну куртку, весь час тримався позаду старшого брата, намагаючись не привертати до себе занадто багато уваги.
Ця трійка, не поспішаючи, сміючись і про щось перемовляючись, вийшла з чорного джипа Toyota Sequoia у супроводі охорони і по довгій алеї попрямувала до преси. Проте журналісти раптово зірвалися з місця і мало не бігом кинулися до кандидата. Кожен намагався поставити йому запитання, що цікавлять, першим.
- Як ви оцінюєте свої шанси на перемогу?
- Які будуть ваші перші кроки, якщо ви знову станете мером?
- Ви розраховуєте на перемогу в першому турі?
Шквал запитань моментально обрушився на Віталія Кличка. Але він, здається, був до цього готовий. Всім відповідав повільно, вдумливо, впевнено. "Бач, як підготувався. Либонь, цілий місяць перед дзеркалом репетирував", – чую поруч із собою єхидне зауваження оператора своєму колезі.
- Кого ви вважаєте своїм головним конкурентом?, – почулося з натовпу.
- Мій головний конкурент – це платіжки, – дав несподівану відповідь Кличко. Він розмірковує про несправедливо завищені тарифи при колосальній бідності людей.
Одна з журналісток буквально монополізувала кандидата – задавала питання одне за іншим, не даючи іншим вставити слово. Інші журналісти почали невдоволено шикати на неї, але вона не звернула на них уваги. Запитувала переважно про майбутнє Київради.
- Багато партій балотується, і явної більшості не буде видно...
- Кого ви представляєте?, – перебив журналістку Віталій. Її запитання викликає у нього усмішку, яку він, як не старався, не міг придушити.
- РБК-Україна. Так от, більшості не буде в Київраді. Як ви будете домовлятися?
- У вас очі красиві, – раптово помітив Кличко. На що отримав від журналістки сухе "так", а її колега-оператор роздратовано сказав меру:
- На запитання відповідайте, будь ласка.
Повисла натягнута пауза. Журналісти напружилися, передчуваючи черговий ляп. Але Віталій зібрався з думками, і його відповідь протверезила натовп:
- Я думаю, що ключова домовленість повинна бути не між персоналіями, а навколо тих викликів і проблем у Києві, які треба вирішувати.
Серед журналістів пронеслося нечутне зітхання загального розчарування. Поруч зі мною журналіст роздратовано кинув нікому конкретно не адресовану фразу: "Так коли він вже щось відмочить, врешті-решт! Я що, даремно приїхав?!"
Кличко тим часом подякував журналістам за увагу, і всі потихеньку попрямували у бік виборчої дільниці. Але по дорозі увагою мера заволоділа енергійна бабуся, яка незрозуміло як просочилася до кандидата крізь щільне коло преси. Бабуся явно готувалася до цієї зустрічі, як до побачення: на її губах блищала яскраво-рожева помада, а на шиї красувався витончений шарфик в тон. Вона схопила Кличка за руку і почала гаряче дякувати за ремонт, який він зробив у її будинку.
- Дай вам Бог здоров'я за все, що ви зробили. Ви нам такий ремонт влаштували в під'їзді красивий, просто казка! Дивимося і не нарадуємося!
- Я? Ремонт? – від подиву завмерши на місці, перепитав мер.
- Так-так, ви, – ствердно кивнула пенсіонерка, не випускаючи руки кандидата.
- А, так? Добре, добре ... – Кличко уважно вдивлявся в обличчя літньої жінки в марних спробах пригадати її і будинок, який він, виявляється, відремонтував.
- Тільки от є одна проблема. Ви нам ящики для пошти не поставили. Усі платіжки валяються, ми їх збираємо на підлозі. Коли ви нам скриньки зробите в будинку, га? – Вона спрямувала на Кличка погляд, сповнений надії. Той у свою чергу взяв її руки в свої, і, співчутливо киваючи, пообіцяв встановити скриньки вже наступного тижня. Старенька на ходу продовжувала дякувати Кличкові і супроводжувала його до самого входу в ліцей, намагаючись не відставати від кумира і по можливості потрапити в кадр.
О Боже який чоловік
Мера столиці пропустили на дільницю позачергово. На порозі ліцею його разом з дружиною і братом Володимиром, який спеціально прилетів з тренувального центру в Альпах до Києва, щоб виконати свій громадянський обов'язок, зустрічав особисто голова дільниці і запросив увійти.
Вражаюча розкіш відчувається і у внутрішньому інтер'єрі ліцею. Колони з золотим оздобленням з усіх боків прикрашені дзеркалами, на стелі висять позолочені люстри. Майже всю ліву стіну в холі займає національний прапор, прикрашений гербом України. З фронтальної стіни на прибулих серйозно дивиться президент Петро Порошенко, чий портрет підсвічується люмінісцентною лампою.
На самій дільниці всі стіни обклеєні фотографіями військових із зони боїв на Донбасі, а на одній зі стін красується гіпсовий бюст Тараса Шевченка.
Як виявилося, більша частина преси чекала кандидата всередині, а не зовні: оператори єдиним фронтом зайняли позиції за урнами для бюлетенів і вже націлили об'єктиви на Кличка. Журналісти, які слухняно супроводжували його з вулиці, гуськом слідували за сім'єю кандидата. Фотографували і знімали все: ось він посміхнувся, ось подивився на дружину, щось шепнув їй на вухо, ось дістав паспорт і нагнувся до столу, щоб поставити підпис на бланках ... За всіма цими нехитрими діями пильно стежили абсолютно всі на дільниці – починаючи від журналістів і операторів, закінчуючи членами дільничної комісії, спостерігачами і простими роззявами.
Особлива категорія глядачів – літні жінки. Вони тримаються відокремленими групками по двоє-троє і, судячи з їхніх захоплених поглядів, Кличко для них – мало не ідол. Поки сім'я Кличків отримувала бланки і заходила в кабінки для голосування, я ненавмисно виявилася свідком розмови двох бабусь, що стояли віддалік в кутку. Вони дивилися на кумира закоханими очима і обговорювали його зовнішній вигляд.
- Ти подивися, який чоловік. І костюм, і плечі...
- А рукостискання у нього яке, га? Ти бачила? Він як тому хлопчині, який бланки видавав, руку потиснув, той аж посинів, бідолаха.
- Так, ось це сильний мер! Я спеціально прийшла, щоб на нього подивитися і себе показати у всій красі, так би мовити, – пенсіонерка плавним жестом поправила вишиту хустка на голові. У цей момент вона перевтілилася – виглядала так, ніби їй знову 20 років. Вона дістала хустинку і протерла обличчя, дістала з сумочки дзеркальце – перевірити, чи не розмазалася косметика. Обидві вони нагадували фанаток поп-зірки.
Тим часом усі троє – Володимир, Віталій і його дружина Наталя підійшли до урн і під прицілом камер одночасно кинули в них заповнені бюлетені. Тут же їх з усіх сторін знову щільним кільцем оточили журналісти. Кличко виступив із заявами на камери. Ті, хто не зміг протиснутися крізь натовп преси та опинився позаду Кличка, тримали диктофони на витягнутій руці над головами інших журналістів.
- Я розумію, що обдурили дуже багатьох, і ті, хто кажуть, що вони нічого не вирішують, що від їхнього вибору нічого не залежить, мають рацію. Тому що якщо вони будуть байдуже ставитися, вони дійсно не будуть нічого вирішувати, і від них нічого не буде залежати. – Кличко закликав людей брати участь у виборах, а також повідомляти про будь-які порушення.
Журналісти вхопилися за слово "порушення" і задали провокаційні питання про те, що виборцям надходили агітаційні смс і дзвінки. Але Кличко відмовлявся: мовляв, він про такі випадки не знає, і тут же перевів розмову на улюблену тему – завищені тарифи і необхідність проведення реформ.
Жіночі плітки і "лежачі" заступники
Коли Віталій Кличко подякував всім за увагу і вже повернувся, щоб йти, натовп оглушив несподіване запитання:
- Ваша дружина – німкеня чи українка?
Вся увага була прикута до старенької з пофарбованим у чисто білий колір волоссям. Своїм високим верескливим голосом вона змусила Кличка зупинитися.
- А ким вона має бути?, – з посмішкою подиву запитав він у бабусі.
- Українкою.
- А з чого ви вирішили, що вона німкеня?
- Я по телевізору бачила. У вас же начебто вся родина в Німеччині, – сказала злегка розгублена жінка. Кличко обняв молодшого брата однією рукою за плечі і звернувся до неї:
- Ви знаєте, хто це?
- Це ваш брат?, – невпевнено запитала бабуся, паралельно поправляючи зачіску.
- Ну, начебто схожий, – ледве стримуючи сміх, відповів Віталій. – Я бачу, що він ніби як в Україні знаходиться.
Кличко взяв паспорти брата і дружини і продемонстрував старенькій як доказ того, що у них українське громадянство. Бабуся розгубилася. Кличко ласкавим голосом намагався заспокоїти її.
- Розумієте, люди люблять розпускати чутки. Ми всі українці і ніколи не міняли громадянство.
- Спасибі, тепер я буду знати, що це все неправда! – обличчя пенсіонерки прямо-таки сяяло від щастя. Нарешті вона відпустила кандидата з сім'єю з дільниці, але невичерпний потік журналістів уже чекав його на вулиці. Там на Кличка очікував новий залп одних і тих же запитань: про його колишнє і можливо майбутнє мерство, про перспективи Києва, євроінтеграцію, реформи, шанси на перемогу. Але тут одна журналістка порушила політичну ідилію і поставила кандидату делікатне запитання:
- Часто буває, коли однією фразою програється ціла виборча кампанія. У вас було багато застережень, і ви ніби як з гумором до цього ставитеся. Але як ви думаєте, який це вам дасть ефект?
У відповідь на це Кличко раптово почав енергійно розповідати про те, як у нього в Кабміні "лежать" заступники. "Поки децентралізації не буде, будуть і заступники лежати, і все інше", – видав він.
Мер пішов, журналісти перезирнулися. Що Кличко мав на увазі, для всіх так і залишилося загадкою.
Доторкнутися до прекрасного
Як тільки Кличко покинув виборчу дільницю, та миттєво спорожніла. Залишилися тільки декілька бабусь. Як видно, саме вони – основний електорат Кличка (молоді, за винятком журналістів, майже не видно). Бабусі активно ділилися враженнями від особистої зустрічі з мером.
- Я Кличком дуже задоволена. Я і в церкву ходила, і Богу молилася, щоб він тільки пройшов, щоб він тільки був, – сказала інтелігентна літня пані подрузі.
- А як же! Ото він зробить нам життя таке, як скрізь, як люди живуть, а не як свині. Хіба ми люди ?! Ми ж свинота натуральна! – Її співрозмовниця рознервувалася, на лобі виступив піт. Жінка була одягнена у вишиванку і довгу червону спідницю, на шиї бовталося червоне намисто, на губах червоніла помада в тон.
- А хтось із інших кандидатів вам подобається?, – нахабно вклинююсь у розмову. Жінки переглянулися.
- Так ми ні на кого і не дивилися більше, якщо чесно. Я хочу тільки Кличка, – сказала одна жінка.
- Та ми, взагалі-то, тут навіть і не живемо – у цьому районі, – відповіла інша. – Просто прийшли сказати Кличку спасибі. Він гарний мер.
З обривків розмов я дізналася, що багато бабусь спеціально приїхали на Печерськ, щоб просто подивитися на мера.
Знайшла того самого хлопця у виборчій комісії, про якого раніше згадувала одна старенька на дільниці.
- Так, я давав йому бюлетень ось цими самими мозолистими, – хлопець підняв обидві руки в красномовному жесті, його руді кучері підстрибували в такт руху. – Знаєте, у нього таке міцне рукостискання. Чоловік, відразу видно, боксер. Ось брат його не потиснув мені руку, але він також молодець. Дружина – красуня. Але не мого смаку, – резюмував задерикуватий член комісії.
У пошуках цікавих співрозмовників вийшла на вулицю. Там досі було стовпотворіння.
- Ви задоволені мером?, – запитала я у ще однієї літньої виборниці.
- Так. Я за нього і проголосувала, – відповіла жінка в яскраво-червоному пальто. – У мене в самої два сини, Віталій і Володимир, такого ж віку, як ці двоє, – сказала вона, зі зворушливою материнською гордістю дивлячись на мера і його брата, які йшли по алеї.
Але Кличкові не дали так просто сісти в машину і виїхати: багато журналістів і виборців погналися за ним, щоб взяти ексклюзивні коментарі або просто зробити фото. Іноземні журналісти брали інтерв'ю у Володимира Кличка, охочих сфотографуватися з ним також було багато. Єдиний, хто в цей момент виявився обділений увагою, – дружина Віталія Наталя. Вона трималася осторонь – йшла по алеї з відчуженим, навіть нудьгуючим виглядом.
- Наталю, можна поставити вам запитання?, – пристала до першої леді Києва.
- А можна без запитань?, – тоном маленької скривдженої дівчинки сказала Наталя. Помітила в її очах і на виразі обличчя величезну втому.
- За кого ви проголосували? За чоловіка?
- Ну звичайно ж. Це єдина людина, якій я довіряю в цій країні, – з чарівною посмішкою відповіла Наталія Кличко, незважаючи на те, що я знехтувала її проханням не ставити запитань, і повільною витонченою ходою попрямувала до машини.
В цілому, до кого б я не підходила, звідусіль чула одну відповідь: "Я за Кличка". У пошуках альтернативної думки я вирушила на іншу виборчу дільницю на околиці міста.
Спокій, тільки спокій
У школі №256 на Оболоні тиша. Ніяких черг, шуму, стовпотворіння. Крім мене, на виборчій дільниці бланки отримували від сили людей 10.
Ця виборча дільниця знаходиться в звичайній середній освітній школі будівлі радянських часів. Із сучасних елементів – хіба що кам'яний монумент у вигляді каменю (вибачте за тавтологію) на передньому дворі. Розкішшю тут і не пахне. Усередині пофарбовані в яскраво-салатовий колір стіни школи ніби компенсують убогість і сірість зовнішньої частини будівлі. У самому приміщенні тихо, як у бібліотеці.
Підійшла до однієї з кабінок, на зовнішній стороні якої прикріплені правила голосування. Не довго думаючи, сфотографувала їх.
- Спостерігачі, що у нас відбувається на дільниці? Чому ви мовчите? Дівчино, що ви знімаєте ?!, – почала кричати на мене жінка, член виборчої комісії. На дільниці пожвавлення, всі погляди спрямовані на порушницю. Але я навіть не встигла вставити слово, як за мене заступився спостерігач:
- Все нормально, вона фотографує правила, вони в публічному доступі.
Жінка затихла, явно розчарована тотальною відсутністю пригод, і кинула на мене гнівний погляд. Я тим часом завела розмову зі своїм захисником.
- Явка на дільниці 30%, – розповів мені спостерігач. Це літній чоловік у джинсах і спортивній куртці з втомленим поглядом. Однак, за його словами, настільки низька явка – не привід для оголошення результатів недійсними. – Вибори проходять у рамках закону, ніяких порушень зафіксовано не було.
Ходом виборів задоволені і дві жінки, що зустрічали виборців на вході в дільницю. Кажуть, на їхній пам'яті це найтихіші і найспокійніші вибори. Запитую, кому вони самі віддали свої голоси.
- Я проголосувала за "Солідарність". І за нашого нинішнього мера.
- Ви задоволені тим, як він проявив себе на посаді?
- Ну ... Він навчиться ще. Зрозуміло, що ще молодий, щось у нього ще не виходило ... У нього все попереду, – виправдовує мера старенька з темним кучерявим волоссям. Представилася Ларисою Василівною. Коли відповідала, нервово смикала воріт фіолетового пальто – каже, не звикла спілкуватися з журналістами.
- А кого ви вважаєте його головним конкурентом?
- Ой ... А я навіть не знаю ...
- Та ми якось і не цікавилися, – прийшла на допомогу друга жінка. Вона короткострижена блондинка, одягнена в синю куртку і джинси. – Там же багато конкурентів ... Взагалі, вибори пройдуть у два тури.
- А чому ви так вважаєте?
- Ну ... Я в газеті читала, – жінка ретирується.
- Так завжди ж у два тури проходять, ні?, – невпевнено вставила слово Лариса Василівна. І тут же поспішно з винуватим виглядом додала: – Я в політиці не дуже розбираюся.
Жінки також зазначають, що на вибори прийшло дуже мало людей. "Вони вже просто нікому не вірять", – з сумом стверджує жінка.
Голосування від безвиході
На вулиці я підійшла до ефектної білявки і поцікавилася, кому вона довіряє долю Києва, чекаючи почути традиційну для дня голосування відповідь. Але несподівано дівчина сказала:
- Проголосувала за Олександра Мирного, від "Свободи".
- Ви перша людина, яка не назвала Віталія Кличка, – щиро здивувалася я.
- Я не хочу голосувати ані за Кличка, ані за "Солідарність". Як мер він мені не подобається, я вважаю, що йому не потрібно цим займатися. Як спортсмен і чоловік – так, він мені подобається, – відповіла дівчина, накручуючи на палець неслухняний білий локон. – Я вважаю, що мер має бути господарником, він повинен розбиратися в цьому. Як, припустимо, був у нас Омельченко. Ось він був господарником.
- А чому тоді за нього не проголосували?, – запитую.
- Та куди ж за нього вже голосувати. Він вже старий, – обурено відрізала блондинка.
З опитаних мною людей одні проголосували за Володимира Бондаренка ("Батьківщина"), інші – за Сергія Гусовського ("Самопоміч"), деякі – за Корбана ("УКРОП"), тому що він "явний опозиціонер влади і красиво говорить".
Наступними, хто погодився поділитися думкою, виявилася пара інтелігентних літніх людей. Він – в окулярах і сірому твідовому пальто, вона – у картатому тренчі, на який хвилями спадало довге чорне волосся. Вони також проголосували за "Свободу".
- Це, на наш погляд, послідовні борці за процвітання України. Багато незрозумілого відбувається навколо цієї політичної сили, але дуже дратує ця планомірна політика на знищення "Свободи". Ця партія дуже неприємна нинішній владі. Тому захотілося їй допомогти трошки, – пояснює свій вибір Віктор Степанович. Він все життя пропрацював вчителем історії. У його поставі і манері говорити відчувається інтелігентність.
- А чим вас не влаштовує Кличко як мер?, – запитую.
- Не можу сказати, що він мене не влаштовує, але я не відчуваю нічого революційного в масштабах Києва, – відповів Віктор.
- Мені особисто Кличко подобається всім. Єдине, що він ставленик президента, тому він все одно буде від нього залежати у всьому, – підключилася до бесіди дружина Віктора, Людмила – красива жінка, яка навіть у віці зберегла жвавість і чарівність.
- Зрозуміло, що Кличко, швидше за все, залишиться мером, – міркує Віктор Степанович. – Тут і адмінресурс спрацює, і багато ж просто від безвиході за нього проголосують – мовляв, за кого ще? .. А взагалі, як кажуть, погану владу обирають хороші люди, які не ходять на вибори.
- Наші діти ось не захотіли взагалі голосувати цього разу. Мовляв, до чого ходити, якщо і так все зрозуміло, – підмітила Людмила.
- Але ми спеціально приїхали з села до Києва, щоб не дарувати свої голоси правлячій владі. Тепер зі спокійною душею від'їжджаємо – навіть якщо не змінимо нічого, хоча б знаємо, що зробили все, що могли.
На цих словах дружина взяла чоловіка під руку, і вони, не поспішаючи, пішли, залишаючи мене наодинці з однією простою думкою. Виборці в Києві поділилися на дві категорії: ті, хто голосує за Кличка, бо більше нема за кого, і ті, хто голосує за кого завгодно, лише б не за Кличка.
Читайте також:
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми