Операція "Абромавічус": Хто міг організувати демарш міністра економіки і чого хоче Захід

Для тих, хто любить скандали в політиці, це була чудова тиждень. Демарш міністра економіки і гучний французький фільм про Майдан повністю затьмарили собою такі важливі події, як голосування за зміни до Конституції і візит президента до Німеччини.

СИГНАЛ 11-ТИ. Особливо постарався міністр економіки Айварас Абромавічус. Його яскраве заяву про відставку було красиво укладено в одну упаковку зі звинуваченнями проти "сірого кардинала" Банкової і парламенту Ігоря Кононенко, а потім посилено оперативним заявою послів західних держав. У зв'язку з скандалом Кононенко вчора навіть заявив про зняття з себе повноважень першого заступника голови фракції БПП на період розслідування.

За сценарієм демарш Абромавічуса нагадав багатьом осінь 2005-го, коли вже покійний держсекретар Олександр Зінченко подав у відставку, звинувачуючи у всіх смертних гріхах "любих друзів" президента Віктора Ющенка (серед них, до речі, і нинішнього президента, а тоді – секретаря РНБО, Петра Порошенка).

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Демарш 2005-го мав швидкі наслідки у вигляді майже одночасної відставки Петра Порошенка і прем'єра Юлії Тимошенко. У демаршу 2016- го швидких наслідків немає, але дуже ймовірно, що він все ж стане каталізатором системних зрушень в українській політиці.

Яка була головна мета виступу Абромавічуса? Цілком можливо, він голосно грюкнув дверима, щоб тут же опинитися в новому політичному проекті Міхеїла Саакашвілі в якості одного з героїв боротьби з корупцією. Але це не все.

Ключовим у скандалі 3 лютого був не саме демарш міністра економіки, а швидка і жорстка реакція західних послів. Усі, хто знайомий з дипломатичною практикою, знають, що жоден посол не може підписатися під будь-яким заявою самостійно – він повинен узгодити його зі своїм міністерством, а в разі серйозного політичного заяви – з урядом.

Заява 11-ти західних послів з'явилося через три години після брифінгу Абромавічус. А тепер увага – питання: скільки потрібно часу 11-ти послам держав, для яких внутрішні справи України далеко не головний пріоритет, щоб узгодити текст заяви і підпис під ним? При самій оперативній роботі всіх служб – тиждень.

Ймовірно, демарш міністра економіки і його підтримка 11 послами є заздалегідь спланованою акцією, причому спланованою не Абромавічусом і Саакашвілі за пляшкою вина в київському ресторані.

Ця акція – попередження Порошенку від Заходу. Причому попередження не щодо корупції – ну хто всерйоз повірить, що Вашингтон, Брюссель, Берлін, Париж і Рим разом раптом перейнялися тим, що Кононенко розставляє (або нібито розставляє, нічого ж не доведено) "смотрящих" по міністерствах?!

Всі названі центри світової політики цікавляться Україною тільки в одному контексті – Мінських угод. І ось тут треба шукати справжній відповідь.

ПОВЕРНЕННЯ В "МІНСЬК". Ось коли варто згадати про те, що в понеділок Петро Порошенко з'їздив до Берліна. Причому зустрічався не тільки з Ангелою Меркель, а й зі спецпредставником французького президента.

За підсумками візиту з'явився скупий коментар Банкової з кількома загальними фразами. Але вже на наступний день Меркель говорила по телефону з Путіним – і сказала про необхідність провести вибори на Донбасі. В той же вівторок до Києва прибули депутати Бундестагу, які пояснили українським колегам, що потрібні зміни до Конституції і все ті ж вибори на Донбасі.

Захід однозначно дав зрозуміти українській владі, чого від неї чекають і що може бути в разі невиконання Мінських угод. І тепер вже завдання президента – домогтися їх виконання.

ЧИ ЗРОБИТЬ РАДА ХАРАКІРІ. Всі розуміють, що головна перешкода на шляху Мінських угод – нинішня Верховна Рада.

Українські депутати завжди були і будуть конформістами. Вони можуть прийняти відверто антисоціальний бюджет, щоб не зустрічати Новий рік в парламенті, або нишком проголосувати за додаткові витрати "на себе улюблених", проти яких публічно борються.

Але для кожного з них є межа конформізму. Для півтори сотні депутатів правих фракцій – це компроміс з Донбасом, на якому наполягає Захід. Безумовно, в найближчі місяці будуть зроблені спроби розширити зону конформізму трьох десятків депутатів матеріальними стимулами – простіше кажучи, їх намагатимуться перекупити, щоб зібрати 300 голосів за децентралізацію і особливий статус Донбасу. Але якщо грошей не вистачить або непідкупних виявиться занадто багато, залишиться одне – перевибори парламенту.

Про те, що БПП вже готується до виборів у вересні, на цьому тижні говорили відкрито. Звичайно, такі заяви могли робитися для шантажу "Народного фронту". Але і об'єктивна реальність веде до того, що до осені вибори можуть стати неминучими.

МАСКИ ДУРОСТІ. Наскільки успішними будуть піарники влади – це вже залежить від них самих. Головне – щоб вони не робили дурниць, подібних до тих, які на нинішньому тижні зробило українське посольство у Франції.

Скандал навколо гучного французького фільму "Україна: маски революції" змусив багатьох чекати російського перекладу, щоб дізнатися, про що ж там мова. За першу добу у аматорської російськомовної версії фільму на "Ютубі" було 330 тисяч переглядів. І забезпечило цей піар посольство України, звернувшись на Canal+ з побажання не показувати фільм.

Таке звернення міг написати тільки людина, яка не знає Францію, – країну, в якій можливі і карикатури на Аллаха, і публікації в захист ІДІЛ. "Маски революції" відбили точку зору на Майдан як на "націоналістичну революцію", яку підтримує і частина українського суспільства, і частина Європи, – а тому французи вважають, що вона повинна бути представлена поряд з версією нинішнього офіційного Києва.

Посольство могло виступити з протестом, якби фільм був направлений проти України як держави. У випадку ж з "Масками" краще (з точки зору української влади), що могло зробити посольство, – промовчати, щоб не робити додаткового піару.

"Братання" Кабміну

Вчора на позачерговому засіданні Кабміну несподівано сталося "братання" міністрів, які раніше подали у відставку. Вони відкликали свої заяви. Так, в уряд повернулися глава МОЗ Олександр Квіташвілі, міністр інформполітики Юрій Стець, глава Мінагрополітики Олексій Павленко і голова Мінінфраструктури Андрій Пивоварський. Абромавічус ж свою заяву поки не відкликав. "Навіювання наших західних друзів не пройшло дарма, і зараз йде демонстрація стабілізації ситуації", – пояснив політолог Володимир Фесенко.