Проплачені мітинги: як це відбувається, скільки коштує і який приносить результат

Платні мітинги як явище з'явилися в Україні давно. За оцінками експертів, вже з середини 90-х така технологія в тій чи іншій мірі використовувалася. Після Помаранчевої революції 2004 року закріпилася думка, що громадські акції протесту можуть вплинути на політичні та державні процеси в країні, і механізм імітації "гласу народу" став дуже популярний, вважають експерти.

"Навряд чи я можу назвати точно, коли стали платити за участь у мітингах, думаю, що досить давно. Але масове використання проплачених мітингів, за моїми спостереженнями, стало приймати такі великі масштаби десь з 2006 року", – розповів політолог Володимир Фесенко.

Так чи інакше участі в акціях оплачували і раніше, зазначив Фесенко. Але в 2006 році почалася імітація "майданних" технологій. На думку експерта, це було пов'язано з тим, що після Помаранчевої революції зміцнилася думка, ніби масові акції мають вплив на державні процеси в країні, але, при цьому, люди після революції були розчаровані, і єдиним способом вивести їх на вулицю були гроші.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Після цього, за словами Фесенка, явище проплачених мітингів стало "заразною хворобою" і призвело до того, що просто так людей на вулицю було вивести складно. Винятком стала лише Революція Гідності.

Революція Гідності. Фото: AFP

Проплачені мітинги, по суті, діляться на дві категорії – або повністю проплачені, або за участю "кістяка" з ідейних активістів, до якого додається масовка за гроші. Другий варіант – комбінований – це типова акція протесту на сьогодні.

"Загалом, звичайно, всі політичні сили так чи інакше, застосовують такий підхід, як частина проплачених активістів, – говорить політтехнолог Ярослав Макітра. – Ця проблема пояснюється дуже просто – слабкі партійні осередки. Як правило, партії не будуються знизу і це створює такі проблеми, що навіть у разі критичних ситуацій одиниці партій зможуть реально привести своїх "заряджених" шанувальників".

Втім, на думку політолога Володимира Фесенка, деякі партії все ж обходяться участю лише своїх прихильників, а послуги платних мітингувальників використовують маленькі політсили, які не мають партійних структур та активістів.

Під час мітингу під Верховною Радою 31 вгуста 2015-го з натовпу в правоохоронців кинули гранату. Фото: twitter/@SHuijboom

Як це працює і чи працює взагалі?

Найчастіше мітинги, в тому числі і проплачені, прив'язані до подій в країні і проходять під якусь важливу дату або прийняття важливого рішення, розповів політтехнолог Ярослав Макітра.

Підбирають учасників подібних акцій часто люди, що займають керівну посаду в установах, де працює або навчається багато людей. Це можуть бути старші по гуртожитках, співробітники заводів та інших установ, старости груп. Також організацією масовки займаються окремо створені групи, учасники яких вміють дуже швидко набирати людей під конкретну задачу і мають "набиту" базу контактів. Крім того, для таких цілей використовуються і соціальні мережі, розповів Макітра.

Як зазначає експерт, іноді справа доходить до абсурду – недосвідчені організатори відразу називають політичну силу, завдання. Однак, як правило, такі оголошення носять завуальованих характер і подаються під виглядом, наприклад, роботи на день.

Більш досвідчені вербувальники використовують соцмережі нечасто – у них і так вже є готова база контактів і масовку зібрати вони можуть дуже швидко, зазначив він.

Згідно з сьогоднішніми розцінками, учасники мітингу нижчої ланки, тобто безпосередньо ті, хто буде служити масовкою, можуть розраховувати на 150-200 грн. за кілька годин роботи. Так звані десятники, які призводять цих людей і управляють ними на місцях, отримують вдвічі-втричі більше, сотники – ще більше. Найбільше грошей отримує той, хто знаходиться на верхівці цієї піраміди, розповів Макітра.

Рівень оплати участі в таких акціях варіюється від завдання і розміру фінансування під її реалізацію, зазначив він.

Крім того, за інформацією експерта, після кривавого мітингу під Верховною Радою 31 серпня, в результаті якого загинули четверо військовослужбовців Національної гвардії України, знаходиться все менше людей, готових брати участь у протестних акціях за гроші.

У той же час є й ті, для кого такі мітинги стали "майже професією", зазначає політолог Володимир Фесенко.

Втім, результативність проплачених мітингів знаходиться під питанням. На думку Фесенка, ці акції – всього лише імітація, і результат вони приносять відповідний.

"Ефективність проплачених акцій завжди обмежена, – сказав він. – Крику багато, шуму багато, толку – мало. Ні на громадську думку, ні на прийняття рішень це, в абсолютній більшості випадків, не впливає".

В цілому, успішність подібних мітингів залежить від поставленого завдання, пояснює політтехнолог Ярослав Макітра.

"Все залежить від завдань. Якщо завдання на телекартинку – це одна історія, якщо завдання заблокувати якийсь об'єкт – це інша історія. У різних ситуація це впливає по-різному і буває як ефективним, так і взагалі марною тратою грошей. Це залежить просто від завдань і від реалізації", – сказав Макітра.

Мітингувальники, яким за це заплатили гроші, в цілому, не здатні на активні дії, зазначив він.

"Це просто, якщо говорити грубо, інертна маса, яка постоїть, виконає завдання і піде", – сказав експерт.

Інакше ситуація виглядає на тих акціях, де є "кістяк" з ідейних активістів, зазначив він.

"У таких мітингах, політичних, на важливі теми, важлива навіть не кількість, а реальна "зарядженість людей". Тому що 100 дійсно ідейно "заряджених" людей можуть зробити набагато більше, ніж десять тисяч так званих "підставок під прапори", як їх прийнято називати", – сказав Макітра.

Чи важко знайти охочих помітингувати за гроші?

Редакція Сегодня.ua вирішила перевірити, чи важко знайти людей, готових протестувати проти чого завгодно за гроші. Ми розмістили на одному з сайтів для безкоштовних оголошень інформацію про підробіток. В оголошенні не вказувалися ні точні дати, ні тема мітингу, ні який-небудь зв'язок з політикою.

Зазначимо, що оголошення було опубліковане тільки один раз і тільки на одному сайті. За перший день на пропозицію помітингувати відгукнулися понад 30 осіб. Ще через пару днів кількість охочих перевалило за 70. Варто зазначити, що частина з них дійсно цікавилася подробицями акції. Інші описували свої зовнішні параметри – зріст, вага, колір волосся. Крім того, більшість з откликнувшихся пропонували привести з собою компанію – подружжя, друзів, знайомих, "хлопців з двору".

Якби кожен з откликнувшихся реально прийшов би на цю вигадану акцію і привів із собою обіцяне кількість людей, з легкістю б зібрався маленький мітинг на півтори сотні осіб.

Як визначити, що мітинг проплачений?

Визначити проплачений мітинг можна візуально. Його учасники будуть вести себе пасивно, часто – просто стояти з прапорами або іншими атрибутами в руках, розповів Макітра.

Гасла на таких мітингах зазвичай викрикує одна людина, інші просто підтримують, а плакати зазвичай написані одним шрифтом або надруковані і видно, що зроблено це було централізовано.

Також показником проплаченого мітингу може бути й те, що беруть участь у ньому люди однієї соціальної групи, наприклад, студенти, пенсіонери.

І ще одним критерієм є те, що учасники такого мітингу часто не можуть розповісти, навіщо і чому вони беруть участь в ньому.

Тим часом у Верховній Раді зареєстрований законопроект про введення кримінальної відповідальності за проплачені мітинги і акції протесту.

Відповідний проект закону № 2651 "Про внесення доповнення до Кримінального кодексу України щодо підкупу учасника масового заходу" внесений до парламенту народним депутатом Антоном Геращенко ("Народний фронт").

Законопроектом передбачається доповнити розділ XII Кримінального кодексу України статтею 295-1 "Підкуп учасника масового заходу".

Відповідно до неї, пропозицію, обіцянку або надання особі неправомірної вигоди за участь у масовому заході суспільно-політичного характеру (мітинги, ходи, демонстрації, пікетуванні, зборах тощо), – будуть каратися штрафом до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 3 років.

Дії, передбачені частиною першою статті, вчинені повторно, або службовою особою, або за попередньою змовою групою осіб, – каратимуться арештом на строк до 6 місяців, або позбавленням волі на строк від 2 до 7 років.

Дії, передбачені частиною першою статті, які призвели до порушення або зупинці роботи органів державної влади та місцевого самоврядування, або вчинені організованою групою, каратимуться позбавленням волі на строк від 3 до 8 років.