Як виживають в Донецьку: черги за гуманітаркою, забиті кафе і "обнал" за 10%

Колись мільйонний Донецьк сьогодні перетворився на справжнє закрите місто. Десятки блокпостів на трасах, постійно перекриті дороги, відсутність нормального транспортного сполучення і танки на шляху – так сьогодні виглядає дорога в шахтарську столицю. У місто, де кожен день не припиняються обстріли, і де продовжують жити близько 700 тисяч чоловік.

Живе Донецьк чи виживає – напевно, останнє. Тут ввечері мерехтять вогнями нехай нечисленні, але відкриті кафе. Тут же можна вранці встати в чергу за гуманітарною допомогою і отримати її вже в сутінках. У донеччан мало грошей, але таксі увечері не викликати. "Немає машин у вашому районі", – говорить диспетчер, а ти, стоячи в центрі міста, де машини були завжди, не лаєшся, а все розумієш.

На таксі зараз їздити дорого, але безпечно. Можна прошмигнути у двори і домчати за ним хоч на Путилівка, хоч на Петрівку. Водії скаржаться – замовлень мало. У порівнянні з мирним часом, взагалі мізер. "На Жовтневу я не воджу, тому що жити хочу. А є такі, що повезуть прямо під обстріл", – ділиться балакучий таксист, в минулому, власник власного магазину меблів. Те, що у нього (та як і всіх, загалом-то) настали важкі часи, можна зрозуміти по марці авто – нечасто під шашечками таксі приїжджає зовсім не старий "Лексус".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Святі в білих халатах і брязкіт в телефоні

На Жовтневій – селищі шахти "Жовтневий рудник" – обстріли вже стали страшною повсякденністю. Багато виїхали звідси ще влітку і повертатися не збираються. Багатьом вже й нікуди. Проте сюди ще приїжджають на роботу лікарі 21-ї лікарні – хоч до полудня, але встигають прийняти пацієнтів і пройти по палатах. "Деякі там, у лікарні, і ночують", – чомусь пошепки розповіли місцеві жителі. Здається, лікарів тут, у селищі на околиці Донецька, прирівнюють до свитям.

"Ми поїхали, а квартира на Жовтневій залишилася. Щоранку починаю з перегляду зведень за ніч, куди снаряди в Донецьку впали. Читаю адреси – і серце падає: в два сусідніх будинки прилетіло! Вони без даху і без стекол, а наш будинок, слава Богу, поки війна обходить стороною. Хоча кажуть, немає там у нас ні опалення, ні газу, ні електрики", – поділилася донеччанка Ірина Канна.

Жити по кілька діб без води, газу, світла і тепла обивателям Донецька не в новинку. Викручуються як можуть: при першій же можливості набирають повну ванну води, тримають заповнені ємності на балконах і лоджіях, скуповують свічки, зайвий раз не відкривають вікна і не забувають заряджати мобільні телефони. Хоча в останні дні зв'язок "плаває" – буває, що і з третього разу додзвонитися, а якщо додзвонишся, то перешкоди і брязкіт можуть супроводжувати всю розмову.

Під звуки "Градів"

Звуки артилерії супроводжують донеччан кожен день з кінця травня минулого року. А вже влітку мирні жителі шахтарської столиці познайомилися зі свистом мін, утробним уханням гаубиць, шелестом "Градів" і сухим тріском автоматів.

Звичайна картина: по дорозі поряд їдуть тролейбус з пасажирами і БТР. Іноді розтягується ціла колона військової техніки у супроводі машин з "мигалками". Техніка їде зазвичай у бік аеропорту. Супроводжуючі її бойовики дивляться зверху вниз на "мирняк", який злякано притискається до узбіч – так вони називають цивільних на своєму сленгу. Іноді сленг може бути з російським чи кавказьким акцентом, але на це вже ніхто не звертає уваги.

Поки техніка возить туди-сюди зброю і людей, "мирняк" намагається прикинути – "чи сильно буде бахкати в аеропорту і на Пісках". Якщо сильно – то тим, хто живеь на Путилівці або Київському проспекті, біля вокзалу або на Магістральному, доведеться їхати ночувати до рідних або друзів на інший кінець міста. Якщо не сильно, то можна увімкнути телевізор гучніше. Хоча дивитися там нічого – три канали, контрольовані бойовиками, транслюють щоденну пропаганду, хоча іноді трапляються і старі фільми, в які можна увіткнути втомлені очі і ні про що не думати.

Молитва та "обнал"

"Ми живемо на Гілці і вже знаємо, що треба робити, якщо починається обстріл. Оскільки відразу "лягає" мобільний зв'язок, значить, неподалік відпрацьовуватиме "Град" – вже не знаю, яким чином, але ці дві події завжди взаємопов'язані, – розповіла Сегодня.ua донеччанка Ілона Мілініскайте. – Тому треба встигнути зателефонувати комусь із рідних, сказати, що певний час не буде зв'язку, щоб вони не намагалися додзвонитися даремно і не переживали. Потім треба починати читати молитви, щоб "віддача" не прилетіла в твій дім. Найкраще це робити у ванній або в передпокої. Коли все закінчується, треба знову подзвонити своїм, сказати, що все гаразд, і займатися далі своїми справами".

Справ у донеччан залишилося не так вже багато, але всі вони життєво важливі. Робота – хто працює, той отримує гроші. Гроші – хоч і на банківській карті, але є. Щоправда, зняти їх важко – виїзди з Донецька на підконтрольну України територію вже перекриті. Тому потрібно знайти магазин, який приймає до оплати картки, а також зателефонувати по численних оголошеннях "перевести в готівку гроші з будь-якої банківської карти". Дізнатися, що переводять у готівкуза 10% від суми, подумати "Нічого собі!", проїхати і перевести в готівку.

"У вихідні ми ходимо в театр, трошки гуляємо з дітьми, якщо дозволяє ситуація і не сильно стріляють, – розповіла донеччанка Олена Гулик. – Діти зараз сидять вдома на вимушених канікулах до понеділка – і школи, і вузи. Прогулянкою часто стає похід в магазин – туди-назад збігали і додому, якщо бабахає сильно".

Попит на воду та пусті полиці

У магазинах той іще "достаток". Повільно, але вірно асортимент тане на очах. Першими зникають м'ясні вироби, стало значно менше соняшникової олії, яєць, молочних продуктів. Крупи все частіше продають на вагу, а не розфасованими в пакети, особливий попит – на питну воду. Ще й треба встигнути купити – супермаркет може несподівано закритися за пару годин до звичайного часу, якщо вже в повітрі сильно гримить "відлуння війни".

Втім, ніякі "відлуння", ніякі "бахкання" не зможуть вплинути на явище, що називається "черга". Найбільші черги – у пунктів видачі гуманітарної допомоги.

Іноді є "виплати від "ДНР" розміром в цілу тисячу гривень. За розмови, які ведуться в цих чергах, донеччани можуть запросто отримати проблеми від новоявлених "керівників" міста. Люди вголос визнають свої весняні помилки, не забуваючи при цьому розписатися у відомості на отримання грошей. "Нещодавно в черзі за гуманітаркою один дідок почав голосити, що не буде нормального життя в "ДНР". Знаєте, за такі слова восени на нього б обов'язково накинулися опоненти. Мовляв, Україна в усьому винна! А зараз народ мовчить. Все просто слухали й мовчали", – ділиться донеччанка Анастасія.