Занедбане Широкине: бур'ян на місці школи і покалічені долі

1/30

Два роки тому мешканці донбаського села Широкине на березі Азовського моря покинули свої будинки через війну, яка зруйнувала їхнє житло і життя. Зараз Широкине – село-привид, практично стерте з лиця землі. Колишні мешканці Широкиного, які роз'їхалися хто куди, але в більшості своїй осіли в Маріуполі, з гіркотою кажуть: "Село – привид, а ми – привиди".

Дихання війни

Тепле Азовське море біля порога, півтори тисячі осіб зареєстрованого населення, ще приблизно стільки ж приїхали відпочиваючих, сімсот дворів і аура цілковитого спокою, благополуччя та відпочинку. Таким зовсім недавно або цілу вічність тому було Широкине – селище під Маріуполем, яке славилося своїми рибалками, рибою і гостинністю.

Зараз важко дивитися на розстріляне кулями, снарядами, мінами і ракетами Широкине без грудки в горлі. Природа наступає на вбите людьми селище. Бур'ян і степові ковили вже обживають нові місця і щосили розповзаються там, де раніше стояли будинки, лікарня, пошта, школа. Дірки від куль в зборах розквітають іржею. Втикані осколками снарядів дороги повільно зливаються з землею. Десь за зламаними деревами чути гучні зітхання артилерії – війна триває.

Останні 11 осіб виїхали з села 16 червня 2015 року. Після цього в інтернет-енциклопедії "Вікіпедія" з'явилася вбивчий за своєю трагічністю запис: "Населення Широкине на 2015 рік – 0". Всього ж село втратило під час жорстоких обстрілів 13 людей, більше 60 жителів були поранені.

До останнього широкинці сподівалися, що жах, що почався з обстрілу 4 вересня 2014 року, ось-ось закінчиться. Але надії на перемир'я з 15 лютого 2015 року не виправдалися вже наступного дня. На той момент в селі залишалося близько 350 осіб, які поступово розбрелися хто куди – до Росії, до Білорусії, на підконтрольну частину України... 2017-го майже всі мандрівники повернулися до Маріуполя, заснувавши громаду Широкиного, яка зігріває всіх позбавлених будинку земляків і бореться за те, щоб про них не забули.

А про них забули, як ніби їх не існує. Передавши Широкине з-під контролю окупаційної Новоазовської адміністрації українській, Волноваській, влада порахувала всі справи зробленими. Жителі Широкиного кажуть, що не можуть зареєструвати своїх дітей, які отримали паспорти, за старою адресою і навіть заїкнутися не можуть про компенсацію за зруйновані будинки і господарства, за те, що змушені поневірятися по знімних квартирах і будинках. Відправлені десятки запитів до всіх органів влади – від районних до державних. Поки що відповідей немає, але широкинці чекають. Все-таки вони не привиди, а живі люди, які в одну мить втратили всього.

"Будинок склався, як з конструктора"

Наталя з чоловіком і дітьми жила на вулиці Гагаріна. Родина мала невеликий магазинчик з виробництва і продажу випічки, на життя не скаржилася. Втім, мало хто в Широкиному скаржився на життя – село було заможним. Ловили рибу і переробляли її, орали на землі, багато жителів працювали в Маріуполі на металургійних комбінатах. Як згадують широкинці, "дармоїдів, алкоголіків, наркоманів" в селі було лише кілька осіб. І навіть за обстріляними і зруйнованими будинками Широкиного ще можна побачити, наскільки добротними були будови і паркани в селі, за кожним двором відчувалася міцна хазяйська рука.

"4 вересня 2014 року, після першого обстрілу, ми вивезли з Широкиного дітей. Самі поїхали тільки 12 лютого 2015 року, так не хотілося кидати свій магазинчик. Але в ніч з 11 на 12 лютого обстріли стали просто страшними. Ми з чоловіком сиділи в підвалі біля власного будинку. Було дуже страшно, моторошно. Після чергової серії обстрілів, коли все трошки стихло, ми раптом почали кашляти від якоїсь пилу, який залетів у підвал. Ми піднялися наверх і побачили замість свого будинку шість воронок від влучень снарядів. Наш будинок склався всередину, як ніби він був з конструктора. А пилом були залишки штукатурки і побілки".

У родині, що жила навпроти, де підростали двоє хлопчаків-близнюків, в один з літніх днів батько сімейства, знайшовши хвилинку тиші між обстрілами, вискочив з підвалу до будинку за чайником. Генератор до підвалу спустити до початку артилерійської вакханалії родина встигла але, як водиться, забула про таку дрібницю як посуд. Забравши необхідне, чоловік вирішив покурити на веранді. Тут же тишу розірвали звуки артилерії і кілька снарядів влучили в будинок. Стіни обрушилися на веранду, чоловік дивом залишився живий.

Не витримавши і не дочекавшись рятівної тиші та світу, широкинці поїхали. "Коли ми їхали на машині, у мене було відчуття, що стріляють нам навздогін. Розумію, що ні, але снаряди або міни лягали акурат за нашим авто. Комусь потім допомагали виїхати українські військові. Вони ж нам допомагали вивезти обладнання з розбитого нашого магазина", – розповідає Наталя.

Наталя родом з Львівської області, а чоловік – тутешній, широкинець. Двадцять років тому привіз він сюди молоду дружину, услід якій посилала прокляття численна рідня, що не схвалила шлюб з "москалем", як називали вони молодого чоловіка. 2015-го, забувши про мовні і політичні розбіжності, та ж рідня допомагала родині, яка виїхала з попелища, облаштуватися в іншому місті і почати нове життя.

"Тікали в чому були, схопили тільки гроші і ноутбук. Досі зрозуміти не можемо, чому саме ноутбук, а не щось інше – дивується мешканка Широкиного. – Хоча думок не було ніяких. Взагалі. Коли постійно щось вибухає від тебе в десяти метрах, здатність думати притупляється".

Плачуть за фотографіями

Ще зовсім недавно військові України і так званої "ДНР" по стояли різних кінцях села. Говорити, що одні контролювали свою половину, а інші – свою, не доводиться. У селі військових як таких не бачили. Лінія оборони проходила по Радянській вулиці, до церкви. Бойовики так званої "ДНР" стояли в селі Саханка, і снаряди летіли саме звідти – так стверджують мешканці Широкиного.

Втім, бойовики встигли відзначитися не тільки за межами села, а й в ньому. Як розповіли мешканці, не раз вони заходили з обшуками до дворів і будинків, вишукуючи активістів і міфічних "бандерівців", а коли по селу пішов поголос, що на Новий рік до батьків приїжджає з Тернополя син-студент, то не менше 20 візитерів зі зброєю чекали на хлопця біля дверей рідного дому. Але студент приїхав до Маріуполя, там же і з батьками зустрівся. Обійшлося.

Понад 170 дітей вивезли батьки з Широкиного. За два роки поневірянь у колишніх жителів села народилися ще 14 малюків. На жаль, більш як 70 широкинців, які виїхали, вже померли. Переважно від проблем з серцем, що не витримало таких випробувань. А також – від старості, яка була зовсім не тихою і спокійною. У містах, куди приїхали рятувалися від війни широкинці, їм нерідко ставили в докір те, що вони покинули рідне село. Мовляв, не виїхали б – може, село було б цілим. Сельчани не шукають логіки в словах, а продовжують жити і триматися разом.

"Знаєте, через що найчастіше плачуть жителі Широкиного? Через те, що вдома залишилися фотографії минулого, мирного життя. І за кладовищем, де поховані рідні люди, – з гіркотою говорить колишня мешканка Олена. – Нічого цього вже не буде. І люди похилого віку наші, у яких там лежать їхні діти, плачуть і просять поховати їх поряд. А ми не можемо їм щось відповісти. Кладовище і будинки зруйновані безповоротно…"