Життя в захопленому Краснодоні: малолітки з автоматами і голодні замерзлі люди похилого віку

Торік Краснодон на Луганщині відзначив свій столітній ювілей. Зараз в місті, відомому у всьому світі подвигом "молодгвардійців" під час Великої Вітчизняної війни, господарюють бойовики самопроголошеної "ЛНР" і козаки. Про те, як живеться Краснодонців, Сегодня.ua дізнавалася у місцевих жителів.

"Ми як та планета Залізяка – життя немає, рослинності немає, – сумно каже житель Краснодону Валерій Паршин. – У людей немає грошей, немає роботи".

Життя в Краснодоні завмерла. З вулиць практично зникла молодь, закриті більшість магазинів, банки, а комунальні служби не особливо завзято стежать за порядком у місті.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Навіть наш центральний ринок напівпорожній, продавці виходять на роботу, тільки щоб поговорити один з одним так розійтися. Не купують люди нічого, крім основних продуктів, – розповіла городянка Лідія Андрійчук. – У магазинах купують хліб, соняшникова олія та вермішель. Про якісь делікатеси геть забули, тут би прогодуватися. Ми ж без пенсій, без зарплат".

До цих пір з жахом згадують жителі Краснодона, як юрби людей похилого віку записувалися на виплату 1800 гривень, обіцяних бойовиками. Як старики приходили до місця роздачі гуманітарної допомоги о 2:00 ночі, вистоюючи по сім-вісім годин на ногах заради хоч якоїсь їжі. "Всі говорять про те, що в сусідньому містечку Суходольську вже більше 30 самотніх старих померли від голоду, може, і у нас є таке, я не знаю", – каже Лідія.

За її словами, люди похилого віку, позбавлені соцвиплат, з простягнутою рукою ходять по ринках з шапкою або мовчки стоять біля церкви, низько опустивши голови, в очікуванні милостині. Хтось допомагає нещасним пенсіонерам, але ж не у всіх краснодонців є така можливість.

"Вулиці порожні, вранці або ввечері люди швиденько пробігли на роботу і додому – ось і весь народ. У магазинах мало людей, на ринках. Бояться все. Наші" влади "нові адже можуть і автоматом пригрозити, і забрати все, що їм сподобалося. Скільки разів було, коли по ринку ходили пацани років по 15-16 зі зброєю і пляшкою пива в руці. Піди знай, що у нього в голові зараз перемкне, а якщо випустить автоматну чергу по людях, – розповів Валерій Паршин. – Козаки і "ЛНР" між собою всі стосунки з'ясовують, хто тут з них крутіший. награбували вже по повній програмі, повіджиматися машини, будинки – і все їм мало. На ринку збір встановили, "патент" щомісяця треба було купувати за 125 гривень, а до цього змушували кожного торговця платити по 1200 гривень за дозвіл на торгівлю. Та звідки у людей такі гроші?"

Вулиці міста практично порожні. Фото: соцмережі

Жителі Краснодона все голосніше починають висловлювати невдоволення існуючим становищем. Все частіше можна почути гучний шепіт: "Вже краще в підвалах посидіти, головне щоб нас звільнили скоріше!" Наївшись досхочу безвладдям і беззаконням, краснодонці з подивом відзначають, що раніше, незважаючи ні на що, жилося все-таки краще. "У нас ніколи толком не було тепла в будинках, ми все робили собі автономне опалення, – каже Лідія Андрійчук. – Зараз би ми не змогли це зробити в принципі".

На питання, чому краснодонці не поспішають їхати з став раптом незатишним міста, вони, в основному, відповідають: вже виїжджали – і повернулися. "Як будинок кинути? Його ж пограбують моментально, рознесуть по цеглинці. А їхати – куди? Нещодавно хлопці повернулися, так розповіли, що жили вони як переселенці спочатку в готелі, а потім біля готелю бронь на них закінчилася, і їх попросили виселитися, викинули буквально на мороз, – розповіла Лідія. – А мені куди їхати, якщо у мене тут родина – дочки, зяті, онуки, правнуки... Ми вже краще тут, у рідних стінах побудемо, скільки Бог відвів. Тим більше у нас тихо, стріляють де -то далеко, так що жити поки можна".

Краснодонці намагаються вижити з останніх сил, економлячи буквально на всьому і не особливо вірячи в перспективи "самопроголошених республік". "Ми втратили таку собі стабільність", – з гіркотою резюмує Валерій Паршин.