Луческу: "У Києві не відчуваю ненависті до себе. Десь в іншому місці подібне було б немислимо"

Головний тренер донецького "Шахтаря" Мірча Луческу в інтерв'ю France Footbal розповів про ...

Про Донецьк

Востаннє був у Донецьку у червні +2014-го, перед відльотом до Австрії на передсезонні збори. Тоді я зібрав прес-конференцію на стадіоні: змалював ситуацію, спростував деякі чутки і знову заявив, що не маю наміру залишати клуб. Наступного ранку, ми на автобусі поїхали в Запоріжжі і тільки там сіли на літак – у Донецьку аеропорт уже не функціонував. Ось з того дня ні я, ні мої гравці більше в Донецьку не бували. Тим не менш, я продовжую платити оренду за квартиру, де проживав.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Сподіваємося на те, що переговори в Мінську дадуть якісь результати – люди перейдуть від слів до справи. Поки ж все стоїть на місці, так само немає впевненості в завтрашньому дні, немає стабільності, і це гнітить. Але, думаємо, що одного разу повернемося в Донецьк, до своїх уболівальників. Хоча, коли це буде ... Не хочу вдаватися в політику, але щось не видно якихось передумов до того, щоб люди пішли на мирову, пробачили всі один одному і повернулися до того, до чого повернутися вже не можна ...

Про "Донбас Арену"

Стадіон, один з кращих у Європі, його атмосфера, вболівальники – ось чого нам сьогодні найбільше не дістає. Ми стали чемпіонами за два тури до кінця чемпіонату, але не змогли відсвяткувати "золото" з нашими вболівальниками, як це робили завжди. Від того чемпіонства залишилися досить дивні відчуття. Зараз на стадіоні працюють чотириста чи п'ятсот чоловік: треба стежити за стадіоном, за газоном, за парком. Рік тому "Донбас Арена" здорово постраждала від вибуху на сусідньому хімічному заводі, багато стекол повилітало. Але все швидко привели в порядок, стадіон готовий прийняти матчі хоч сьогодні.

У минулому сезоні, коли приймали "Баварію" у Львові в 1/8 ЛЧ (0: 0), їм, повірте, довелося дуже важко: створили за весь матч всього один момент, адже в німецькому чемпіонаті всіх несли з рахунком 6: 0 , 7: 0. Якби грали в Донецьку, прийшло б 50 000 народу, і не впевнений, що німці забрали б ноги. Я треную більше тридцяти п'яти років, у мене око правильне – того вечора бачив, що вони нас бояться.

Про життя в Києві

Відразу до початку минулого чемпіонату вирішили жити в Києві, а грати у Львові. Майже всі гравці живуть у квартирах – знайшли їм. Але деякі воліють готель. У ньому живу і я, тренерський штаб, плюс частина працівників адміністрації. Решта персоналу мотається між Донецьком і Львовом. Всі якось розсіяні по містах і селах, але всі діють більш менш узгоджено і клуб продовжує жити. Київ – чудове місто, в ньому комфортно жити, відчуваємо тут себе чудово. Головне було – зберегти робочу атмосферу і єдність в команді, зорганізуватися, адже все сталося так несподівано. Ми перейшли на інший ритм роботи, але необхідно було тримати планку, грати так само на перемогу.

Нас тут поважають, гравці виходять в місто – ніхто до них не пристає, я жодного разу не відчув тут ніякої ненависті до себе. Десь в іншому місці подібне було б немислимо. Тільки уявіть, що було б, якби поселися "Ювентус" в Мілані і клубний автобус весь час стояв би перед готелем. Та були б постійно образи, виникали б інциденти. Але тут таке неможливо. Інший народ, на диво єдиний – на національному ґрунті. Це виявляється найяскравіше у молодих. І якщо навіть є суперництво між двома клубами, яке може створити якісь проблеми, вони ніколи не виникають між уболівальниками та футболістами, між керівниками клубів. Єдина проблема у нас: по суті граємо без підтримки уболівальників.

Про умови тренувань

Нам пощастило – натрапили на одне містечко за двадцять кілометрів від центру міста, прямо в лісі: стару спортбазу – центр олімпійської підготовки, там радянські легкоатлети готувалися ще на початку 1980-х, але потім її майже не використовували. Ми привезли наших фахівців по газонах з Донецька і вони привели галявину в порядок. Щоправда, вона без підігріву, і недостатньо освітлена. Так що в деякі місяці змушені перебиратися в інші місця і відчуваємо себе трошки не в своїй тарілці. На тій базі ми облаштували невеликий одноповерховий будиночок, щоб мати необхідний мінімум: роздягальні, душові, лазню, масажний кабінет, відео-салон. Там ще є старий адміністративний будинок – у ньому на першому поверсі обладнали тренажерний зал.

Про Ріната Ахметова

- Він з'являється набагато рідше, тому що занадто зайнятий: і своїми справами, і політикою. Він більше не ходить на наші матчі, навіть у Лізі чемпіонів. Але обов'язково повернеться на стадіон, як тільки ми знову гратимемо на його "Донбас Арені". Останній раз він бачив хлопців рік тому, коли приїхав на мій день народження – 29 липня. Але ми постійно спілкуємося по телефону, він втак само любить свій клуб, і дорожить тим статусом, який той йому дає в Україні і в Європі. Тому так само дбає і про гравців, і про персонал. Робить все можливе, щоб бюджет залишався колишнім, щоб контракти повністю виконувалися і штат не скорочувався. Та ще створив фонд для гуманітарної допомоги.

Про матчі у Львові

Ми там граємо матчі Ліги чемпіонів і майже всі домашні чемпіонати країни. Так як проводимо багато часу в літаках і в автобусах, постійна проблема – відновлення, треба все так організувати, щоб все було не надто стомлюючим. Нас дуже добре прийняли у Львові, але якщо на матчі Ліги чемпіонів збирається повний стадіон (35000 місць) і нас прекрасно підтримують, то в чемпіонаті країни граємо майже перед порожніми трибунами. А в цьому чемпіонаті народу приходить ще менше, ніж у минулому – не більше двох-трьох тисяч. Але чого скаржитися! Адже зрозуміло: перебуваємо за 1200 кілометрів від Донецька, у Львові у жителів інший менталітет, а наші вболівальники – на Донбасі чи розсіяні по всій країні, приїжджати до Львова їм дуже важко. Так що є проблеми психологічного плану у гравців – проводимо певну роботу, щоб у хлопців був потрібний настрій і мотивація. Адже кожен недобір очок може мати важкі наслідки. На жаль, ми з суперниками знаходимося не в рівних умовах.

Про відхід з клубу

Я не мав права піти – який би приклад показав би іншим! Це мій вже дванадцятий сезон у "Шахтарі", на рахунку двадцять одна перемога в різних турнірах, і після всього цього взяти і втекти у важкий момент для клубу? Інші іноземні тренера виїхали, наприклад, іспанець Хуанде Рамос – з Дніпропетровська в 2014-му. І будь-який би на його місці вчинив би так само. Але це не мій випадок! Я дуже люблю "Шахтар", у мене прекрасні стосунки з президентом і взагалі з людьми, тут я отримав все, щоб реалізувати свої футбольні ідеї. Я відчуваю себе зобов'язаним цим людям. У червні у мене закінчувався контракт, були пропозиції від інших клубів, але я підписав новий з "Шахтарем" – щоб підтримати клуб, щоб показати, що ніхто не здається. Ви знаєте, я – Лев за гороскопом, я ніколи не здаюся. Я завжди бився до кінця. Подивимося, що буде в цьому сезоні, але поки ми не повернемося до Донецька, я буду з командою.

Про зміни в команді

За два з половиною роки втратили таких класних гравців! Але це і не суперечить стратегії клубу. Беремо молодих гравців, навчаємо, розкручуємо, а коли вони досягають відповідного рівня, років у 25-26 у них з'являється цілком логічне бажання грати в клубі і в чемпіонаті вищого рівня. Потім є ж ще й закони бізнесу, економічний фейр-плей – тому й довелося продати. Тепер, зважаючи на нові умови і зниження рівня чемпіонату, майже неможливо придбати молодих іноземних гравців. У першу чергу мова йде про бразильців – адже це був майже фірмовий знак нашої клубної політики. Та зараз якось навіть незручно робити пропозиції і чекати від гравців швидкої адаптації.

Почали більше залучати молодих з нашої Академії. У нас багато молодих талановитих українських хлопців ... Отримали шанс бразильці, які потихеньку додавали, але до останніх подій перебували в тіні. Але у деяких, у того ж Бернара – виникли проблеми з адаптацією, з розумінням європейського стилю гри, не кажу вже про наші специфічні умови.