Леся Цуренко: "Топові гравці в нашій їдальні з'являються рідко"

Друга ракетка України розповіла про головну заводієм в збірній, чому хотіла б бачити своїм тренером Мартіну Хінгіс, про навчання-онлайн і чотирьох розбитих ракетках.

- Лесю, торік ви вперше за два сезони не потрапили в основу на турнірах "Великого шолома" і покинули топ-100. У чому була причина?

- Дуже складний період... Я добре почала в Австралії в 2013-му, потім пішли ще результати. А далі втратила впевненість. Все почалося з матчу Fed Cup проти Канади, коли я програла три зустрічі і ми знизилися в класі. У мене настала серйозна криза. Взагалі не хотілося йти на корт. Я навіть відмовилася грати за збірну на Кубку Федерації. Я собі допомогти ніяк не могла, не кажучи вже про команду. Паралельно я вирішила поміняти техніку подачі і удару зліва, а в моєму віці (25 років – Авт.) це вже не так легко. Потихеньку набиралася сил, знову з'явилися результати і повернулася впевненість. Зараз в усьому тільки прогресую.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- У середу якраз починається Кубок Федерації. Вже рік капітаном є Наталія Медведєва. Що змінилося з її приходом до збірної?

- З її приходом у нас з'явилися лікар, тренер з ЗФП, збори. Це класно. На Australian Open вона нам підказувала і допомагала. Я не пам'ятаю, коли таке було, щоб капітан з нами їздив.

- У вас дуже дружна вся збірна. Це допомагає на турнірах?

- Звичайно ж. У нас ніколи не було конфліктів в команді, тільки веселощі та сміх. Це нам дуже допомагає. В карти ми не граємо – це чоловіче. Мій тренер Діма Бричек, Саша Долгополов і його фізіотерапевт, наприклад, проводять дуже багато часу за грою в шахи. А ми з дівчатами просто любимо поговорити. Відразу скажу, що у нас заводила – Оля Савчук. Знайте всі! Вона фотографує всіх і любить публікувати це в соцмережі. Я взагалі ними не користуюся. Заходжу вкрай рідко.

- Чому? Соцмережі – це ж модно.

- Я не по моді. От не люблю і все. Я дуже оберігаю своє приватне життя. Селфі теж не роблю.

- А чи буває дружба серед тенісисток?

- Крім нашої збірної, я добре спілкуюся з росіянками і сербками – Весною Долонц і Олександрою Круніч. А топові гравці навіть в нашій їдальні рідко з'являються і відособлено себе поводять, в основному сидять зі своєю командою. Вони взагалі мало часу на кортах проводять і спілкуються між собою. Швидше за все, це пов'язано з їх контрактними зобов'язаннями. Їм потрібно ходити на вечірки і прийоми зі спонсорами. Я не дуже добре про це знаю, бо сама не на такому рівні.

- Серед топових гравців стало популярно запрошувати колишніх тенісних зірок в якості тренерів: у Федерера – Едберг, у Маррея – Моресмо, у Джоковича – Беккер...

- Мені складно собі уявити, що, наприклад, Едберг може підказати Федереру. Та й взагалі, що можна підказати гравцеві такого класу? Може, чисто психологічно допомогти. Адже у цих спортсменів такий високий рівень тенісу, що тут грають роль психологія і ментальність. Можливо, Федерер взяв Едберга, щоб зльоту навчитися грати... І навіть не навчитися, а вдосконалити свою гру.

- А яку б ви зірку хотіли бачити своїм тренером?

- У дитинстві для мене кумиром була Мартіна Хінгіс. Але вона зараз повернулася в теніс – грає і пару, і мікст, а також допомагає гравцям академії Патріка Муратоглу.

- Чому б вона могла вас навчити?

- Можливо, тактиці. Мені потрібно навчитися правильно використовувати тактику в правильний момент, а Хінгіс – дуже розумний гравець.

- Два роки тому ви вже співпрацювали зі знаменитою бельгійкою Жюстін Енен...

- Це був більше огляд, ніж тренування. Я тоді лікувала плече, а Жюстін приходила на мої тренування, щоб подивитися на техніку і виправити якісь вади, які призводять до болю. Ніяких коментарів з техніки я від неї не отримувала. Ми іноді зустрічалися, і вона намагалася підтримати мене тільки морально. Вона дуже приємна людина.

- Після всіх цих подій в Україні стали до вас якось по-іншому ставитися?

- Ніде я не помічала різниці у ставленні до нас. Тільки в Канаді підходили, цікавилися, підтримували. Та й у цілому турнір там мені дуже запам'ятався. Це був 100-тисячник ITF в травні, який за рівнем нічим не відрізнявся від турніру WTA. Було багато глядачів, я грала на центральному корті, нас оголошував ведучий, у нас брали інтерв'ю. Я отримувала задоволення від кожної хвилини там. У нас була можливість оселитися або в готель, або до якоїсь сім'ї в будинок. Я вибрала останнє. Господиня була з подругою. Мені було дуже цікаво з ними поспілкуватися. От буває так, що селишься до когось і не хочеться з людьми перетинатися, а там мені було приємно перебувати. Коли я хотіла спати, то мене спокійно відпускали. Після закінчення турніру мені зробили хорошу екскурсію. Напевно, тому я дійшла аж до фіналу.

- Чи готові пожертвувати через війну дружбою з росіянами?

- З російськими тенісистами у нас взагалі ніколи не виникало жодних конфліктів через цю ситуацію. Я знаю, що в Росії є якась пропаганда, але ми між собою нічого не обговорюємо. Тенісний світ – він же зовсім інший. Люди подорожують, дивляться на іншу реальність і не сприймають ту інформацію, яку їм намагаються нав'язати в Росії.

- Ви грали два роки тому на центральному корті Australian Open проти Каролін Возняцкі. Чим все-таки відрізняється виступ на таких аренах?

- Хочеться грати по-іншому. Ти розумієш, що на тебе дивляться люди, а це дуже впливає. Коли я зайшла всередину стадіону, то зрозуміла: щось буде не так. Там немає вітру, і півкорту закриває тінь від сонця. За мене тоді добре вболівали, хоч і не сильно знали.

- Коли програєте, ракетки не б'єте?

- Дві ракети вилетіли в дитинстві на подачі і випадково розбилися. В свідомому житті розбила теж дві – на тренуванні випали з рук. Я до них ставлюся дуже дбайливо.

- А який у вас улюблений турнір?

- Всі в Австралії. Думала не поїхати в Брісбен і залишитися вдома на цей Новий рік, але ні. Мене туди прямо тягне (сміється). Там хороші люди, красива природа, незвичайна архітектура. У Мельбурні настільки здорово поєднуються хмарочоси і парки, де бігають десятки людей, які завжди дуже щасливо виглядають. От молодці вони. Я насолоджуюся такою обстановкою.

- Куди б хотіли переїхати жити?

- Мені подобається Київ, Канада і найближче до неї узбережжя США. Я люблю чотири сезони, як у нас. Майамі, так, красиве місце, але там же можна з глузду з'їхати – вологість, спека цілий рік...

- Ви так і не закінчили інфіз. Яку б освіту хотіли отримати по закінченні кар'єри?

- Можна спробувати все-таки його закінчити, але я настільки рідко буваю в Києві, що уявити навчання хоча б на заочному відділенні мені складно. Я не можу пропустити турнір "Великого шолома" через сесію. WTA намагаються організувати для гравців онлайн-навчання. Але я такого не розумію. Я звикла до нашої системи, де приходиш в школу, сідаєш за парту, слухаєш, контрольні пишеш. Мені от дуже подобалося так вчитися в школі. А тут тобі онлайн-навчання, де ти відразу ж знаходиш відповіді в інтернеті. Я люблю архітектуру, я навіть малювала колись добре. Але щоб стати нормальним фахівцем, потрібно дуже багато часу.

- Чи виходить у вас зараз заробляти на своїй грі?

- У мене вже немає спонсорів. Зараз повністю забезпечую себе за рахунок призових (за січень – $42 225, за кар'єру – $920 242 – Авт.), але не завжди на все вистачає. Ще багато чого потрібно осилити.