Сегодня.ua розпочинає новий проект "Освіта майбутнього". Ми хочемо розповісти, як буде змінюватися система освіти з урахуванням глобалізації, української перспективи економічного розвитку і світового попиту. У нашому проекті ми будемо говорити з лідерами громадської думки, представниками бізнесу та політики про їхнє бачення майбутнього освіти і розвитку ринку праці.
На сьогодні українська система вищої та середньої державного освіти забезпечує учням базові знання, проте в багатьох випадках вона не може дати навички та досвід, які необхідні випускникам в сучасному світі. Цю нішу заповнюють лише приватні ініціативи, які за допомогою грантів та благодійної допомоги займаються інтелектуальним і творчим розвитком молоді.
Перше інтерв'ю ми взяли у представника бізнесу і політики, глави благодійного фонду Бориса Колесникова. Його фонд одним з перших почав займатися освітою і інвестує в майбутнє покоління і розвиток науки і освіти України.
За 7 років роботи фонду сотні студентів – авіаторів, архітекторів, залізничників – виграли відкриті конкурси, побували на кращих світових профільних виставках. Майбутні молоді фахівці побачили найсучасніші досягнення у своїх галузях. В рамках освітніх програм проводиться також переоснащення українських навчальних закладів. Крім роботи зі студентами вузів, команда Бориса Колесникова багато робить для спортивного виховання українських дітей. Хокейний клуб "Донбас" курирує розвиток дитячо-юнацького хокею в місті Дружківка, де знаходиться найбільша в Україні дитячо-юнацька спортивна школа.
- Борисе Вікторовичу, що найголовніше, з вашої точки зору, в майбутньому в системі освіти?
- Основне завдання системи освіти – в тому, щоб забезпечити впевненість дитини, в тому, що завдяки своїм знанням він може досягти успіху незалежно від того, який соціальний статус його батьків. Повинен працювати соціальний ліфт, коли випускник, будучи круглим відмінником, вступає в будь-який вуз, успішно його закінчує, і хороший роботодавець готовий брати такого випускника на роботу. Головне, підкреслю, що це завдяки знанням, а не зв'язкам батьків. З моєї точки зору, соціальна справедливість повинна бути забезпечена в системі освіти, особливо в шкільному. Це якраз той період, коли закладається розуміння, що незалежно від того, хто твої батьки – програмісти, кухарі, двірники – ти можеш досягти успіху завдяки праці. Зараз якщо твій тато керує податкової та чи райадміністрацією, то у тебе зовсім інші пільги. Але так бути не повинно.
- Що, з вашої точки зору, необхідно, щоб змінити нашу систему, щоб високопоставлені чиновники дійсно не впливали на майбутнє своїх дітей, а все було по-чесному?
- Потрібні три складові: якісна матеріальна база, методологія і персонал. Вчитель повинен отримувати не менше середньої зарплати для того регіону, де він працює. Для Києва – це 6 тис. грн., для Донецька – 5 тис. грн. Якщо відбудеться децентралізація, кожен регіон може визначити і доплачувати за своїми можливостями, але базова ставка, яку формують в бюджеті, повинна бути нормальною. Що стосується технологій, є одне але, яке важливо врахувати. Зараз весь цивілізований світ працює над тим, як виграти війну у комп'ютера за дитину, особливо в галузі спорту. Щоб вона пішла в спортивну секцію, а не грала на планшеті. І не завжди спорт перемагає. Я думаю, що треба укласти "військовий союз", мінімум – перемир'я, а в ідеалі зробити технології союзником. Комп'ютер зі спеціальним програмним забезпеченням, дитина і викладач – це трикутник успіху. Давайте візьмемо приклад з географії. Нехай не у всіх зараз є можливість подорожувати, але за рахунок нішевих каналів, таких як Discovery та інших, викладач може показати дитині світ і розповісти про свій предмет наочно. Відкривати нові можливості важливо, але головне – робити їх нашими союзниками.
Тому технології, база і мотивований персонал – гарантія успіху. Хочете навчати дитину у приватній школі, де відразу все є, будь ласка. До слова, важливо передбачити і у нас механізм компенсації податків. У США, якщо ви оплачуєте навчання дитини в школі, можна зменшити податки, оскільки ви не користуєтеся послугами, на які пішли ваші податки. Але в Україні все одно близько 90% дітей будуть ходити в муніципальні школи, сільські школи, тому вони повинні бути на гідному рівні.
- Технології, як ви помітили, міняють підходи до навчання, з вашої точки зору, скільки дитина повинна вчитися?
- Мільйон рецептів. Люди старшого покоління люблять говорити, що радянська освіта – найкраще в світі (насправді третє). Фахівці вважають, що воно найповніше у світі, і це вже доведено. Але якщо 70% учнів не змогли його освоїти, то воно не може вважатися кращим. Скільки років вчитися, повинні вирішувати фахівці. Але я точно знаю, що дитина має бути задіяний від 4-5 до 17-18 років. Для молодшого та середнього освіти це має бути повний день – протягом робочого дня він повинен виконати домашнє завдання, відвідати секції з мистецтва, музиці, спорту. У нас, наприклад, колись були станції юних техніків і палаци піонерів, а в США – майже всі при школах. Там рівень оснащення такий, що майже немає потреби в додаткових організаціях. У нас теж повинен муніципалітет забезпечити технічну та методологічну базу при школах. Дитина повинна протягом дня вчитися і розвиватися, приходити додому до вечері і ввечері відпочивати, гуляти на вулиці.
- Зі школами більш-менш зрозуміла ситуація, а що стосується вищої освіти?
- Система вищої освіти на Заході набагато сильніше. Ми вчимо якісь шкільні речі в інституті, які не потрібні. До нас приходять студенти на конкурс, і ми бачимо рівень їхніх знань. Методологію у вузах треба міняти. Нечисленні українські школярі потрапляючи в західні школи кажуть, що їм нудно вчитися, що вони це давно проходили. Наша середня школа випереджає західну освіту, а вузи явно відстають. На жаль, в сотні кращих вузів світу наших університетів немає. Звичайно, коли ми говоримо про рейтинги, треба розуміти, що там складні для нас критерії – це і кількість нобелівських лауреатів, цитованість, територія, умови життя студентів. Але в кожному разі нам треба науку робити повністю університетської, запрошувати викладачів і купувати методологію.
Водночас ми повинні повернутися до системи технікумів і ПТУ, але в більш сучасному форматі. Щоб стати слюсарем в Нью Йорку, треба провчитися 4 роки на спеціальних технологічних курсах і потім постійно підвищувати кваліфікацію. При тому, це гарантовано добре оплачувана робота. Нам треба теж забезпечити людей професіями, які гарантуватимуть дохід їх сім'ям. Важливо забезпечити статус коледжу, щоб його сприймали не як радянське ПТУ, а як добру освіту, і щоб не було до його випускникам скептичного ставлення. Важливо дати професійну освіту, яке забезпечить роботою.
Чим більше українських сімей самодостатні, тим легше державі займатися розвитком. На жаль, ми відстали від прогресу, але щоб цей процес не був ще більш стрімким, люди не повинні знати, що таке злидні, а з часом і бідність.
- Ви говорите про те, що треба давати людям освіту, яке забезпечить їх роботою. З вашої точки зору, які сфери економіки можуть стати рушійною силою в Україні?
- Нам весь час кажуть, що у нас постіндустріальна епоха. Але щоб це стверджувати, треба пережити промисловий бум, який, м'яко скажемо, сьогодні не настав. Тому давайте розглядати світові приклади. Вважається, що країна успішна, якщо у ВВП 70% – це послуги, 20% – промисловість і до 10% – сільське господарство. У сфері послуг – транспорт, логістика, ІТ, туризм, мультимедіа, роздрібна торгівля і сфера громадського харчування. У промисловому секторі зараз складно прогнозувати, куди підемо. Ми не повинні дивитися вузько. Треба орієнтуватися на світову економіку і під ці стандарти адаптуватися з урахуванням технологій та глобалізації. Активно розвиватиметься харчова промисловість, величезний ресурс у деревопереробці, легкій промисловості. Що стосується авіації, ми гарну нішу займаємо у вантажному сегменті, але у пасажирському – ні.
Там ринок вузький, конкуренція висока. Кораблебудування точково може дати результат, але і те, якщо буде задіяна головна артерія – Дніпро, і якщо будуть військові замовлення.
Окрема ніша – сільське господарство. Якщо брати харчову промисловість і подивитися в майбутнє, ми фінансово не готові до високих технологій, будь-яке високотехнологічне обладнання коштує величезних грошей. Але природно, ми теж будемо поступово модернізувати своє виробництво. Для мене прикладом є Південна Корея. Там відкривалися великі заводи Samsung, LG, Hyundai, Daewoo. Люди продавали землю, купували собі житло, а корпорації давали їм роботу. Але для нас це не самий відповідний варіант, оскільки у нас близько 8 млн працездатних людей живуть не у великих містах, і їх влаштувати буде складно. Але ми ж говоримо про вищу освіту, нам треба забезпечити кваліфікованими фахівцями село. Якщо говорити про харчової промисловості, можна запрошувати на виробництво закордонних спеців, а от для аграрної сфери потрібні люди, які добре розуміють кліматичні умови та інші фактори. Я вважаю, що нам потрібна хороша аграрна академія і на Сході, і на Заході, і в Центрі, але світового класу. Наведу приклад, в Україні кілька аграрних академій, але в моїй компанії 5 високооплачуваних суперфахівців у сфері тваринництва – французи.
- Чи має сенс скорочення вузів?
- У нас є найголовніше питання – соціальна зайнятість. Не можна говорити про скорочення однозначно. Але повинні бути якісні установи. Є національні ВНЗ, такі як університет імені Шевченка, Політех, Могилянка. Нехай буде 10 знакових національних вузів, а решта областей можуть мати свої університети за напрямами і специфіці сфери, якщо дозволяє бюджет. Умовно, нехай у Західній Україні буде туристичний вуз, нехай у Донецьку буде машинобудівна академія. Я пам'ятаю, що коли в місті відкривали перший 5-зірковий готель "Донбас Палас", який увійшов до Top of The Leading Hotels of the World, в Донецьку вже був інститут туризму, але ми не змогли залучити жодного випускника цього вузу, зважаючи слабких знань в професії.
- Якщо говорити про те, що ми відштовхуємося від потреб і можливостей бізнесу, формуючи запит на фахівців, яка роль у цьому питанні бізнесу і держави, чи повинен бути плановий підхід?
- Держава повинна забезпечувати поліцію, армію, лікарів, і власне, самих працівників освіти. Все інше повинно визначатися ринком. Держава повинна зробити стратегічні дослідження затребуваності. Ідеальна система – грантова, коли дитина знає, що завдяки своїм талантам він отримує грант і навчається у вузі. Грант не можна перевести в готівку, це віртуальні гроші, які трансформуються у навчання.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми