Активісти в річницю подій на Грушевського: "Про Майдан не шкодуємо, все – не дарма"

19 Січня 2015, 07:49

Активісти з вулиці Грушевського – про те, що принесла країні революція, а герої – про життя після

<p style="text-align: justify;">Грушевського. Фото: Віталій Лазебник</p>
Грушевського. Фото: Віталій Лазебник

Рівно рік тому, 19 січня, український Майдан перейшов у нову, радикальну фазу запеклих зіткнень активістів і силовиків. Тоді ж конфронтація на Грушевського призвела до перших смертей протестувальників. У той день біля стадіону імені Лобановського силовики перегородили шлях активістам, які прямували до будівлі Верховної Ради. П'ятиденне протистояння стало одним з найспекотніших за історію революції. Вперше українці підпалили шини, загорілися автобуси силовиків, в хід з боку активістів тоді йшли камені і "коктейлі Молотова", силовики ж у відповідь застосували водомети, сльозогінний газ і світлошумові гранати. Вже через кілька днів зіткнення перейшли на інші центральні вулиці Києва і забрали життя понад сотні небайдужих українців. В цілому за рік країна більше розслабитися не змогла. Адже на початку весни ми втратили Крим, а потім, в середині квітня, на Сході країни почалася антитерористична операція, яка незабаром прийняла масштаби повноцінної війни. Рік, що почався, по суті, з Грушевського, видався одним з найважчих за історію України. Ми запитали у активістів: взяли б вони активну участь у революції, якби тоді знали, до чого це призведе? Більшість з них відповіли, що ні про що не шкодують.

ПРОЙШЛИ ГРУШЕВСЬКОГО. Активіст, який одним із перших почав наступ на Грушевського, Олег Магалецький вважає, що події того дня стали точкою неповернення. "Після прийняття законів 16 січня Грушевського стала переломним моментом. Місце і час тоді збіглися випадково, нас не пустили пройти центральною вулицею міста у вихідний день. Ми усвідомлено на це пішли, і я вважаю, що це був єдиний вірний вихід. Не будь Грушевського, Майдан не досяг би свого", – вважає Олег. Ще один активіст, Михайло, також вистояв не тільки бої на Грушевського, але був на Майдані під час боїв на вулиці Інститутській. "Якщо зараз повернутися туди, то в своїх діях я нічого б не поміняв, і вважаю, що був цілком правий. Ми не дали запрацювати законам 16 січня, які і диктаторськими назвати занадто слабко", – відповідає екс-революціонер. "Це було не даремно, а було вимушено, правильно і необхідно. Головне, що після тих подій змінився менталітет, навіть у тих, хто не брав безпосередню участь у подіях. Хоча у владі, на жаль, змінилася тільки частина осіб", – говорить ще один протестуючий, Олексій Гозденко.

При цьому учасники подій, здебільшого, впевнені, що не Майдан привів до війни на Сході. "Я багато думав про те, чи послужив Майдан тим чинником, який призвів до війни. Висновок – ні. Взяти навіть анексію Криму, її треба було планувати не один місяць. А в підсумку Майдан і війна – це два фактори, які збіглися. У деякому роді Майдан навіть зіграв нам на руку. Адже ми отримали досвід в організації волонтерського руху, в консолідації суспільства", – вважає Михайло. Є й протилежна точка зору. "Війна з Майданом пов'язана, це ланцюгова реакція. А вірніше – реакція РФ на те, що ми побороли нашу внутрішню "окупацію", – упевнений Олег.

ПОЇХАЛА НА ФРОНТ. По-різному складається і життя відомих активістів після подій річної давнини. Наприклад, знаменита волонтер Ліза Шапошник, яка, незважаючи на свою вроджену інвалідність (у Лізи ДЦП. – Авт.), пройшла весь Майдан. Дівчина допомагала активістам, ніж могла: на кухні, в медпунктах. Там же, на Майдані, наприкінці травня Ліза вийшла заміж за ще одного активіста, уродженця Якутії Віталія Попова. "Після весілля багато чого вже змінилося. Мій чоловік, злякавшись війни, через два місяці поїхав назад до Якутії , – розповіла Ліза "Сегодня". Сама ж дівчина після Майдану вирішила не сидіти склавши руки. "Я дуже хотіла на фронт, але брати мене, природно не хотіли. Я пройшла два полігони, сказала, що якщо не мобілізують офіційно, поїду своїм ходом, і мене взяли. У вересні я поїхала в місто Щастя Луганської області. Спочатку борщі готувала, а потім вже нарівні з усіма – чергування, варти. Тільки 22 грудня я повернулася в Тернопіль, підлікуватися. Окопи, обстріли, недосипання і війна все-таки похитнули здоров'я. Через півтора-два місяці планую повернутися на фронт", – ділиться Ліза. Але і вдома вона без діла не залишилася. Зараз Ліза створює в рідному місті організацію допомоги ветеранам воєнних дій, яка займатиметься допомогою солдатам і їх родичам.

Ви зараз переглядаєте новину "Активісти в річницю подій на Грушевського: "Про Майдан не шкодуємо, все – не дарма"". Інші Новини України дивіться в блоці "Останні новини"

Автор:

Варвара Ткачова

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...
Загрузка...

Комментарi

залишилось символів: 1000 Правила коментування