Хто зумів втекти від війни, зіткнулися з іншими проблемами. Почати нове життя переселенцям виявилося не так-то просто. Ось, наприклад, оголошення: Здам квартиру. Людям з тваринами і донецькою пропискою – не турбувати. Такі фрази стали, на жаль, нормою останнім часом. Облаштувати побут, знайти роботу – практично неможливо.
"Кинути свій будинок, все те, що ти наживав, де поліпшував свій побут, залишити і поїхати кудись -це важко... Скажу більше, якби я знав, який у мене прийом буде на Західній Україні, я б, напевно, нікуди не поїхав", – говорить Сергій Іванов, уродженець Луганської області.
Такі слова звучать у будь-якому куточку країни, де сьогодні можна зустріти переселенців. Невдоволення переростає у відкрите обурення, але місцеві чиновники вперто твердять, що вдень і вночі дбають про добробут людей, які втекли від війни.
"У нас, на мій погляд, непогано поставлена робота. Люди знають – є гаряча лінія... Сьогодні створено в Івано-Франківську громадське об'єднання "Українці з Донбасу", – запевнив Михайло Верес, заступник мера Івано-Франківська.
Об'єднання і справді існує, але тільки створювали його самі переселенці, коли зрозуміли, що інакше не виживуть.
У приміщенні, виділеному донеччанам під офіс, все завалено одягом і харчуванням, яким допомогло місцеве населення. Попит на гуманітарну допомогу величезний. На придбання всього необхідного у більшості переселенців просто не вистачає грошей. Все йде на житло, яким їх, за законом, повинні були забезпечити.
"Кримчанам забезпечили безкоштовне житло, ну як безкоштовне – за комунальні послуги платити. Коли пішло масове переселення людей зі сходу, Донбасу, коштів на це не передбачено і людям довелося наймати квартири, а ці виплати, які дає держава, не покривають навіть четвертої частини того, що доводиться платити за квартиру", – сказала Лариса Пантелюк, голова громадської організації "Українці Донбасу і Криму".
У мерії Івано-Франківська дані щодо компенсації на житло передбачувані інші, але навіть вони не покривають вартості місячної оренди однокімнатної квартири.
"Там вісімсот сорок вісім, здається, гривень, якщо людина не працює. Але найбільш болючою є проблема житла, тому це повинно вирішуватися на державному рівні", – додав Верес.
Пишномовні слова про державний рівень традиційно вживають у разі, коли місцева влада чекає грошей і вказівок із Києва. І нічого не робить, щоб поселити навіть соціально захищені законом категорії переселенців.
Олена – багатодітна матір. Зараз вона знає телефони чиновників практично в кожному регіоні. Їхню відповідь на прохання про дах над головою вивчила напам'ять.
"У нас житла немає, ні на що не сподівайтеся, ми вам нічого не дамо", – каже Олена.
Сьогодні алчевський дитячий будинок сімейного типу Олени Кузьменко перекочував в Івано-Франківськ із Бердянська, де сподівалися перечекати бойові дії. Та й то лише тому, що тільки тут їх обнадіяли наданням житла. Інші області у письмовій формі відмовили. Але в підсумку пропонований гуртожиток був визнаний непридатним соціальними службами. Вибору не залишилося – будинок довелося шукати самим.
"Господар цього, ми йому спочатку, звичайно, збрехали, що у нас стільки дітей, а будинок знімали через агентство... і він каже – мабуть, нічого не вийде. Я йому сказала, що у нас багато дітей – 5 осіб – він говорить, що проти, ні-ні-ні навіщо вони мені потрібні. Ну, загалом, ми його ледве вмовили і він нас взяв", – розповідає Олена Кузьменко, засновник дитячого будинку сімейного типу.
Обжитися в Івано-Франківську, навіть через півроку, багатодітна сім'я толком не змогла. Гроші за оренду будинку беруть з дитячих виплат. А з урахуванням подорожчання комунальних послуг – сума у вісім тисяч гривень стає для них непідйомною. А це значить, знову пошуки і переїзди.
А між тим, нагромадження у більшості переселенців вже вичерпалися. При тому, що пошук роботи у багатьох триває місяцями.
"Нарешті, через майже чотири місяці, я знайшов свою роботу", – говорить Олександр, переселенець.
Володіючи солідним досвідом за фахом, він розраховував на більше.
"Роботи як такої у центрі зайнятості немає. У той же час вони ставлять на облік і виплачують допомогу. Жити на ці гроші не можна, але хоча б на поїздки на співбесіди вистачає", – додав Олександр.
Щоб не сумніватися в тому, що розповів Олександр, ми спробуємо повторити його шлях. У мене є паспорт з луганською пропискою й адреса центру зайнятості в передмісті Івано-Франківська, де наш герой вже майже чотири місяці шукає роботу.
Відразу біля входу місцеві жителі змалювали ситуацію.
Вакансій було всього шістнадцять, але жодна не підходила мені за освітою. Від мене вимагали довідку про реєстрацію як переселенця і трудову книжку, без яких на облік у центрі зайнятості не ставлять.
Словом, після розмови по душах, вакансії в центрі зайнятості ми отримали і без реєстрації. Переселенці, які звільнилися з попередньої роботи за власним бажанням, протягом трьох місяців на допомогу претендувати не можуть.
Тому, навіть якщо ви фізик-ядерник, доведеться вибирати з вакансій продавця, охоронця, фасувальника або торгового представника. Зарплати коливаються від 1200 до 3-х тисяч гривень. І хоча в центрі зайнятості переконують – буде більше, але в конверті – цього все одно ледь вистачить на дах над головою.
"Насправді, робота є, але коли доходить справа до фінальної співбесіди – хтось тактовно, хто агресивно переадресує тебе назад у Донецьку область або – йдіть в АТО, там більше платять", – каже Олександр, переселенець.
Для тих переселенців, які не знайшли свого робочого місця, пропонується альтернативний варіант. У військкоматі завжди є пропозиції для представників сильної статі.
У військкоматі, варто зауважити, мені були ради і допомогти піти служити спробували негайно. Якби військовий квиток був з собою – медкомісію я б точно пройшов.
"Ось дивіться, там буде три тисячі зарплата, у вас тут буде мобілізація, поїдете у навчальний центр і знову на батьківщину приїдете. Будете розбиратися, хто там і що робив", – кажуть у військкоматі.
З двох варіантів: шукати хоч якусь роботу або відправлятися назад у зону бойових дій, багато вибирають третій – виїхати з країни взагалі.
Відео: Як живуть переселенці з Донбасу: вокзали, екстремальні умови і тимчасова робота
Ось уже півроку як донеччанка Тетяна в Барселоні. За цей час встигла пізнати всі принади життя мігранта. Приїхала ні з чим, жила в притулку, працюючи за їжу.
"Умови там такі: не можна зловживати спиртним, потрібно бути присутньою на молитві о 6-й годині. Про політику – табу, всі національності там, тим більше росіян багато. Я там три місяці пробула. Потім все таки знайшла роботу з догляду за будинком. В Україні – не вдалося. Всі співбесіди закінчувалися однаково – в той момент, коли роботодавець просив показати документи", – розповідає Тетяна, переселенка.
"Потім вона мені каже – дайте свій паспорт, я дістаю свій паспорт, ну вона подивилася, що це Донецьк і каже – я вам передзвоню. Я приїхала і думала, що все-таки вона мене візьме. Вона мені вже годин о 10:30 набрала і каже – ви мене вибачте, але я другу дівчину взяла. Останньою краплею стала розмова з власником квартири, який ясно дав зрозуміти, що тим, хто приїхав зі сходу, не довіряє. Посварилися, але я зрозуміла, що люди так думають... провина Донбасу в чому? У чому провина?", – запитує Тетяна.
Всі історії – не поодинокі. Рахунок їм, як і самим переселенцям, йде на тисячі. Тисячі животіють, хоча могли б працювати і приносити користь країні, тисячі – покидають її назавжди.
Цю та інші новини ви можете подивитися у випуску інформаційної програми "События недели" на каналі "Україна".
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми