Примирення з ближнім після військового конфлікту може проходити важче, ніж війна – священик із Боснії

24 Жовтня 2015, 08:05

Отець Дарко Джого розповів про те, якою бачить ситуацію в Україні, дав богословську оцінку військовим конфліктам і відповів на запитання, чи може Україні допомогти боснійський досвід примирення

<p style="text-align: justify;">Протоієрей Дарко Джого. фото vk.com</p>
Протоієрей Дарко Джого. фото vk.com

Протоієрей Дарко Джого, декан Богословського факультету імені святителя Василя Острозького Університету Східного Сараєво приїхав до Києва на XII Міжнародну конференцію з нагоди 400-річчя Київських духовних шкіл.

— Що Ви знаєте про ситуацію в Україні і яким бачите її майбутнє?

— В Україні я втретє. Минулого разу був тут два роки тому, коли Київська Духовна Академія підписала з факультетом договір про співпрацю. Зараз я був запрошений на дуже важливу подію в нашому науковому світі — на Міжнародну конференцію на честь 400-річчя Київських духовних шкіл.

У Боснії, в західній частині країни, є своя українська громада. Український народ дуже гостинний. Я відчуваю себе у вашій країні, як вдома. Є таке відчуття, що в Україні особливо раді тим, хто приїжджає з колишніх югославських республік.

Конфлікт на Сході України показав, що зараз у Православної Церкви недостатньо сил, щоб зупинити війну. Між сербами та болгарами теж є історія запеклого конфлікту, хоча ці два народи вважаються православними.

Нам часом здається, що наша православна ідентичність врятує нас сама по собі. Це не так. Ми повинні зрозуміти, що православ'я зобов'язує нас бачити в одновірцях інших національностей своїх братів. У нас є така приказка: якщо не приймеш брата за брата, то приймеш іноземця за государя. Якщо ми не будемо розвивати наше православне братство, наша доля виявиться сумною. І в цьому будемо винні в першу чергу ми самі.

— У світі конфлікти дуже часто виникають саме між державами-сусідами. При цьому Православні Церкви займають миротворчу позицію. Але така позиція не завжди влаштовує те чи інше патріотично налаштоване суспільство.

— Помилково вважати, що єдності можна досягти не церковним спілкуванням, а якимись політичними методами. Якби всі православні — незалежно від країни проживання — бачили один в одному, насамперед, братів по крові Христової, не було б ніяких конфліктів. І ніхто не зміг би маніпулювати нашими патріотичними почуттями. Проблема в тому, що для багатьох з тих, хто вважає себе православними, більш значними є інші ідентичності — етнічні, політичні, соціальні.

Війна може відбутися в будь-якій точці світу, але ми страждаємо як з війною, так і без неї. Якщо ми будемо розуміти, в чому сенс цих страждань, вчитися на своїх помилках, тоді ми станемо краще і зможемо у майбутньому уникати того, що змушує нас страждати.

— Що Ви можете сказати про війну в Боснії в 1990-роках і про військовий конфлікт в Україні, як богослов?

— Іноді про боснійську війну говорять, як про релігійну — між православними сербами, хорватами-католиками і мусульманами. Але справа в тому, що на початку 1990-х більшість з нас не були віруючими людьми, включаючи військових. Інші розглядали релігію як форму національної ідентичності...

Трапляється, хтось грає на релігійних та на патріотичних почуттях людей, намагаються викликати "благородну лють", щоб людина взяв автомат і стріляв у іншої людини. Звичайно, коли наша батьківщина, будинок, сім'я виявляються в небезпеці, ми зобов'язані їх захистити. Але разом з тим ми не повинні бути тими, ким легко маніпулювати, граючи на патріотичних і релігійних почуттях. Я думаю, ця проблема існує і в Україні.

За Законом Божим, добро неможливо робити злими методами. Політики часто намагаються використати якісь позитивні почуття людей в корисливих цілях. Або зло намагаються викласти під виглядом добра. Але непряме зло — це диявольський спосіб.

— За ці майже два роки — починаючи від подій на Майдані, закінчуючи військовим конфліктом на сході України, наш народ пройшов випробування, які у багатьох відкрили ті якості, про які люди в мирний час і не підозрювали. Кожна людина, яка любить свою країну, хоче для неї миру і процвітання. Що, по-вашому, кожному українцю потрібно зробити для цього?

— Знаєте, в цьому і полягає різниця між Заходом і нами. Ми нерідко хочемо якихось грандіозних змін, а коли розуміємо, що нічого глобального зробити не можемо, часто відмовляємося і від малих справ, за які несемо особисту відповідальність.

У нас є такий жарт. У хлопчика запитують, хто з його батьків вирішує головні питання. Він відповідає, що мама серйозними справами не займається — вона піклується про те, де взяти гроші, як жити родині, де відпочити і так далі. А ось тато бере на себе основні проблеми: що буде зі світом, якими будуть відносини між США і Китаєм, чи є життя на Марсі ...

Всяка держава буде сильною та процвітаючою, якщо кожен її громадянин буде порядним на своєму місці, і в добрих відносинах зі своїми сусідами.

— Чи може Україні допомогти боснійський досвід примирення?

— Один з уроків війни — це те, що процес примирення може проходити важче, ніж навіть сама війна. У військових умовах світ ділиться на чорне і біле, і мало хто думає, що буде потім. Після війни розломи бувають ще більше. Звісно, з плином часу ситуація вирівнюється. Коли змінюється суспільно-політичний контекст, і війна перестає бути пріоритетом, примирення буде проходити швидше.

У нас війна закінчилася двадцять років тому, але її наслідки все ще відчуваються. На якомусь рівні ці наслідки завжди залишаються. І вилікувати їх нелегко. Мені здається, вирішення цієї проблеми повинна присвятити себе Українська Православна Церква.

— Що ще не подолала Боснія на шляху до повноцінного примирення?

— Залишаються страждання людей, які втратили на війні своїх близьких. Це лікується в Церкві. Але питання в тому, скільки людей готові прийняти таке лікування.

— Як у Вашій країні йдуть справи з переселенцями?

— Особисто я переселявся тричі. Я не знаю, що відповідати, коли у мене запитують, звідки я. Думаю, з тією ж проблемою в майбутньому зіткнуться багато переселенців в Україні. Переселившись хоча б раз, у вас з'являється не тільки новий соціальний статус, а й формується особлива ментальність. Втім, з християнської точки зору, ми всі своєрідні "переселенці". І всі тут, на Землі, готуємося до життя вічного.

— Що б Ви побажали українському народу?

— Я б побажав в першу чергу, звичайно ж, миру, і щоб ті, хто сьогодні знаходяться у сварці, помирилися. Мир починається з сусіда. Ще бажаю, щоб кожен українець перечитав "Маленького принца" Екзюпері. Коли ми будемо ставитися до всіх людей, як до братів, зміниться багато чого.

Інтерв'ю надане Центром інформації УПЦ

Ви зараз переглядаєте новину "Примирення з ближнім після військового конфлікту може проходити важче, ніж війна – священик із Боснії". Інші Новини України дивіться в блоці "Останні новини"

Автори:

Анна Горпинченко, Євген Середа

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...
Загрузка...

Комментарi

залишилось символів: 1000 Правила коментування