Соціологи дійшли висновку, що напруженість в українському суспільстві, викликана конфліктними лініями між суспільством і владою, суспільством і ЗМІ, які воювали і "відкосити", переселенцями і місцевими жителями, прихильниками "ленінопада" і його супротивниками може призвести до соціальних вибухів. Деякі дані, які озвучили соціологи, здивували навіть досвідчених експертів і журналістів.
У дослідженні "Конфлікт в медіа та медіа в конфлікті" вивчалася лояльність або упередженість (як антипод лояльності) українців до найбільш гострих тем, а також різниця в сприйнятті цих тем людьми, схильними до впливу російської пропаганди, і стійкими до неї. Соціологи прийшли до невтішного висновку, що соціальне напруження, викликане війною, створює грунт для масових упереджень, які в свою чергу формують стійкі стереотипи. Наявність великої кількості стереотипів і може призвести до соціальних конфліктів вже в найближчому майбутньому. Було досліджено кілька тем: ставлення суспільства до влади, до ЗМІ, до переселенців, до декомунізації, мобілізації і демобілізованим.
Перестали вірити владі
Повністю лояльні до дій влади тільки 1,3% опитаних, ще 9% – помірно лояльні. Решта категоричні (49%) або помірно (41%) упереджені, попросту – не підтримують дії влади. Люди вважають, що реформи в країні не проводяться, а з корупцією ніхто не бореться. Дуже популярні твердження про те, що війна вигода чиновникам, відволікаючи від внутрішніх проблем (так вважають близько 80% опитаних) і олігархам, яким вона дає можливість заробити (85%). Багато наших співвітчизників також вважають, що справа Надії Савченко – приклад нездатності України відстояти свої права, Україна робить те, що їй скажуть США і Європа, не маючи власної позиції, а реформи в Україні – це гра напоказ. 80% вважають, що міністерство інформації працює виключно для іміджу і рейтингу Президента.
Примітно, що на ставлення українців до влади не впливає російська пропаганда та регіон проживання.
Експерти, коментуючи такі результати, відзначають, що однією з причин ситуації є відсутність комунікації між владою і суспільством. Люди часто не знають про реформи і наслідки тих чи інших дій влади. На це накладається традиційне несприйняття українцями будь-якої влади як такої (з аргументами "я їх не вибирав", "коли ми їх вибирали – вони були нормальні, а тепер зіпсувалися"). До того ж українці хочуть реформ при одночасному бажанні зберегти свої звички ("звільняти чиновників потрібно, але якщо звільнити хочуть мого родича, то не треба, нехай працює", "корупція – це погано, але якщо це допоможе моїй дитині вступити до вузу, то чому б і ні").
Інформацію ЗМІ стали перевіряти
Українці також стали менше вірити ЗМІ, почали перевіряти інформацію, самостійно порівнювати її, отримуючи з декількох джерел. До ЗМІ більш-менш лояльні тільки 22% опитаних, у тій чи іншій мірі не довіряють ЗМІ 78%. Дві третини вважає, що кожен телеканал подає новини так, як вигідно його власнику.
Цікавими відповіді на запитання, які теми надмірно висвітлюються в ЗМІ, а які – недостатньо. Лише одна тема була названа більшістю як "надлишкова", а також висвітлюється найбільш упереджено, – збройний конфлікт на Сході. Експерти пояснюють це тим, що люди дуже втомилися від війни і трагічних новин.
Лідер тим, які висвітлюються недостатньо – реформи. 42% хоче більше знати про реформи, але не отримує потрібної інформації. Однак якщо поцікавитися, що саме люди мають на увазі, виявляється, що більшість з них не в змозі назвати, які саме реформи відбуваються або яких реформ вони чекають. Наприклад, близько половини підтримують децентралізацію, але лише 3% можуть пояснити, що це таке.
Друга тема, з приводу якої люди відчувають інформаційний голод – тарифи. 41% хотіли б сюжетів і статей на цю тему. При цьому українців цікавить не скільки те, як оформити субсидію, а чому тарифи підвищилися і куди підуть гроші від підвищення. Існує величезна недовіра до влади з цього приводу. Опитані також вважають, що в ЗМІ недостатньо висвітлюються теми, пов'язані з долею демобілізованих, переселенців і акціями протесту.
Експерти відзначають, що зараз у суспільстві існує високий незадоволений запит на якісну і зрозумілу аналітику по названим темам. Люди хочуть, щоб їм роз'яснювали, які плюси і мінуси тих чи інших процесів, якими можуть бути наслідки, а також приклади того, як дані процеси пройшли в інших країнах. Замість цього ЗМІ, пішовши на поводу у частини суспільства, ввели популярний тренд – оцінювати все, що відбувається двома полярними критеріями: "зрада" або "перемога". Якість роботи ЗМІ знизилося, емоції і крайнощі в ЗМІ захльостують, конструктиву, зважених статей і репортажів мало. Зарубіжні експерти відзначають, що вражені, наскільки на українському телебаченні вкоренилася практика залякування глядача. Відомий телеведучий Андрій Куликов зазначив, що "життя в монохромному режимі" дуже спрощує роботу журналістів і життя читачів". А медіа-експерт Євген Глібовицький порівняв ринок ритейлу і ринок ЗМІ: якщо супермаркети рівняються на кращих і "підтягують" сервіс, то ринок ЗМІ практично весь працює "по бєспрєдєлу".
* До російської пропаганді найбільш схильні жителі Сходу (сприймають її 52%), найменш – Захід (25%). Північ – 46%, Центр – 38%, Південь – 44%.
* Уподобання українців в ЗМІ (за типами)
88% українців дивляться ТБ, 32% читають газети, 26% слухають радіо, 31% користується соцмережами, 28% читають інтернет ресурси, 8% для інформації користуються іншими каналами (друзі, сусіди та ін.).
* Популярність соцмереж в Україні (серед тих, хто використовує соцмережі – а їх 31%)
Вконтакте – 65%
Однокласники – 38%
Фейсбук – 33%
Твіттер – 4%
Інстаграмм і "Мій світ" – по 1%
Переселенців не люблять
До вимушеним переселенцям щодо лояльні 40% опитаних, інші ставляться з упередженням. При цьому упередженість не залежить від того, контактували опитані з переселенцями чи ні. Найпоширеніші стереотипи: "ситуація в країні дуже складна, і допомоги вимагають все, а не тільки переселенці"; "Переселенці створюють конкуренцію на ринку праці, через що важко знайти роботу", "через них зростає вартість оренди житла"; "Переселенці відмовляються працювати, задовольняючись допомогою від держави"; "Із зони АТО виїхали тільки бандити, а нормальні люди залишилися там"; "Число злочинів зросла через "понаїхалих".
Експерти вважають упереджене ставлення частково наслідком історичної спадщини (жителів Донбасу завжди недолюблювали), величезним числом міфів про непорядність переселенців, які найчастіше виявляються фейк, неготовністю влади вирішувати ці проблеми, а також позицією ЗМІ. Один з експертів Ірина Брунова-Калісецька зазначила: "Я підтримую всі ЗМІ, які формують образ переселенця не як проблеми, а як ресурсу, який приймаюча громада може використовувати на користь і собі, і переселенцям". Експерт вважає, що поваги заслуговують ті ЗМІ, які показують успішні випадки облаштування переселенців на новому місці.
Процес декомунізації вважають несвоєчасним
Категоричні противники декомунізації – 35%, помірно упереджені – ще 55%, і лише 10% – відносно лояльні. З одного боку, значна частина населення переконана, що Радянський Союз – це частина нашої історії, і заборона радянських символів – це навмисне уникнення більш ніж піввікової історії, брехню самому собі про те, що ти – не той, ким є насправді. З іншого боку, є українці, переконані в тому, що ні позбувшись пам'ятників і "радянських" назв вулиць країна не зможе рухатися далі. Проте в обох групах є єдина думка щодо того, що зараз не час витрачати бюджетні гроші на декомунізацію. Багато хто також сприймають перейменування вулиць і площ як порушення власного комфорту.
Аргументи прихильників декомунізації: "Це те зло, з якого все почалося", "Згадуючи їх – згадую Голодомор та інші злочини", "Потрібно знищити радянські символи і встановлювати свої для продовження нашої історії". Аргументи противників: "Закон про декомунізацію легалізує знищення історичної спадщини та архітектурних пам'яток", "Заборона діяльність Компартії – це пряма загроза свободі слова в Україні", "Не через пам'ятників України не розвивається", "Пам'ятник Леніну не заважає красти гроші".
Експерти вважають, що таке ставлення до декомунізації спровоковано браком інформації щодо цієї реформи, її сенсу, мети та ідеологічного підтексту, а також відсутністю публічної дискусії на цю тему.
Бояться солдатів і демобілізованих
Щодо лояльно до мобілізації в Україні відноситься 31% українців, категорично упереджені – 14%, помірно упереджені – 50,7%. На ставлення українців до мобілізації суттєво впливає їх сприйняття пропаганди.
Майже 60% вважають, що в країні загострилася криміногенна ситуація через зброї, привезеного з АТО, близько 20% вважають, що демобілізовані несуть загрозу мирному населенню. Близько 30% вважають, що загрозу стабільності суспільства несуть добровольчі батальйони (але близько 60% вважають, що це не так).
Крім співчуття і розуміння того, через яке пекло довелося пройти ветеранам АТО, в суспільстві наростає настороженість і напруга: як поводитимуться в мирних містах люди, які звикли спати в обнімку з автоматом? Упереджено до демобілізованим із зони АТО відносяться 65%, абсолютно лояльні лише 2%, ще 33% щодо лояльні. При цьому більш ніж у половини респондентів є мобілізовані серед рідних або знайомих, 42% контактували з демобілізованими.
На думку опитаних і експертів, проблеми учасників АТО вимагають комплексного рішення, що стосується спрощення бюрократичних процедур та створення умов для реабілітації. Є й робота для ЗМІ, які недостатньо широкого висвітлюють цю тему і не сприяють позитивному розвитку ситуації: "Судячи з новин, до демобілізованим та їх сім'ям дуже погано ставляться", "Судячи з ЗМІ, ніякої допомоги їм взагалі не надають", "Зовсім різні речі – те, що говорять по ТБ і що насправді". Експерти сходяться на думці, що це тільки початок проблем, і якщо нічого не робити щодо проблем демобілізованих, найбільші складнощі чекають нас попереду. Главред "Телекритики" Наталія Лигачова вважає, що існує конфлікт не між демобілізованими і суспільством, а між демобілізованими і владою. Експерти кажуть, що з урахуванням стрімкого зростання нетерпимості до влади з боку українців робота саме з цією категорією громадян має стати наріжним каменем пошуку взаєморозуміння і солідарності в суспільстві.
Соціальних конфліктів можна уникнути
Організатори дослідження поки що презентували його результати експертам та ЗМІ. Далі вони мають намір передати дані представникам уряду і парламенту, адже отримані дані вкрай тривожні і вимагають термінового втручання влади.
Серйозну корекцію своєї інформаційної політики варто провести і українським ЗМІ, постаравшись відійти від гонитви за гарячими темами, позбавитися від нагнітання панічних настроїв, а перейти на більш конструктивну та виважену подачу інформації, руйнувати стереотипи, показувати різні точки зору, уникати штампів мови ворожнечі, говорити про проблеми та шляхи їх вирішення. Журналістам також варто не забувати, що головний критерій професійності ЗМІ – пошук правди.
Споживачам інформації потрібно знати, що в будь-якому матеріалі, що має конфліктну складову, повинні міститися факти, а не тільки оцінки; повинні бути представлені думки всіх сторін конфлікту. Українцям потрібно критично сприймати все, що подається в інформаційному просторі. І, як зазначив Андрій Куликов, ЗМІ та людям в першу чергу треба концентруватися на тому, що буде далі: як країна буде виходити з ситуації, що склалася, як має адаптуватися населення, як потрібно адаптувати людей, постраждалих на війні, як з ними працювати. Головна робота у нас ще попереду.
*Дослідження "Конфлікт у медіа та медіа в конфлікті" проводило соціологічне агентство "Фама" на замовлення Школи української журналістики Українського католицького університету та ГО "Львівський медіафорум" за фінансової підтримки Посольства Великобританії в Україні. У ході дослідження 7-20 серпня були опитані 2 тис. громадян України у віці від 18 років, похибка репрезентативності вибірки не перевищує 2,2%. Крім того, соціологи провели глибинні інтерв'ю з більш 50 експертам у галузі медіа-досліджень журналістики, соціології, політології, конфліктології та антропології, а також репрезентативне дослідження і фокус- групи за участю мешканців міст-мільйонників.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми