Інтерв'ю з екс-командувачем Внутрішніми військами Поважнюком: "Смерті Кравченку бажали таємно і явно"

Завтра — 12 років з моменту трагічної загибелі Юрія Кравченка. Про главу МВС України з 1995 по 2001 роки напередодні чергової річниці самогубства, в яке і зараз мало хто вірить, "Сегодня" розповів екс-командувач Внутрішніми військами, який добре знав і служив під його керівництвом, колишній заступник держсекретаря і заступник міністра внутрішніх справ, генерал-полковник у відставці Володимир Поважнюк.

— Володимире Гавриловичу, особисто вас переконує озвучена в той же день, коли не стало Кравченка, офіційна версія про суїцид?

— Ні. І не на обивательському рівні: вірю – не вірю. Юрій Федорович дуже любив життя. Обожнював сім'ю. Був дуже прив'язаний до дочок, онука. Сміливий, мужній офіцер, генерал не міг собі дозволити піти так безславно, негідно. Двічі стрілятися він теж не міг. Мені доводилося спілкуватися з багатьма профільними лікарями — нейрохірургами, невропатологами, психіатрами. Ніхто з них не сказав, що після першого пострілу (якщо Кравченко, як стверджувало слідство, вирішив покінчити з собою) він був в змозі зробити й другий. При сильному ураженні життєво важливих органів, сильній кровотечі це просто неймовірно... І чому його рука була затиснута між колінами, а пістолет виявився притулений до ніжки стільця?.. Таке буває в кіно, але не в житті. Вважаю, що треба було відпрацьовувати версію навмисного вбивства. Сліди підчищали досить грубо, недбало. Можливо, поспішали. А можливо, робили так спеціально, демонстративно. Адже за день-два до трагедії приставлена до Кравченка наружка дуже зухвало поводилася на Трухановому острові. Там на льоду якісь люди нібито рибалили, тільки замість вудок тримали прутики...

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

— Кравченко, коли служив у наружці, звичайно, здогадався, хто ці люди...

— Ще й пошкодував, що мерзнуть на морозі, попросив віднести їм бутерброди з чаєм... А ті розбіглися... Ні, не сходяться кінці з кінцями. Як, втім, з самого початку не сходились... Але пройдуть роки, ситуація зміниться, і правда про загибель Кравченка все одно відкриється. А поки деякі з посвячених при владі, цього не станеться.

— Один з перших заступників міністра розповідав нам, що через сім-вісім років після загибелі Кравченка про нього майже нічого не знали навіть курсанти міліцейської академії...

— Напевно, це провина викладачів — щоб не дратувати начальство, вони робили вигляд, що такого міністра не існувало. А Юрій Федорович зробив для МВС, мабуть, більше, ніж всі його наступники разом узяті... Він прекрасно знав службу — від самих низів до вищого керівництва. Йому не можна було пустити пил в очі, так як починав з землі, оперативником, послідовно пройшов усі сходинки, досконало знався на тонкощах роботи дільничного, райвідділу, управлінь міського, обласного рівня, центрального апарату. Відверто не терпів ледарів, безвідповідальних, необов'язкових. Одним поглядом міг спопелити недбайливого. Колеги його поважали і... побоювалися через крутий, безкомпромісний характер. Поважали навіть злочинці. Кравченко не свавільничав, цінував слово, і сам його не порушував...

— Його звинувачували в самопіарі.

— Преси він не цурався, навпаки, залучав її. Гострих, незручних запитань не уникав. Часто проводив брифінги, виїзні колегії, куди запрошував і журналістів. Але це не самопіар. Він думав про імідж МВС, його служби, кращих співробітників. Багато робив для оперативно-розшукової діяльності, матеріально-технічного забезпечення, підготовки кадрів. Серед найближчих друзів, соратників, товаришів по службі залишив про себе добру пам'ять. Звичайно, він не святий — безгрішних на світі немає. Але по-сучасному мислив, вмів брати на себе відповідальність керівника — з цим важко сперечатися навіть недругам.

— Як думаєте, навіщо знадобилося переводити його з міністрів в губернатори?

— Для мене це велика загадка. Призначення Юрія Федоровича головою Херсонської обладміністрації не піддається логіці. Виходили, мабуть, з того, впорається чи спасує. Але труднощі Кравченка тільки розохочували. До того йому не доводилося так глибоко вникати в економіку, господарські проблеми, агропромислове виробництво. Осягнення нового вимагало серйозних знань, компетентності. І незабаром він уже на рівних розмовляв з керівниками агропрому, колективних сільськогосподарських підприємств, простими трудівниками... І жив не тільки роботою: організовував спортивні змагання, турніри, матчі, сам в них брав... Коли через кілька місяців його повернули до Києва, в області дивувалися: з таким енергійним, креативним губернатором регіон за п'ять-шість років змінився б невпізнанно, а його, не давши розвернутися, відкликають...

— Кому, на вашу думку, була вигідна смерть?

— Було чимало тих, хто зі страхом, явно чи таємно очікував, що Кравченка призначать прем'єром, а до цього йшло. Ці люди готувалися покинути Україну в той же день. Або піти в підпілля — зі своїм тіньовим бізнесом і кримінальними схемами...

— Будучи міністром, Кравченко не приїжджав на засідання Кабміну, які вів Лазаренко, тодішній прем'єр, посилаючи заступників, що дуже злило Павла Івановича...

— Бувало й таке. Кравченко мав дуже тривожну оперативну інформацію про те, що країну починають рвати на частини, намагаються контролювати регіони, галузі, намагаючись ціною підкупу, хабарів отримати ласий шматок... Смерть Юрія Федоровича була вигідна і декому з його оточення, і тим, хто сам прагнув до вершин влади. Їм не потрібен був небезпечний, сильний суперник, присвячений в їхнє потаємне життя, їхні секрети. Віктор Янукович, задовго до призначення прем'єром, теж остерігався Кравченка. Ну й інші...

— Один з екс-керівників МВС вважав причетними до вбивства Кравченка діючих або колишніх співробітників секретного спецпідрозділу ліквідаторів, орієнтованих на усунення неугодних. Наскільки ця версія реальна?

— Такий підрозділ існував. Він діяв по всьому СНД, діставав жертв у далекому зарубіжжі. Не виключаю, існує і зараз.

— Полоній, цезій, діоксин — його методи?

— Це вже вчорашній день. З'явилися препарати, які, потрапляючи в організм, через годину-півтори безслідно розчиняються в крові, і ніякий патологоанатом не визначить справжню причину смерті. Інфаркт, і ніякого полонію не треба. Прибирають тихо, швидко, без доказів.

— Чорновіл, Кирпа, Кравченко, Кушнарьов... Їхні смерті шикуються в якийсь ряд чи це не пов'язані події?

— Харизматичних лідерів нації, видатних особистостей, перспективних, авторитетних керівників боялися. І... прибирали... Про це знають колишні керівники МВС, які брали участь у розслідуванні...

— Але не розповідають. Бояться?

— Не можна щось приховувати нескінченно. Особливо чиюсь невипадкову загибель, насильницьку смерть. Те, що хотіли приховати і приховували про Кравченка, все одно дізнаємося.

 Поважнюк Володимир Гаврилович

Народився: 17.07.1948 в Одеській області

Після закінчення в 1969 році Харківського училища, службу у Внутрішніх військах починав з командира взводу. Пройшов різні посади аж до начальника Головного управління — командувача ВВ МВС України. В частинах, куди виїжджав часто і добре знав обстановку, його називали Батею. У 2001-му був призначений заступником міністра внутрішніх справ, потім — заступником держсекретаря МВС, у 2002-2004 роках — цивільним заступником міністра. Нагороджений орденами "Знак Пошани", Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та "За заслуги" III ступеня, багатьма медалями. Після виходу на заслужений відпочинок займається громадською роботою.