Шкільна Анна
Катерина Степаненко
редактор — 10 років тому ви сказали, що завершує музичну кар'єру. Що змусило вас повернутися на сцену?
— Справді, кілька років тому ми обговорювали можливість відходу. Але після прощального туру, який розтягнувся на три роки, ми зрозуміли, що у нас безліч фанів по всьому світу і залишається велика необхідність у нашій творчості. Це привілей — грати для нового покоління, хоча вік наших музикантів і не малий. Здорово вже одне те, що ми досі можемо це робити фізично! Ви не уявляєте наші почуття, коли ми бачимо у залі глядачів, які приходять на наші виступи цілими сім'ями, цілими поколіннями.
— У цьому році Scorpions відзначає 50 років з дня свого створення. А ви пам'ятаєте свій перший виступ?
— Відлік почався в день, коли мама Рудольфа (засновник групи Рудольф Шенкер. — Авт.) подарувала йому книжку, в яку ми почали складати гроші на обладнання. Це був кінець 1965 року. Спочатку у нашої групи взагалі не було назви: ми ніяк не могли вирішити, яке ім'я використовувати. Тому на своїх перших виступах виходили на сцену без оголошення, як ми називаємося.
— Ваші пісні дуже емоційні і часом змушують людей пустити сльозу. А самі ви коли востаннє плакали?
— Коли померла моя мама (це сталося у 2012 році. — Авт.). Відразу після її смерті я знову поїхав на гастролі, виступав у Києві. Я ледь стримував сльози на сцені, і фанати подали мені українські прапори, щоб я прикрив ними обличчя. Це було так сильно — відчути шанувальників і їхню підтримку! Зрозуміло, жоден концерт Scorpions не проходить без емоційних моментів, шанувальники часто нас доводять до сліз. Але для мене найбільш зворушливим був саме той випадок: я побачив, наскільки українські фанати небайдужі до мого горя.
— Ви в Києві вже не вперше. Вже є улюблені місця?
— Пам'ятаю наш перший приїзд у Київ, коли нам організували екскурсію в музей мініатюр. Це дивовижне місце! Я був вражений, коли побачив найкрихітнішу в світі книгу. А взагалі в Києві багато чого варто подивитися, одна тільки архітектура чого варта. Ми були тут три чи чотири рази, і кожен приїзд відзначався чимось особливим. Але кращі тут — звичайно, люди. У нас в Україні багато фанатів. Востаннє, коли ми приїжджали в Київ (у листопаді 2013-го. — Авт.), біля входу в аеропорт нас зустрічав музичний колектив, який грав наші пісні. І це при тому, що надворі був мороз і сніг! В інший раз нас приїхали зустрічати байкери: більше 30 мотоциклів організували нам супровід по місту (мається на увазі приїзд "Скорпів" у Дніпропетровськ на фестиваль у 2013 році. — Авт.).
— Багато зірок, незважаючи на свій статус, також чиїсь шанувальники. А самі ви від кого фанатіїте?
— Для мене великим артистом завжди був Елвіс Преслі. Мені здається, я досі продовжую копіювати його рухи на сцені, як робив це в молодості.
НА КОНЦЕРТІ ПРИСВЯТИЛИ ПІСНЮ ЖЕРТВАМ МАЙДАНУ
Scorpions дали концерт у столиці 19 лютого, напередодні сумної дворічної річниці подій на Майдані. Музиканти з'явилися на сцені через півтори години після офіційно заявленого початку концерту. Вийшовши до глядачів, соліст Клаус Майне майже без акценту привітався: "Добрий вечір, Київ. Як справи?", після чого почав розгойдувати публіку піснями з нового альбому. Під час виступу музиканти кілька разів кидали в зал медіатори і барабанні палички, після чого у фан-зоні в боротьбі за них відбувалися недовгі бійки.
Кілька композицій супроводжувалися картинками кольорів українського прапора, а хіт Send me an Angel Клаус присвятив жертвам Євромайдану. Найвідомішу пісню зі свого репертуару — Wind of Change — музиканти виконали, піднімаючи вгору українські прапори (ними їх забезпечили шанувальники під сценою). Останнім же акцентом концерту була сцена, коли барабанщик Джеймс Коттак надів синьо-жовту футболку з емблемою Євросоюзу, тим самим натякнувши, що Україну не проти бачити в Європі.
Головні теми