Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Вигоди та ризики співпраці з МВФ

8 грудня 2014, 07:52

Сергій Гусєв

Практика показує, що успіху у співпраці з МВФ досягають лише ті країни, які розробляють і реалізують власні програми виходу з кризи, приймаючи допомогу фонду тільки в мінімально необхідному обсязі

Від МВФ залежить багато чого, але не все. Фото: vestinow.info

Від МВФ залежить багато чого, але не все. Фото: vestinow.info

Процес формування уряду в Україні затягнувся. Це негативно позначилося на стані економіки країни, в тому числі й тому, що в грудні не надійде черговий (вірніше два відразу: третій і четвертий) транш кредиту від МВФ. А ці кошти були вкрай необхідні для стабілізації курсу гривні і зміцнення платоспроможності держави.

Тепер уряд сформований, за економіку і фінанси в ньому відповідають іноземці, успішні інвест-банкіри – це не може не сподобатися МВФ. Але важливіше те, що новий Кабмін має шанси узгодити з МВФ основні параметри економіки країни на 2015 рік і сформувати до кінця року держбюджет, представити Фонду давно очікувані ним (і самою нашою країною) програми боротьби з корупцією, реформування судової системи, трансформації "Нафтогазу" і його фінансового оздоровлення, а також розповісти про перші реальні кроки на шляху реформ. Тоді в січні можна сподіватися на отримання грошей.

Але чому МВФ відіграє таку велику роль не тільки в справах окремих країн, але багато в чому і всього світу? Для відповіді на це питання досить згадати історію його появи.

Історія створення і завдання МВФ

Коли Друга світова війна підходила до кінця, політики задумалися про те, як надалі уникнути подібних катаклізмів. Так з'явилася Організація об'єднаних націй (ООН). Приблизно тоді ж економісти вирішили позбавити світ про повторення Великої депресії кінця 1920-х – середини 1930-х. В результаті міжнародної конференції з валютно-фінансових питань в липні 1944 р була розроблена Хартія МВФ як спеціалізованої установи ООН. 44 країни, представлені на цій конференції, поставили за мету сформувати основу для економічного співробітництва, щоб уникнути повторення девальвацій з метою отримання конкурентних переваг, що стало однією з причин Великої депресії. Офіційно МВФ був утворений в грудні 1945 р. В даний час фонд об'єднує 188 держав.

Мандат фонду був оновлений в 2012 р. На сьогоднішній день його основне завдання полягає в забезпеченні стабільності міжнародної валютно-фінансової системи, системи обмінних курсів і міжнародних розрахунків.

Для цього МВФ спостерігає за економічними і фінансовими змінами в країнах, регіонах і в світі за допомогою офіційної системи, відомої як нагляд. Дає рекомендації державам-членам, заохочує окремі заходи їх політики. У своїх доповідях фонд проводить регулярну оцінку глобальних перспектив, фінансових ринків, а також випускає ряд видань з перспектив розвитку регіональної економіки.

Так нещодавно МВФ випустив звіт "25 років трансформації", в якому проаналізував, як проходили реформи в пост-комуністичній Європі. Головною запорукою (але не єдиною, звичайно) успіху реформ названа наявність "великих людей", які не побоялися взяти на себе відповідальність не тільки за розробку і впровадження реформ, а й за пояснення їх наслідків для громадян. Поки в Україні таких не було.

Фінансування МВФ дає одержувачам необхідний перепочинок для подолання проблем з платіжним балансом. Влада країн, у співпраці з фондом, розробляє програми стабілізації, підтримувані фінансуванням фонду, а продовження фінансової підтримки обумовлено успіхами в реалізації цих програм.

МВФ надає також технічну допомогу та проводить навчання кадрів для сприяння державам у зміцненні їх потенціалу для розробки та проведення ефективної економічної політики.

Основним джерелом фінансових ресурсів МВФ є квоти його членів (внески). Величина квот відповідає відносному положенню держав у світовій економіці. В даний час сукупні ресурси квот становлять близько $ 360 млрд.

Оскільки кожен член має право брати кредити МВФ на суму, що в кілька разів перевищує його внесок за квотою, то квоти можуть не забезпечувати необхідну готівку. На цей випадок фонд має в своєму розпорядженні кредитну лінію, надану низкою урядів і банків. На додаток до цього МВФ позичає кошти у держав-членів під конкретні програми. Тобто де-факто він став виконувати в тому числі і банківські функції. При цьому завдяки високій репутації фонду, відсотки, які сплачує він, і які платять йому, завжди є нижчими від ринкових.

Реклама

Вищим органом управління МВФ є рада керуючих, в якому кожна з держав представлено одним керівником і його заступником. Ця рада збирається один раз на рік. Рішення на ньому зазвичай приймаються простою більшістю, але з важливих питань, які мають оперативний або стратегічний характер, – спеціальною більшістю (відповідно 70 або 85% голосів). Голоси розподіляються між країнами-членами, виходячи з розмірів їх квот. Найбільшою кількістю голосів зараз володіють США (близько 16%), Україна має 0,57% голосів. Виходячи з кількості їх голосів, США і ЄС можуть накладати вето на ключові рішення фонду і направляти його діяльність, виходячи зі своїх інтересів. Теоретично, країни, що розвиваються, також у стані не допускати прийняття рішень, що  їх не влаштовують. Проте досягти узгодженості великому числу різнорідних країн складно.

Рада керуючих делегує більшість своїх повноважень виконавчій раді (директорату), який складається з 24 осіб. Він несе відповідальність в тому числі за надання кредитів. Виконавча рада обирає на п'ятирічний термін директора-розпорядника МВФ. В даний час це Крістін Лагард (Франція).

МВФ надає в даний час кредити в іноземній валюті країнам-членам для двох цілей:

для покриття дефіцитів платіжних балансів, тобто поповнення валютних резервів;
для підтримки макроекономічної стабілізації і структурної перебудови економіки, тобто для фінансування бюджетних витрат урядів.
Станом на кінець серпня цього року, сукупні зобов'язання фонду в рамках існуючих кредитних домовленостей становили $ 185 млрд, з них $ 161 млрд ще не були використані. Найбільші країни-позичальники: Греція, Португалія, Ірландія, Україна. Всього ж кредити МВФ зараз видані 35 країнам.

Основні вимоги МВФ

У сучасних офіційних документах МВФ стверджується, що при розробці стабілізаційних програм Фонд займає "прагматичні позиції", "визнаючи, що було б невірно застосовувати універсальну модель до всіх країн". Однак на ділі, формулюючи свої рекомендації, МВФ все ще керується так званим монетаристським підходом до аналізу інфляції та платіжного балансу.

Практичні стабілізаційні програми МВФ зазвичай включає в себе:

Скорочення державних витрат, у тому числі на соціальні цілі;
Скасування або зменшення державних субсидій на продовольство, товари широкого вжитку і послуги, що веде до підвищення цін на них;
Збільшення податків на особисті доходи;
Стримування зростання, або заморожування заробітної плати;
Підвищення облікових ставок, обмеження кредитів, у тому числі споживчого призначення, лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків;
Девальвація національної валюти.
В залежності від конкретної ситуації, ці заходи використовуються в різних поєднаннях. На думку МВФ, вони необхідні "для досягнення стійкої рівноваги між попитом на ресурси та їх наявністю", яка, в свою чергу, повинна привести до стабільного економічного зростання та підвищення рівня зайнятості.

В тренді
Україна накопичила газ на зиму, у Гонтаревої згорів будинок: підсумки дня

Практика ж показує, що ці заходи далеко не завжди досягають бажаної мети, особливо якщо економічні негаразди носять стійкий, структурний характер і супроводжуються спадом виробництва (як в Україні зараз). Більш того, подібні заходи часто можуть сприяти згортанню інвестицій, зниженню темпів економічного зростання, а також загостренню соціальних проблем. Фонд визнає це – в його офіційних документах говориться, що "процес перебудови може спричинити за собою короткострокові соціальні витрати для вразливих верств населення".

Відзначимо також, що фінансова допомога, що надається МВФ, по суті, відноситься до розряду суверенних запозичень (урядових позик). Початкова невигідність таких запозичень полягає, насамперед, у тому, що виплата відсотків і погашення основної частини боргу здійснюється з доходів держбюджету, в той час як такі позики безпосередньо не призводять до виробництва фінансового прибутку.

Критика МВФ

Політика та рекомендації МВФ часто піддаються критиці з боку економістів і політиків. Підстав для такої критики достатньо: занадто часто країни, які співпрацювали з фондом, не отримували поліпшення ситуації, а часом – вона погіршувалася.

Реклама

Першою кризою, з яким не вдалося впорається МВФ, став мексиканська 1994 р., яка поширилася і на інші країни Латинської Америки. Вона виникла як наслідок ряду причин, серед яких: дефіцит платіжного балансу, штучна підтримка валютного курсу, недостатня структурна перебудова, низька частка доданої вартості в експорті, переважаючий розвиток зовнішнього сектору над внутрішнім, недооцінка небезпеки зростання зовнішнього боргу (перелік практично повністю відповідає нинішній ситуації в Україна). Ця криза ясно показала, що не можна використовувати з однаковим успіхом одні й ті ж інструменти в різних країнах, навіть одного регіону і приблизно однакового рівня розвитку.

Наступною стала азіатська криза 1997 р. Тут МВФ виявився не тільки нездатним стабілізувати ситуацію, але навпаки – став одним з чинників поглиблення кризи. Деякі економісти після цього стали навіть закликати до припинення діяльності МВФ в тому вигляді, в якому він існував. Але чим насправді була викликана ця криза? Внутрішньодержавною корупцією, надмірним зрощенням влади і бізнесу, що завжди породжує нестійку економіку? Сліпим наслідуванням рецептами МВФ, актуальними протиріччями всередині Ямайської валютної системи? Або просто неувагою фахівців МВФ по відношенню до своїх азіатських клієнтів? У пошуках відповідей на подібні питання світова економічна громадськість так і не прийшла до єдиної думки.

Фонд звинувачують і в тому, що він змусив Югославію припинити економічне вирівнювання регіонів, що призвело до зростання сепаратизму, громадянської війні і в кінцевому підсумку розвалу країни. А в 1989 р. МВФ надав Руанді позику за умови, що уряд перестане надавати підтримку фермерським господарствам і проведе девальвацію місцевої валюти. Це призвело до зниження доходів населення і початку кривавої громадянської війни. Взагалі, широкий список африканських країн, які фонд нібито розорив своїми вимогами структурних реформ.

Одним з найгостріших критиків МВФ в даний час є Джозеф Стігліц, лауреат Нобелівської премії з економіки. Він каже: "Приватизація, ринкова лібералізація, фіскальна економіка – ось три стовпи, на яких тримається політика МВФ, а решту доробить "невидима рука" ринку". Але саме в силі цієї невидимої руки і сумнівається Стігліц: "Я вивчив провали в діяльності як ринкового механізму, так і держави і не був настільки наївний, щоб вважати, що останнє може виправити всі недоліки функціонування ринків. Однак я не був і таким дурнем, щоб вважати, що ринки здатні самі вирішити всі соціальні проблеми ". На противагу "ринковим фундаменталістів", він висунув концепцію "вторинного винаходи держави" – більш ефективного та чуйну.

Інший нобелівський лауреат, Мілтон Фрідман, каже, що приватизація не повинна стає самоціллю. І наводить в приклад Китай, який не наслідував порад МВФ, а вибрав свій шлях, поставивши на перший план збільшення кількості робочих місць, а не приватизацію. Сільгоспугіддя в країні досі не перейшли у приватну власність, але економіка зростала швидкими темпами, а рівень іноземних інвестицій вище, ніж в США.

Чи у всьому винен МВФ?

Критика фонду часто межує з популізмом. Адже МВФ не має повноважень управляти внутрішньою економічною політикою держав. Не може він і примусити до прийому своєї допомоги.

У цьому плані красномовне висловлювання прем'єр-міністра Малайзії, зроблене наприкінці 1990-х: "МВФ наполягав, щоб ми відкрили свою країну, а потім західні корпорації прийшли і скупили б всі наші компанії за викидними цінами. Так що ми вирішили подбати про себе самі, оскільки не могли чекати, коли ж світова спільнота зробить для нас хоч що-небудь". Так, Малайзія успішніше сусідів прийшла через ту кризу, але виходить, що в неї були для цього власні можливості, а вони навіщось сиділи і чекали допомоги світової спільноти.

Конкретні положення програми співпраці визначаються самою країною. Фонд слідкує тільки за тим, щоб зміни в політиці були достатніми для подолання проблеми з платежами держави.

Логіка його вимог проста: країна, яка має проблему платежів, витрачає більше коштів, ніж вона отримує. Ситуація буде зберігатися, поки не буде проведена економічна реформа.

Фонд вступає в переговори і готовий вислуховувати заперечення, може коригувати свої вимоги, якщо визнає аргументи країни-одержувача.

Наприклад, у березні 2011 р. уряд Португалії направив у МВФ (одночасно з Єврокомісією) свою програму розвитку і стабільності разом із заявкою на фінансову допомогу. Ця програма була погоджена з опозицією, оскільки було розуміння необхідності досягнення національного консенсусу. Місія кредиторів, яка прибула до Португалії в травні, програму погодила, склала умови кредитування і попросила прийняти їх як уряд, так і опозицію, яка мала солідні шанси прийти до влади наприкінці червня. Власне так і сталося, після чого новий уряд посилив програму (з чим погодилася нова опозиція – колишня влада). Таким чином, програма виходу з кризи виявилася не тільки більш радикальною, ніж пропонували експерти МВФ, а й справді національною. Внаслідок цього вже через два роки в країні скоротився дефіцит держбюджету, істотно знизилися процентні платежі за державними зобов'язаннями, зросла частка експорту у ВВП, в економіку почали повертатися іноземні інвестори. У підсумку Португалія першою з країн "Південної периферії" ЄС змогла подолати основні економічні проблеми і вже в травні 2014 р. відмовилася від програми міжнародної підтримки.

Переважна кількість невдач програм допомоги МВФ за великим рахунком пов'язана з одним фактором – некомпетентністю. Причому взаємною. З одного боку, експерти фонду пропонували заходи, які теоретично ефективні і навіть допомагали комусь, але не враховували особливостей конкретної країни. З іншого боку, влада країни, яка гостро потребувала грошей, готова була брати їх на будь-яких умовах, не розуміючи ризиків, з якими пов'язана реалізація необхідних заходів. Тим більше, що про ризики часто взагалі не думали, оскільки реальним завданням було роздобути кошти і швидше їх "розпиляти", а борги повісити на державу.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Loading...