Ексклюзивне інтерв'ю з Джамалою: "Скоро почну писати альбом з Мішелем Леграном"

19 Лютого 2016, 08:46

Популярна українська співачка розповіла про те, чому знову вирішила поборотися за право представити Україну на "Євробаченні", про нинішніх доноси в Криму і про відверті фотосесії в чоловічому глянці

<p style="text-align: justify;">Співачка: "Коли слухаю, що розповідають батьки про те, що відбувається в Криму, то мимоволі згадую фільми про радянську владу. Я б в житті не подумала, що в XXI столітті повернеться таке поняття, як донос! Розумієте, сусід
Співачка: "Коли слухаю, що розповідають батьки про те, що відбувається в Криму, то мимоволі згадую фільми про радянську владу. Я б в житті не подумала, що в XXI столітті повернеться таке поняття, як донос! Розумієте, сусід

Коли ми зустрілися з Джамалою, я помітила, що вона кульгає. "Що трапилося?" – Поцікавилася я. 32-річна співачка відповіла, що підвернула ногу і порвала зв'язки – на рівному місці, і тепер буде так ходити мінімум три тижні. Ось так до фіналу нацвідбору "Євробачення", який відбудеться завтра, для співачки додалася ще одна задача – виступити так, щоб ніхто цього не помітив.

- У мене весь час біг з перешкодами. Хотіла просто – ні, не вийде. Іноді люди кажуть: "Пощастило, пощастило, з'явився в потрібному місці в потрібний час". А у мене такого ніколи не було. Я всього добивалася завдяки старанній праці, так повелося з самого дитинства. Коли була дитиною, разом з мамою мила посуд, з татом полола город, багато читала і займалася в музичній школі. Так що я рано засвоїла істину: якщо хочеш досягти хоч якогось результату, потрібно прикладати зусилля. А в моєму випадку – завжди подвійні зусилля (посміхається).

- Джамало, кілька років тому ви казали, що не поїдете на "Євробачення" за жодних обставин. Що змусило вас змінити рішення?

- Коли я брала участь в нацвідборі "Євробачення" в 2011 році з піснею Smile, то перемогла в першому півфіналі, і все мене вітали, говорили: "Вау, ось це пісня, ось це голос!" Я була так натхненна! А потім самі знаєте, як все вийшло (нагадаємо, тоді навколо фіналу нацвідбору розгорівся гучний скандал з підрахунком голосів, після якого Джамала вирішила відмовитися від участі в додатковому конкурсі, і перемога дісталася Міці Ньютон. – Авт.)... Після тієї історії мені було дуже боляче і неприємно. Адже тоді не було зрозуміло, як і хто стежить за голосуванням, які оцінки поставили члени журі, а які дали глядачі, все було "за кадром". Плюс тоді можна було з одного телефону відправити скільки завгодно смс, і саме на цьому і виїхали люди, які влаштували ту аферу. П'ять років минуло, тепер цим конкурсом займаються інші люди. Зараз все відкрито: минула година голосування – тут же на екрані бали суддів, бали глядачів, а на сайті – докладний протокол голосувань. З одного телефону – одне повідомлення.

Пора залишити образи в минулому – ця думка і вплинула на моє рішення. Але головна причина в тому, що у мене з'явилася пісня, яку мені дуже важливо показати максимальній кількості людей.

- Ваша пісня "1944", яку ви підготували для "Євробачення", дуже складна за технікою виконання. Багато часу витратили на її підготовку?

- Ой так! Коли почала її записувати, то була в шоці – ось це я собі пісню придумала! (Сміється.) Вона емоційно дуже непроста, адже це історія моєї родини. Техніка теж складна – багато півтонів, мугам (вокальний прийом, поширений в східній музиці. – Авт.). А ще потрібно було все це вмістити в відведені конкурсом три хвилини. Ну і підготуватися відповідно – а на це залишалася всього тиждень. Я приїхала з подорожі по Шрі-Ланці десь в кінці січня і подумала: "Ну, гаразд, вирішила – буду брати участь".

new_image4_318

В образі Ольги. Знайти контакт з камерою було нелегко.

- Велику популярність вам принесла перемога на конкурсі в Юрмалі "Нова хвиля". При цьому спочатку ви їхати туди не збиралися, адже планували їхати в Італію, де хотіли стажуватися в одному з найвідоміших оперних театрів світу "Ла Скала". З тих пір пройшло сім років: зараз не шкодуєте, що вважали Україну краще за італійський оперний майданчик?

- Уже не перший раз в житті переді мною стояв такий складний вибір, та до того ж і рішення потрібно було прийняти дуже швидко. Але ж я тоді дуже ясно вирішила, що буду виступати на оперній сцені, що присвячу себе академічному вокалу... У підсумку в останній момент все змінилося. І зараз не шкодую ні краплі. Адже якби поринула з головою в оперу, то, напевно, ніколи б не наважилася писати свої пісні і не розкрилася б як автор. Думала: "Писати композиції – це ж щось позамежне!" А зараз вже не мислю репертуару без своїх пісень – тільки вони розповідають про мене правду.

- Ви хотіли стати співачкою з ранніх років, тому що любили джаз. Хто вам його відкрив, адже це зовсім недитяча захоплення для кримської школярки?

- Моя удача в тому, що мені все життя щастило на хороших людей. Таким був аранжувальник Геннадій Асцатурян, якого я одного разу зустріла в Сімферополі. Він буквально закохав мене в джаз. Це було нескладно, адже в нашому домі завжди звучала хороша музика – то народна, то класика. Але Асцатурян, якого, на жаль, уже немає з нами, повністю занурив мене в цей світ. Коли мені було 11, він поставив мені пісню Елли Фіцджеральд, але я від неї тут же втомилася. Ясна річ: я була зовсім дитиною, а ця музика, як ви сказали, недитяча. Але він поставив мені другу пісню, третю ... І я вже сама хотіла слухати Еллу. Потім він дав мені касету додому і сказав, щоб я за тиждень вивчила її пісні. Я у відповідь: "Як? Я ж не знаю англійської ". А він мені: "Як зможеш, так і вчи!" Зробив так, що без цього я вже себе й гадки не мала.

new_image_448

Мюзикл. В ролі Гусениці в "Алісі в Країні чудес".

- У пісні "1 944" ви розповідаєте історію своєї прабабусі, яку депортували з Криму. А коли сім'я повернулася на півострів? Чого це коштувало?

- Батько завжди хотів повернутися на батьківщину своїх батьків – до Криму. І повернувся. Ось тільки в 80-і роки неофіційні інструкції місцевій владі забороняли продавати нерухомість депортованим кримським татарам і тим більше їх десь прописувати. Тому батьки зважилися на авантюру. У 1986 році мама пригледіла нам будинок. А оскільки у неї дівоче прізвище вірменське, Тумасова, батьки оформили покупку на неї, щоб уникнути проблем. І як справжні шпигуни, щоб розвіяти будь-які підозри, що у неї є зв'язки з кримськими татарами, вони з татом оформили розлучення. Ми тоді з батьком і сестрою жили в Мелітополі, а мама знімала кімнату в Малореченськом і працювала в музичній школі. Так що була повна конспірація. Так нам вдалося купити будинок, та ще й в дивовижному місці – недалеко і від гір, і від моря.

- Коли ви поїхали з Криму підкорювати столицю, чи не доводилося страждати через свого походження?

- Не повірите, але саме в Києві я відчула себе по-справжньому вільною. Коли їхала вступати до консерваторії, мені радили змінити прізвище (справжнє ім'я співачки – Сусана Джамаладінова. – Авт.). Мій педагог по вокалу говорила, мовляв, так буде краще: "А то не дай бог ще якось не так реагувати будуть на вступних іспитах". Слава Богу, я нічого не поміняла. Адже насправді все виявилося зовсім інакше. Я приїхала до Києва, знайшла консерваторію, сама подала документи, виконала три арії, все здала на відмінно. І ось на останньому іспиті один з членів комісії каже: "Джамаладінова ... Хм. Ти хто за національністю?". Я кажу, мовляв, кримська татарка. І всі члени комісії, до цього такі суворі, раптом пожвавилися: "О, кримські татари – це ж так цікаво. А як буде на вашій мові: "Я люблю тебе"?" .Я сказала, а вони ще більше почали усміхатися, почали розпитувати щось про культуру. А я стояла і не могла повірити в те, що відбувається – аж надто не співвідносилося це все з тими очікуваннями, до яких мене готували. Було так приємно, ніби я отримала "Оскар". Так що якщо в Криму я часто зустрічала прояви шовінізму, то в Києві моя національність, навпаки, викликала найтеплішу увагу.

- Та й зараз напевно відчуваєте підвищений інтерес завдяки їй.

- Звичайно, особливо коли виїжджаю за кордон. Коли люди дізнаються, що я з України, у них ніби розрив шаблону відбувається: "Як, українка? А ми думали, що ви там всі блондинки блакитноокі". І я починаю пояснювати, що, по-перше, не всі українки такі, а по-друге, в мені стільки крові намішано! Я завжди вважала себе українкою не по національності, а за належністю до одного народу, завжди пояснювала, хто такі кримські татари, і при цьому відчувала себе громадянином світу.

1_170

Крихітка. У дитячому садку.

2_151

Білочка. Новорічне дитяче свято.

- Ваші батьки залишилися в Криму. Яке їм зараз там?

- Так, вони залишилися. Вони не можуть навіть уявити, що їм доведеться залишати рідну землю, на яку вони з такими стражданнями і труднощами поверталися. Тато не може залишити будинок, який він перебудував власними руками, сад, який він виростив. Бути може, якби у мене була своя квартира в Києві, я б хоч маму забрала. Коли слухаю, що розповідають батьки про те, що відбувається в Криму, то мимоволі згадую фільми про радянську владу. Я б в житті не подумала, що в XXI столітті повернеться таке поняття, як донос! Розумієте, сусід знову ходить і доносить на сусіда... Мурашки по шкірі.

- А з Мустафою Джемілєвим зв'язок підтримуєте?

- Так, постійно. Ми бачимося на святах і заходах кримськотатарської громади. Взагалі я завжди на зв'язку з кримськотатарською молоддю, у нас весь час якісь проекти, спільні плани.

- Коли до України приїжджав автор безсмертних "Шербурзьких парасольок" Мішель Легран, він вирішив виконати з вами кілька самих хітових композицій з репертуару Барбри Стрейзанд. Ми бачили на сцені яскравий кінцевий результат, а яким був процес?

- Просто неймовірний! Я дуже критична людина, постійно з'їдаю себе зсередини, справжня перфекціоністка. Але тут я була вперше задоволена кінцевим результатом і собою в тому числі. А особливо тим, як швидко все це відбувалося. Буквально за два дні до концерту тобі раптом кажуть: "А ти знаєш, що до Києва їде Легран? Так ось, він сказав, щоб ти вивчила чотири пісні і була готова до репетиції в неділю". Просто щось з чимось! Всі питали, чи не хвилювалася я? А все було навпаки. Адже коли людина – брила, професіонал найвищого ґатунку, з ним відчуваєш себе дуже спокійно. Знаєте, це як в стрибках з парашутом – ти не боїшся стрибати, коли впевнений в людині, який укладав тобі парашут. Коли інструктор профі – хвилюватися нема чого, а коли так собі, то, як то кажуть, "Прощай, Антоніна Петрівна, Незаспівана пісня моя..." З Леграном було так: куди він вів, туди рухалася і я, як в танці. Це був найкращий дует у моєму житті.

І ще можу сказати вам по секрету, що тиждень тому зі мною зв'язався менеджмент Леграна, який повідомив, що Мішель хоче зробити зі мною альбом (посміхається). Він буде складатися з його ж перезаписаних хітів.

3_112

Семья. С мамой, папой и сестрой (будущая певица вторая справа).

- Легран завжди дуже перебірливий у вокалістках, з якими працює: Стрейзанд, Піаф. І тепер він вирішив записати альбом з вами!

- Так, тримаю кулаки, щоб все вийшло – боюся наврочити. Адже, наприклад, у Стрейзанд в репертуарі дійсно безліч композицій, які хоч і увійшли в Золотий фонд, але вимагають невеликого рефреша – їх потрібно освіжити. Для мене такий досвід буде безцінним.

- Чи часто вам кажуть, що ваша музика змінила чиєсь життя?

- Нещодавно одна пара написала мені в "Фейсбуці", що в день мого київського концерту в Жовтневому палаці у них якраз був запланований розпис в РАГСі і святкування в ресторані. Однак в останній момент вони вирішили перенести банкет з усіма родичами, бабусями і друзями на інший день, щоб потрапити на мій концерт. Звичайно, я присвятила їм окрему пісню, вони були дуже раді, обнімалися, цілувалися. Такі моменти – начебто і дрібниці, але заради них і живеш.

- Ви – дівчина ефектна. Чи часто вам пропонували еротичні фотосесії, обкладинки в чоловічому глянці?

- Звісно, і продовжують пропонувати. Мене постійно намагаються переконати в тому, що завдяки цьому я стану популярнішою. Можливо, але це не мій метод. Як і всі ці жовтяничні статті "Сьогодні я його люблю", а "Сьогодні він козел, і ми розлучилися". Всі ці плаксиві "жіночі історії" ... Ні, хай люди краще говорять про мою творчість. Звичайно, я дівчинка, в моєму житті теж є зустрічі і розставання. Але краще я буду лаятися в своїх піснях: "Ти в мене є. Але, напевне, те саме ти кажеш, але не мені". Слухач дізнається: ага, значить, був обман – з нею хтось погано вчинив.

- Не можу не запитати про ваш акторський досвід – ви грали у фільмі "Поводир". Важко було знайти спільну мову з камерою?

- Дуже складно. У перший день режисер Олесь Санін каже мені: "Спочатку ти говориш одну репліку, встаєш, ідеш сюди, кажеш ще слово, потім йдеш". І ще треба подивитися в ту камеру, а там повернутися і при цьому бути в образі. Звучить просто, але як же складно виявилося це втілити! Через шість дублів я втекла зі сльозами з майданчика в гримерку. І навіть сказала Саніну, щоб він шукав іншу актрису – професійну. Він мене вилаяв, сказав, щоб цих слів більше від мене не чув. І ось коли після тринадцятого дубля Санін сказав "Знято!", Я підійшла до нього і сказала, мовляв, ось це я бездарність! А він лише докірливо на мене подивився: "Та про що ти говориш? Ти знаєш, скільки дублів іноді потрібно акторам з ім'ям і досвідом, щоб все вийшло так, як хоче режисер?"

- Яку тільки не бачила вас публіка – і з довгим кучерявим волоссям, і з ретро-буклі, і нарядах в стилі "старий чикаго", і в кросівках під сукні. Веселої, ліричною, скромною. А яка ви наодинці з собою?

- Самокритична і вірна собі. Скільки разів чула: "Джамала така дивна". І мені ставало не по собі, що людей зі своєю твердою позицією називають дивними. Ви не помічали цього? Люди, які підходять під формат, легші. А люди, які як білий вірш, постійно стикаються з нестачею розуміння.

Ви зараз переглядаєте новину "Ексклюзивне інтерв'ю з Джамалою: "Скоро почну писати альбом з Мішелем Леграном"". Інші Інтерв'ю зірок дивіться в блоці "Останні новини"

Автор:

Марія Рубан

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...
Загрузка...