Художник, який намалював Вінні-Пуха і Вовка з "Жив був пес": "Спершу Вінні-Пух був схожий на кульбабу, що вибухнула "

- Едуарде Васильовичу, "Вінні-Пух" приніс вам славу, і тепер цей мультфільм по праву вважається класикою радянської мультиплікації. Як же створювався легендарний ведмедик?

- Це як народження дитини – ми й самі не знали, яким він буде. Над цим ведмежам ми працювали довго і наполегливо – близько двох місяців, зробили близько 14,5 тисячі малюнків! Та й зрештою, яка різниця, скільки і як ми його малювали, якщо в результаті він вийшов схожий на Федора Хитрука (режисер мультфільму. – Авт.)? Так само голову чухає, приблизно так само нахиляється і повертається.

А взагалі спочатку художник Володя Зуйков, з яким ми працювали над Пухом, приніс абсолютно неймовірного персонажа. Як я тоді сказав, це був не ведмежа, а вибухнув кульбаба, незрозуміла істота: вовняне, колюче, немов зшите з старої швабри. Вуха – ніби їх хтось жував, але не встиг от'есть одне з них. Ніс – десь на щоці, різнорозмірних очі, та й все у нього було врастопирку. Хитрук як побачив, схопився за голову: "Чорт, що це ви придумали!" Він завжди хапався за голову, до речі, як і Вінні-Пух потім в кадрі (сміється). Шкода, звичайно, що ведмідь не вийшов кошлатим-прелохматим. Вирішили його спростити, інакше не знаю, як би ми у всіх 24 кадрах в секунду промалювали кожну шерстинку.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- У результаті вийшов Пух зовсім не такий, як персонаж студії Уолта Діснея. Завдяки вам це товстенький ведмедик з маленькими чорними лапками і, що приховувати, дуже філософським поглядом...

- Звичайно. Адже цей ведмідь – ненажера, спати любить, при цьому вельми рухливий. Напевно, тому, що є любить і постійно шукає, де підкріпитися (сміється). А ще – він поет і сибарит! У той же час – характер хороший, поважає інших звірів. І боїться бджіл.

- Крім того, що Вінні схожий на Хитрука, він ще й схожий на актора Володимира Леонова, який його озвучив. Це збіг?

- Не віриться зараз, але спочатку Леонов нас не влаштував. Хитрук слухав актора за актором, і всі його не влаштовували. А потім гроші закінчилися і оплачувати акторам проби більше не було за що. Подумали – як же бути? І тут хтось запропонував трохи прискорити плівку і заново всіх переслухати. Першим у списку був Леонов. Прискорили запис його голосу – і сталося диво: зазвучав голос Вінні! За рахунок прискорення вийшов такий собі юний дідок. Леонов, завдяки цьому, прочитав книгу про Пуха. Та й взагалі в професійному плані він, можна сказати, виріс – вперше заспівав!

- А інших акторів для озвучення довго шукали?

- Забавна історія була з Ією Саввіною. Вона прийшла і з порога заявила: я знаю, як потрібно зробити! Знаю, як повинен звучати Паць. Він повинен бути, як Белла Ахмадуліна! – І як затягла: "Ти схожий на ку-у-ульку..." Самі чули – це неповторно.

- За книгою Мілна, в історії нарівні з ведмедем фігурує його кращий друг – хлопчик Крістофер Робін. Чому його не було у фільмі?

- Ми відмовилися від персонажа Крістофера Робіна свідомо. Адже якщо в кадр входить людина, вона приковує всю увагу до себе, і звірі, як би не старалися, вже не зможуть його переграти. А ми хотіли, щоб глядачі раділи тваринкам.

- І як, до слова, на мультфільм відреагував письменник Борис Заходер, який переклав і адаптував книгу-оригінал для російських читачів?

- Заходер дуже образився на Хитрука саме, до речі, за те, що той прибрав Крістофера Робіна і що, власне, Вінні-Пух "схожий на валізу". З нами він не розмовляв і ігнорував кіно, ніби його й не було. Що я можу сказати: це його право як людини.

- А як щодо авторських прав? "Союзмультфільм" сильно тягне на себе ковдру, намагаючись узурпувати використання Пуха як бренду?

- Якісь конфлікти спалахували час від часу, хоч і закон на нашій з Зуйковим стороні. Поки тимчасове затишшя, слава Богу. З недавнього – одна компанія з виробництва сирків попросила намалювати їм Пуха з кулькою і бджолу. Разом з Зуйковим намалювали. А тут дізнаємося, що "Созюзмультфільм" подав до суду на підприємця, щоб той платив за використання образів: $ 10 тис. за ведмедя і $ 6 тис. за бджолу. Підприємець перемкнув "Союзмультфільм" на нас. Ну, а у нас з ними розмова коротка.

- Мультфільм створювався у часи суворої цензури. Довелося чи щось через це переробляти?

- Саме "Вінні-Пуха" цензура обійшла. Але і ми намагалися зайвий раз не привертати увагу. Приміром, за книгою кулька був червоною. Але червоний – це колір радянського прапора. Хтозна, як би на це відреагували.

- Невже цензори була настільки прискіпливі, що мультиплікаторам доводилося перестраховуватися?

- Бувало, і не раз. Наприклад, мій фільм "Бегемотик" так замордований, що жах. Історія була така. Значить, знайшов я коротеньку казку, щоб намалювати невеликий мультфільм для "Веселої каруселі" – хвилини на три-чотири. Зробив. Суть казки в тому, що Бегемотик живе собі один і сумує, що у нього зовсім немає друзів. Побачив він як багато мурах, як вони один за одним гасають, бігають, граються. Йде далі – побачив бджіл, почав мріяти, щоб бегемотиків було стільки ж, як мурашок або бджіл. І каже: "Хоча, ні, тоді було б дуже шумно". А потім бачить кроликів – їх всього сто. І Бегемотик подумав, мовляв, в самий раз. Домалював я мультик, повіз у Держкіно. Там пан Павленок, заступника головного Держкіно, сказав, що цей фільм закликає до "одноосібності проти колективізму". Прямо не Бегемотик, а революціонер! Нісенітниця така: фільм зарубали, відправили на полицю. А я ще посміявся, мовляв, Тарковський на полиці, і мій "Бегемотик" поруч з ним.

- Але ж "Бегемотик" у підсумку вийшов у світ...

- Я вже було засмутився, що фільму кінець, але через деякий час викликають мене в Держкіно. Сидять дві жінки: одна відповідає за дитячі фільми, а друга – за мультиплікацію. Про індивідуалізм і колективізм вже ні слова. Дивляться на мене так пильно і кажуть: "А що це у вас в озвучці фільму за придихання такі дивні?" Ну, по фільму, Бегемотик ходив весь такий важливий, великий і сумний, і зітхав – ясно справу, адже це нормальний творчий стан бегемота. Я стою, не розумію, в чому справа. "І що це за слова такі: "Сім разів на тиждень?", – продовжують запитувати вони. І тут до мене доходить – тітки переглянули порнухи. Ну, це ж Держкіно – природно, там була порнографія. А вони її переглянули, і їм вже почала ввижатися розпуста в абсолютно чистому дитячому мультику. У підсумку актора сказали переписати, "сім разів на тиждень" замінити на "сім днів..." Коротше, вірш поламали, Бегемот не той. Ідіотизм. Два місяці робив фільм, а потім два з половиною переробляв. Ось такі пироги.

- Розкажіть про свій фільм "Жив-був пес". Чому вирішили намалювати українську казку? І взагалі – чи був у вас пес?

- Звичайно, був у мене пес. Обожнюю взагалі собак! І, знаєте, до речі, багато моїх друзів говорять, що персонажі (і Пес, і Вовк) страшно на мене схожі. А історія з цим мультфільмом бере коріння ще в моєму дитинстві. Одного разу, коли я ще вчився в школі, батько приніс додому книжку-казку українською мовою. Так от, була там казка, яка називалася "Сірко". Прочитав українською – мови ж близькі, сенс зрозумів, але особливого враження вона на мене не справила. І ось одного разу, коли вже працював на студії, гортав книжку з казками і випадково натрапив на "Сірка" тільки вже в російській варіанті. Казочка була ну зовсім невелика, на півсторінки, написана сухою телеграфною мовою. Але мене зачепила фраза "Зараз заспіваю" – крутилася в голові кілька тижнів. І я почав міркувати, як жили звірі порізно, як Вовк нападав на стадо, як Пес захищав... І захотів зробити фільм про життя Пса – рік над цим роздумував, якісь ідеї залишалися, якісь відсівалися. Хотів зробити мульт у двох частинах, але не дозволили. І досі мені шкода, коли я переглядаю "Пса...", що є деякі поспішні моменти, які можна було б розгорнути.

- Харизматичного Вовка озвучив не менше харизматичний Армен Джигарханян. Довго шукали підходящий голос?

- Коли я починав роботу над фільмом, то відразу знав, що хочу, щоб Вовка озвучував Джигарханян. Ходив по студії спантеличений, намотував кола, не знав, з якого боку до нього підійти. Плентаюся, значить, пониклий, а назустріч мені йде головний редактор студії і запитує: "Чого ти такий сумний ходиш тут?" Я йому описую ситуацію. А він мені відповідає, мовляв, так що ж ти відразу не сказав – ми ж з ним дружимо! Зайшов він до свого кабінету, набрав Джигарханяна, розповів про моій фільм. Після цього покликав мене до себе і каже: "Кулею лети до нього додому, вези сценарій". Прибіг я на місце, дзвоню в квартиру. Відкриває мені двері маленька така вірменська старенька. Я ж зі старту урочистим тоном: "А мені потрібен Армен Борисович ..." Вона на мене як цикне: "Тихо ти! Він спить!" Я дивлюся їй через плече і бачу, як п'яти звисають з дивана. Залишив сценарій старенькій. Через деякий час приходить Джигарханян на студію, готовий до озвучки, і тільки в цей момент до мене доходить, що персонаж Вовка – з горбом, а Джигарханян теж сутулиться. Тут мене охопив вселенський жах: думав, зараз побачить малюнок, образиться і не захоче працювати. На щастя, пронесло (посміхається). Мені через його акцент здалося, що аж надто мій Вовк на Вовка з "Ну, постривай!" схожий. Але Армен мені заявив: "Так і треба. Ти нічого не розумієш! Молодий ще".

- Ви співпрацювали і з автором "Чебурашки" Едуардом Успенським. Чим запам'яталася робота з письменником?

- Я робив за мотивами Успенського фільм "Про Сидорова Вову". Чи не зачепила б мене ця історія, якби я не служив в армії. А я відслужив всі три роки, тому знав, як це – з дому потрапити в казарми (посміхається). Успенський заїжджав рази два в той час, як я писав сценарій. Там треба було дописати пару чотиривіршів – я дописав сам. Прочитав йому, а він каже: "О, Успенський!" А після виходу фільму він мене змусив віддати йому всі гроші за сценарій. Тому відносини у нас самі що ні на є нецікаві. Що тут говорити: Успенський – відомий скандаліст. Як він зі Шварцманом воював і записував на себе Чебурашку – це всі знають.

- А ще ви брали участь в озвучці "Капітана Врунгеля"...

- Так, було діло, криків на тлі не вистачало (сміється). Ну, мене часто мої колеги просили десь допомогти їм з озвученням. Приміром, відома фраза Кота "Таїті-Таїті, нас і тут непогано годують" – моїм голосом записана. Виявилося, що режисер закінчив всі записи, а цю фразу упустив. У Хитрука я часто писав всілякі крики-зойки і всілякі дурниці. А в "Подорож Мурахи" я взагалі записував сам всі ролі, бо не хотілося відволікати увагу на відомі голоси.

- І багато дивідендів це вам приносило?

- За запис? Ви що, які гроші – ніяких фінансів, ніяких гонорарів! Все дарма. А за малюнки отримував стандартну зарплату як працівник студії. І все. І зарплата була як у всіх. Тут розмови зайві – її було явно недостатньо. А якісь там авторські відрахування або відрахування з прокату – ні, про таке я навіть не чув. Ні за один мультфільм.

- Як ви дивитеся на римейки радянських мультфільмів?

- На мій погляд, не варто чіпати старе, робити, переробляти. Це нерозумно і грубо. Життя є одне, і воно проживається цілком і відразу. Дивився я пару римейків, приміром, "Бременських музикантів" – дохлятина одна виходить.

- А зараз над чим працюєте?

- Займаюся з молоддю в основному, викладаю. Б'ю по руках, по голові – щигля даю, в сенсі, якщо криво намалювали або ідея не туди пішла. Я дуже суворий вчитель (сміється).