Інтерв'ю з Євгеном Гальперіним: "Бессон на майданчику – справжній диктатор"

- Режисер Сергій Мокрицький ("Незламна") перед прем'єрою свого фільму розповів, що вам своєю музикою вдалося передати головну ідею: дівчаткам не місце на війні. Як вам це вдалося?

- Фільм знятий на військову тематику, але все ж він – про мир. Адже не повинні воювати не тільки дівчатка, але і хлопчики. Мені дуже сподобався підхід Сергія до фільму: основна його ідея – не вихваляння війни та подвигів, а те, що цього бути не повинно. І те, що героїня – жінка, лише підкреслює цю ідею. Крім того, надихала думка, що в такі моменти, як війна, відкриваються всі найсильніші людські якості: любов, самопожертва, сміливість – як у військових діях, так і в любовних стосунках.

- Євгене, ви ж писали музику для фільму 2013 "Малавіта", який знімав Люк Бессон. Як працювалося з ним?

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Люк – людина специфічна: він такий собі король маленької імперії. Я б навіть сказав – диктатор, причому дуже владний. За весь час нашої з ним співпраці бувало кілька моментів, коли за частку секунди я повинен був прийняти рішення: або зараз просто спалахну і піду, голосно грюкнувши дверима, чи все ж знайду в собі можливість бути дипломатом. Закон у такого сверхпрофессіонала, як Бессон, в тому, що його рішення не обговорюються і не змінюються. З іншими режисерами буває, що напишеш вже половину музики, а вони кажуть – мовляв, я, напевно, трохи помилився, головна тема повинна бути іншою, і потрібно все переписати. З Люком таких проблем не було. У чому ще полягав його професіоналізм, так це в тому, що він дуже добре розбирається в музиці, знає толк в роботі з композиторами. Він відчуває кожен інструмент і розбирається в техніці гри. Іноді він торкався якіхось дрібних і технічних речей – я завжди дивувався його багатогранності.

- А як ви взагалі потрапили до нього в команду?

- Коли я тільки знайомився у Франції з миром кіно, найбільше мене зачарували саме його фільми – "Нікіта", "Леон", "Підземка". Погоджуючись на роботу з ним, побоювався – я знав, що саме останнім часом він зняв мало хорошого. Але коли дізнався, що в головних ролях знімаються Роберт Де Ніро і Мішель Пфайффер, то вирішив, що все має бути добре. Був конкурс, в якому брали участь багато композиторів, у тому числі Ерік Серра, який давно вже писав для Бессона. Це був сліпий відбір: кожен записав по невеликому уривку, після чого Люк і його дружина слухали їх і вибирали, хто їм найбільше сподобався. Бессон вибрав одну тему, його дружина – другу, і обидві вони виявилися моїми.

- Що найбільше запам'яталося в роботі над "Малавітою"?

- Я побував на знімальному майданчику в Нормандії – у Бессона там своє кіноселище, в якому є старовинний замок, а навколо рядами збудовані вагончики. Там свій всесвіт, такий собі маленький Голлівуд – дуже здорово! А з акторами я не бачився – з Де Ніро, приміром, ми зустрілися тільки на прем'єрі. Я немов школяр дістав телефон і почав його фотографувати. Для мене ця зустріч була дуже символічною і зворушливою. Адже він – найулюбленіший актор моєї юності: у фільмі "Одного разу в Америці" я його просто обожнював.

- Що за випадок вас ввів в кінобізнес?

- Світ кіно дуже закритий. Ще живучи в Росії (Євген родом з Челябінська, потім переїхав до Москви, потім до Франції, де зараз живе і працює. – Авт.), я потайки складав музику в надії, що вона підійде для якихось фільмів чи телебачення. Писав я її в гаражі на синтезаторі. Але куди з нею йти – не знав. І ось одного разу я прийшов до своєї мами на роботу – вона у мене хормейстер. Поки вона спілкувалася з учнями, я сів за фортепіано і почав награвати щось із свого. До мене підійшов робітник-афроамериканець і сказав, мовляв, гарна музика – а хто автор? Я відповів. Він каже: "Так тобі потрібно писати для ТБ і реклами!". Я запитав: "А хіба це можливо?". А він: "Ну, так, я ж пишу". І розповів, що купив відеомагнітофон, на який записує відео з телевізора, накладає на нього музику, а після ходить по рекламним агентствам і пропонує запис. І це мені говорив звичайний підсобний робітник, емігрант з Африки, без музичної освіти, самоучка! Звичайно, це мене надихнуло – я зрозумів, що й мені таке під силу. Після цього мене помітили, а далі ви знаєте (посміхається).

- Багато композиторів вважають, що писати музику для серіалів – заняття неблагородне. Хтось навіть вживає слово "проституція" – мовляв, доводиться танцювати під чужу дудку. Як до цього ставитеся ви?

- Завжди були люди, які поділяють всі підряд на мільйони категорій. При цьому те, чим займаються вони, завжди цікавіше занять іншої людини. Інша справа, що останні років тридцять те, що в Україні та Росії називають серіалами, продукт недостойний. Причому і для композиторів, і для режисерів, і для акторів – тут я згоден з критикою. Звичайно, гроші потрібні всім, і я ні в якому разі нікого не засуджую, але такі речі повинні бути такими що проходять, а не постійними.

А якщо порівнювати музику для кіно і вільну, то тут відповідь очевидна – це абсолютно різні світи. Але в якийсь момент я зрозумів, що ці два світи можна з'єднати в один. І це стало справою мого життя.

- Розкажіть, а як взагалі створюється музика до фільму? Ви починаєте з того, що читаєте сценарій або спілкуєтеся з режисером?

- Іноді беру сценарій, але в основному все починається з середини монтажу. На цьому етапі вже є якась загальна картинка. Спочатку я дивлюся сцени, причому не один раз, і намагаюся зрозуміти, які моменти я можу "докрутити". Важливо адже доповнити розповідь і підкреслити режисерський погляд на події, сказати те, що не встиг він. Як досвідчений глядач я дивлюся і уявляю: а що б я хотів чути в цей момент? Намагаюся вловити емоції головних героїв і фільму взагалі, потім абстрагуюся від картинки, сідаю за клавіатуру і намагаюся передати ці емоції в музиці. Потім вже підганяю теми під картинку, як пазл.

- Ви вибагливі в роботі над фільмами? Відмовляєтеся від тих, що не подобаються, або погоджуєтеся на все?

- Намагаюся, звичайно, вибирати. Але не приховую – були моменти, коли брався за проекти тільки заради прибутку. Таких випадків, на щастя, були одиниці. Але є речі, на які я не погодився б навіть при повному безгрошів'ї. Якщо сюжету немає або він мені не близький – не буде навіть роздумів. Приміром, я чув нещодавно, що одному російському режисерові доручили знімати фільм про "Новоросію" – до нього я точно не стану музику писати. Або ось мені недавно запропонували попрацювати над фільмом з Ніколасом Кейджем, де він грає хрестоносця. Я думаю, це робиться для того, щоб отримати більше грошей на фільм від якого-небудь фонду. Я відмовився від роботи: мені як мінімум не повинно бути соромно за те, що роблю.