Інтерв'ю з Вікторією Булітко: "Перший гонорар був 34 гривні"

- Ви з дитинства мріяли стати актрисою?

- Першими моїми професіями були вчитель і лікар – в загальному, ті, які першими зустрілися на дитячому життєвому шляху. Не знаю, як актрисою, але артисткою хотіла стати точно. Ну, або двірником – і це теж правда.

- Пам'ятаєте свій перший гонорар?

- Це була скромна зарплата першокурсниці-актриси Запорізького театру молоді. Робота в задоволення, спектакль "Пригоди Мойдодира". Ти стоїш на сцені, глядачі аплодують, дарують квіти, а тобі за це ще й зарплату платять?! Якщо не помиляюся, вона становила 34 гривні. Так, не мільйони, але на ці гроші я могла тоді побалувати себе чимось смачненьким.

- Які у вас табу в професії?

- Одне з головних – не зніматися в рекламі сигарет і горілки. Не хочу! Нехай хоч наступне покоління буде здоровіше і розумніші. Вважаю блюзнірським рекламувати те, що нас вбиває. Що стосується відвертих сцен. Якщо сценарій дуже цікавий, і якщо сцена не обійдеться без мого оголеного тіла, і якщо неможливо буде використовувати дублера, і якщо сцена буде красиво знята, то, напевно, буду думати. Тим більше вже краще зараз викрити те саме, що потім на екран не поміститься.

- У кожному концерті "Дизель-Шоу" є номер, де ви співаєте під гітару веселі пісні. Самі пишіть тексти?

- Тексти пишемо все разом: автори та актори. Кожен має право додати щось своє – усмешніть, так би мовити. До критики ставлюся нормально – це двигун до самовдосконалення. Тільки завдяки тому, що дивляться з боку, критикують, підказують, виправляють, можна зробити той чи інший номер краще.

- Вашим чоловіком на сцені частіше за інших стає актор Євген Сморигін. Ви з ним давно знайомі?

- Іноді мені здається, що ми вчилися разом, ну, або що він – мій брат (посміхається). У нас часто збігаються думки, часом дізнаюся себе в ньому. Крім того, ми обидва – Водолії. А взагалі я завжди любила команду КВН "ЧП", звідки починав Женька. Природно, тоді я не підозрювала, що життя мене зведе з фронтменом того самого "НП". А познайомилися ми в 2010 році під час зйомок серіалу "Три сестри". З тих часів і почали творити в одну сторону. До речі, потрапляння в "Дизель Студіо" я зобов'язана саме Жені – це він порадив Єгору Крутоголову звернути увагу на маленьку комедійну актрису.

- Ви працювали в багатьох скетч-шоу і серіалах. Які зйомки були найцікавішими?

- Важко виділити щось одне. Обожнюю гумор, тому люблю всі свої комедійні ролі. Також дуже запам'яталася роль Юлі в серіалі "Гречанка": і працювалося там в задоволення, і люди оточували цікаві. До речі, після нього стала часто отримувати електронні листи від глядачів з проханням зробити "сигну" – це коли ти фотографуєшься з листочком паперу, на якому стоїть твій автограф і напис, наприклад, "Для Тані".

- Ви самі пишете серйозні пісні і вірші. Складно в цьому плані просуватися в шоу-бізнесі?

- На жаль, часу на музику зовсім не вистачає. Тільки іноді пишу чернетки-заготовки для майбутніх пісень, а ще найближчим часом планую випустити два музичних кліпи.

- Ви – професійна актриса. Як в театрі на Подолі ставляться до вашої телевізійній кар'єри? Які найяскравіші ролі там зіграли?

- Як театр ставиться до моєї телевізійній кар'єри, можна судити хоча б по тому, що в даний момент в театрі я вже не служу. Моя перша велика драматична роль була у виставі "Минулого літа в Чулимську", де я грала героїню Валентину. Я безмежно вдячна за можливість реалізуватися в драматичному амплуа художньому керівникові театру Віталію Малахову, який не побоявся, ризикнув і дав мені шанс зіграти це (за цю роботу Вікторія отримала дві "Київських Пекторалі". – Авт.). Після Валентини була складна глобальна робота над повістю Чингіза Айтматова "Білий пароплав", де я мала зіграти безіменного сироту Хлопчика. Для опрацювання цього масштабного проекту ми навіть літали творчим складом в Киргизстан і занурювалися в атмосферу того краю.