Інтерв'ю з Віктором Морозовим, людиною, яка перекладає світові бестселери: "Ніхто не хотів друкувати українського "Гаррі Поттера"

Ім'я: Віктор Морозов
Народився: 15.06.1950, м Кременець, Тернопільська область (Україна)
Кар'єра: співак, композитор, перекладач

Автор численних пісень на вірші сучасних українських поетів, зокрема Ліни Костенко і Юрія Андруховича. Музична дискографія складається з 20 альбомів. На початку 70-х років XX століття Віктор Морозов створив одну з перших в Україні "біг-бітових" гуртів Quo vadis. Також він – засновник однієї з перших українських рок-гуртів "Арніка" (1972). Лауреат першої "Червоної Рути" в 1989 році.

У 1988-му разом з Андрієм Панчишиним і Юрієм Винничуком заснував львівську театр-студію "Не журись!", яка стала відомою завдяки яскравій політичній сатирі і відродженню заборонених в СРСР пісень січових стрільців. Під час однієї з вистав театру "Повіяв вітер степовий" 5 жовтня 1989-го зі сцени вперше був виконаний нелегальний в той час гімн "Ще не вмерла Україна".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Сьогодні активно займається перекладами книг. Третій раз в шлюбі, виховує чотирьох дітей.

У ці дні в Києві проходить фестиваль "Книжковий Арсенал", на який прилетів відомий український перекладач і музикант Віктор Морозов. Вже 6 років він живе у Вашингтоні. Саме з-під його пера вийшли українські переклади світових бестселерів Пауло Коельо, Джеремі Стронга і Джоан Роулінг. На "Книжковому Арсеналі" він презентує переклади нових книг – ілюстроване видання "Гаррі Поттера і філософського каменя", а також дві дитячі книги "Груфалло" і "Де моя мама" британської письменниці Джулії Дональдсон, які встигли стати одними з найбільш продаваних в історії. "Сегодня" дізналася у Морозова про труднощі перекладацької діяльності і про пригоди Пауло Коєльо у Львові.

- Пане Вікторе, у вас за плечима не один десяток пісень, сотні гастролей, кілька перемог на різних музичних фестивалях, зокрема перемога на першій "Червоній Руті". Як же ви раптом стали перекладачем?

- У 17 років я вступив до Львівського університету на спеціальність "Іноземна філологія", хоча тоді не планував бути перекладачем. Просто хотів вивчити англійську мову, щоб розуміти, про що співають іноземні рок-гурти. Мову опанував, але під час навчання так захопився музикою, що в підсумку став музикантом. А вже коли відбувся як музикант, життя взяла і перекинула мене на переклади. Почалося все з абсурдної і дуже смішної ситуації. Першим моїм перекладом стала стаття... з журналу Playboy. Ви ж знаєте, що в Союзі "сексу не було" і, ясна річ, еротична література була заборонена. Але музиканти, які їздили на концерти за кордон, мали можливість привозити подібні журнали. І ось на початку 1980-х мій хороший друг Іван Попович привіз свіжий номер цього чоловічого видання. І я для сміху переклав друзям кілька статей.

- А коли ж переклади стали для вас чимось по-справжньому серйозним?

- Другою спробою перекладу стала книга, яка мене дуже захопила. Пам'ятаю, як з тим же Поповичем ми поїхали на фестиваль дружби в Індію. Там я купив книгу жахів The Exorcist – "Той, що виганяє диявола" по-нашому. У ті роки ця книга стала світовим бестселером. Ця історія про те, як гнали біса з тіла маленької дівчинки. Коли купив книгу, то, повернувшись в готель, засів за читання. У номері жив один, а в книзі описувалися такі страшні речі, що я не на жарт почав боятися. Включив світло в кімнаті і не міг заснути до самого ранку. Це так мене розлютило, що я вирішив переркласти книгу і дати почитати своїм друзям-музикантам. Тоді у мене навіть в думках не було цю книгу десь видавати. Хоча б тому, що в Радянському Союзі жахи не котирувалися. Але так сталося, що мій хороший знайомий Микола Рябчук, який на той момент працював в київському журналі "Всесвіт", сказав: "А давай спробуємо її видати!". І ми ризикнули. Це була середина 1980-х. І саме ця книга стала першим романом жахів у СРСР. Фактично її можна вважати початком моєї кар'єри перекладача. Однак після неї я взяв перерву на 15 років – повернувся до музики, тому що дуже багато часу займали гастролі.

У Львові. Українки зацілували Пауло Коельо і подарували йому вишиванку.

- Як вийшло, що ви переклали "Алхіміка"?

- В кінці 1990 років знайома дала мені почитати цю книгу Пауло Коельо англійською мовою. Мені дуже сподобалося: така цікава притча, так красиво і легко написана. Я став розпитувати своїх друзів-літераторів, хто такий цей Коельо. Виявилося, що про нього абсолютно ніхто нічого не чув. Це мене ще більше заінтригувало, і я раптом вирішив, що потрібно перекласти цю книгу. Так співпало, що якраз на той час у Львові після чергових гастролей я давав інтерв'ю якійсь місцевій газеті. У бесіді з журналістом мова зайшла про знаки і взагалі про долю. І між іншим я сказав, що зараз на цю тему якраз перекладаю цікаву книгу "Алхімік". Потім благополучно забув про це інтерв'ю і повернувся додому.
Газета з цим інтерв'ю потрапила в руки директору львівського видавництва "Класика" Володимиру Дмитерку. Він уже десь чув, що "Алхімік" – цікава книга, навіть встиг замовити її перекласти одному київському перекладачеві. Коли Дмитерко прочитав, що я працюю над "Алхіміком", то спочатку подумав, що це якась помилка, адже він знав мене як музиканта. Але таки вирішив відшукати мої контакти. Він написав мені листа (я тоді жив в Канаді), в якому запитав, чи правда, що я перекладаю "Алхіміка" і звідки взагалі знаю португальську.

Коли я побачив, що видавець сам на мене вийшов і націлений надрукувати книгу, то зрозумів, що це знак. Відчув, що будь-що-будь повинен перекласти її. І пішов на блеф – наплів Володимиру купу дурниць. Я адже на той момент встиг перекласти лише сторінок 15, а написав, що вже закінчую роботу. Про португальську ж збрехав, що у мене була няня португалка, і я з молоком всмоктав її прекрасну португальську мову. Сказав, що постійно їжджу по світу, спілкуюся іноземними мовами, зокрема по-португальськи. А сам швиденько взявся за переклад книги з... англійської. У підсумку "Алхіміка" ми таки видали, але вона не користувалася успіхом. Популярність Коельо ще не встигла дійти в наші краї. Пам'ятаю, як зайшов у книгарню і не знайшов на полицях "Алхіміка". Підійшов до продавця запитати, де книги. Невже все розкупили? Та відповіла: "Та що ви! Всі повернули до видавництва – ніхто їх не купує!". Вже потім був сплеск його популярності і почався книжковий бум.

- Вам настільки сподобалося переводити, що ви взялися за "Гаррі Поттера"?

- Після "Алхіміка" я остаточно зрозумів, що перекладати – це моє. І задумався, яку б книгу взяти в роботу наступною. А дружина якраз почула, що величезну популярність на Заході набуває книга про якогось Гаррі Поттера. Тоді у мене з'явилася ідея фікс – зробити його українську версію. Але коли почав шукати видавця, то зіткнувся з проблемою – вони відмовлялися брати в друк мій переклад. В один голос говорили, що дитяча література в Україні не актуальна. Ніхто не вірив в успіх цієї книги.

В першу чергу звернувся до Дмитерка, почав переконувати його, що книга буде популярною і принесе йому гарний прибуток. Потім звернувся до Івана Малковича – власника і директора видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га". Він знав мене виключно як музиканта, тому відразу скептично поставився до моїх здібностей перекладача. А коли я розповів йому сюжет книги, Малкович навідріз відмовився: "Ні! Я християнин, і про магію і чарівників точно не хочу нічого видавати". Мені знадобився цілий рік, щоб переконати його. А потім ще один рік був втрачений, поки Малкович переконував агентів Джоан Роулінг, що "А-ба-ба-га-ла-ма-га" – гідне видавництво.

На жаль, через всього цього ми втратили цілих два роки і, звісно, упустили момент першості – Росія встигла видати навіть другу книгу. Однак всі наступні книги ми видавали першими. А шоста навіть була першою в світі! ЗМІ тоді писали, що перший світовий переклад був саме українською мовою. Це було дуже приємно.

Дебют "Гаррі Поттера". З Іваном Малковичем (ліворуч) на презентації.

- А з самою Джоан Роулінг ви знайомі?

- До Джоан Роулінг доступу немає нікому. Вона дуже закрита. Спілкується виключно через своїх літературних агентів. Вона не зустрічалася ні з одним перекладачем її книг. Існує спілка перекладачів "Гаррі Поттера" – в нього входять перекладачі всіх країн, в яких були видані книги. Спочатку всі ми контактували між собою по електронній пошті, а з появою соцмереж перебралися туди. Скільки ми вже пробували – і окремо, і всі разом, достукатися до Роулінг – все марно. Вона ігнорує абсолютно всіх. Не відповідає навіть на листи, які стосуються суто перекладу, де ми уточнюємо якісь важливі нюанси. Через таку її дивну позицію перекладачі всього світу обурені.

- А як же ви все-таки вирішуєте проблемні нюанси з перекладом?

- Власне, з цією метою і було створено це товариство, щоб перекладачі спілкувалися між собою і могли погоджувати певні моменти. Нам нічого не залишалося, як знаходити вихід самим. А такі моменти були. Взяти хоча б останню книгу "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії" (Harry Potter and the Deathly Hallows). Справа в тому, що слово Hallows має дуже багато значень в англійській мові. І щоб знати, який саме з них вкладено, треба знати хоча б сюжет книги. А Джоан Роулінг ніколи і нікому не давала читати тексти заздалегідь. Перекладачі могли отримати текст тільки в той день, коли книга виходила в світі англійською мовою. У свою чергу, видавці вимагали у перекладачів назву, тому що їм потрібно було анонсувати і рекламувати книгу. Тому нам залишалося тільки вгадувати, що означає слово Hallows.

- Скільки часу вам знадобилося на переклад першої книги про Гаррі Поттера? Скільки часу в принципі йде на переклад?

- Першу книгу я перекладав не поспішаючи і паралельно шукав, хто візьметься її друкувати. Тому на переклад пішло кілька місяців. А вже далі, коли ми почали намагатися зробити так, щоб український переклад вийшов раніше від російського, треба було працювати дуже серйозно. Особливо коли з четвертої книги кількість сторінок почала досягати 700-т. Я складав собі графік роботи, адже фактично на роботу у мене був місяць-півтора. Я ділив кількість сторінок на дні, які залишалися до дедлайну. Так за розрахунком на день я повинен був перекласти по 15 сторінок. Тоді мені доводилося вставати о 6:00, вимикати всі мобільні телефони, щоб ніхто мене не відволікав, і працював до 3:00. І так півтора місяці.
Ви навіть не уявляєте, як я зрадів, коли закінчив переклад сьомої книги і зрозумів, що Роулінг більше нічого не напише з цієї серії. Потім був шок, коли дізнався, що вона таки видасть восьму книгу. Правда, це не зовсім книга, а сценарій п'єси, дія якої відбуваються через 20 років після подій "смертельних реліквій". Називається "Гаррі Поттер і проклята дитина" або "прокляте дитя" – ми ще точно не вирішили, яким залишимо переклад. Десь під кінець липня буде презентація цієї вистави в Лондоні і приблизно в ці ж дні виходить книга з цим сценарієм. Між собою ми називаємо її "Восьмий Гаррі Поттер".

- Як ви вибираєте книги для перекладу? Повинна бути якась чуйка на потенційні бестселери?

- Безумовно, чуйка бути повинна, і саме вона спрацювала з книгами Коельо і "Поттером". А вже сьогодні видавці полюють за мною. Пропонують книги, а я вже вирішую, варто за них братися чи ні, "заходять" вони мені чи ні. У мене досить незвичайна методика "незнання". Мені важко змусити себе сісти за переклад твору, якщо я його вже попередньо читав. У такому випадку мені буде нудно працювати. Тому я завжди поєдную перекладацьку роботу з азартом читача. Сюжет книги сам по собі захоплює працювати. Коли мені пропонують взятися за переклад нової книги, я сідаю перекладати першу сторінку. Якщо текст мене приваблює, беруся за роботу. Якщо йде туго – відмовляюся.

- Як заробляють перекладачі?

- Коли я спілкувався з колегами з різних країн, які теж переводили "Поттера", з'ясувалося, що всім їм так само, як і українським перекладачам, платять тільки за конкретний переклад – тобто певну договірну ціну за виконану роботу. І навіть якщо книга в результаті стає світовим бестселером і видається багато разів, ніяких відсотків від прибутку видавництва перекладач не бачить. Я вважаю, що це абсолютно несправедливо.

Автограф-сесія. Стверджує, що у нього є чуйка на бестселери.

"Я НАВЧИВ КОЕЛЬО ЛАЙКИ"

Мало хто знає, що саме завдяки Віктору Морозову в 2004 році в Україну приїхав Пауло Коельо:

"Перша наша з ним зустріч відбулася в Москві, коли я вже переклав його дві книги. На книжковому ярмарку обережно підійшов до його агента і представився. Агент тут же щось шепнула письменникові на вушко, і те, що відбувалося далі, мене неабияк здивувало. Коельо всіх розштовхав і радісно попрямував до мене, потиснув мені руку і обійняв. Звичайно ж, ми подружилися.

Вже потім директор форуму видавців у Львові попросила мене запросити його в Україну. У Львові з ним сталося багато веселих історій. Пам'ятаю, наприклад, розпал відкриття форуму. Як завжди, все красиво і пафосно. А Коельо сидить, і йому явно нудно. Він як раз познайомився з Малковичем і запропонував поїхати в місце веселіше. У підсумку вони тихенько змилися в хороший львівський ресторан, куди я повинен був підійти пізніше. Організатори в цей момент урочисто оголошують: "А зараз на сцену вийде дорогий і дуже поважний гість, який приїхав до нас спеціально з Бразилії, – Пауло Коельо". Звичайно ж, зал зривається оплесками, але на сцену ніхто не виходить.

До речі, тоді в ресторані ми чудово відпочили. Львів'яни дізнавалися Коельо, просили автографи. Потім дівчата запросили його грати в танцювальний хустинку – і Пауло перецілував всіх дівчат в ресторані. В Україні йому дуже сподобалося. А ще він попросив навчити його української лайки. Я вирішив, що йому найближче по сприйняттю буде слово "курва".