Інтерв'ю з Владикою Павлом: "Скажу прямо – не буде легше на наступний рік, бо треба заліковувати багато ран"

- Владико, яким для вас і для Лаври був 2015?

- Я дякую Богові за найбільшу милість, і вам, що цікавитеся життям церкви, обителі, життям кожного з нас. Що мене засмучує? Те, як сіє світове співтовариство ворожнечу між Богом і людиною, між людьми, розділяючи на національності, партії, і т. д.

Дуже засмучує мене те, що так звані "сильні світу цього" знищують інші нації і народи, де є якась економіка. Мене засмучує ще те, що Господь дає людині час на покаяння, а ми його витрачаємо в суєті. І тільки стоячи над самою могилою, ми починаємо звертатись до Бога, якщо встигаємо. Найстрашніше, що ми не робимо жодних висновків з чужих помилок, з чужих гріхів, чужих сторінок життя, і повторюємо те ж саме. Те, що ви сьогодні чуєте, як виступають проти святої Лаври, хочуть передати іншим релігійним структурам – це провокація (на порталі електронних петицій КМДА пройшов справжній бій: один петиція була підписана за передачу Києво-Печерської лаври Київському патріархату і дві – проти такої передачі і проти посягання на майно визнаної усім світом церкви. – Авт.). Сьогодні ми бачимо безчинства у Дубенському районі (в селі Птича Рівненської області. – Авт.), де йде боротьба за храм – замкнули священиків, віруючих. Хочу сказати тим, хто робить це, що Господь їх не пробачить ні в цьому, ні в майбутньому столітті, бо горе тій людині, через яку входить у світ спокуса. Я вірю, що Господь не попустить посміятися ворогові роду людського, безбожникам. Мені пригадуються слова Христа Спасителя: "Прийду – віднайду я віру?" Будуть вбивати і думати, що роблять богоугодну справу! Але у істинно віруючих людей завжди тиша душевна, завжди спокій в душі, мир в кістках. І така людина випромінює зі свого серця любов і милосердя.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Що мене радує? Що є такі люди, яким Господь відкрив усе лукавство миру. Вони були раніше далекі від Церкви, але тепер багато хто прийшов до Церкви. Я вірю, що закінчується війна. Що вона закінчиться. Прийде мирний час, коли не вбиватимуть дітей, чоловіків, жінок, і не будуть валитися будинки, валитися храми, валитися людські душі. Я вірю, що Господь допоможе нам впоратися з цими катаклізмами, які ми самі і робимо. Я за все дякую Богові, за його найбільшу милість. Він посилає нам і плодоношення землі, посилає і здоров’я. Він милостивий до занепалої людини.

- А те, що зараз так тепло взимку, – це благословення Бога чи попередження?

- Є два шляхи: Божий промисел і Боже потурання. Я думаю, що це Боже потурання, бо Апокаліпсис нам свідчить, що будуть такі часи, коли будуть такі катаклізми.

- Змішаються пори року...

- ...Так. Це все результат втручання людини. Такі природні аномалії – це сигнал того, що людина втрутилась своїм затемненим розумом у справи Божі. Господь відступив. У нас ні дощу, ні снігу. Ну а якщо Господь помилує, будемо вирощувати банани, смокви (посміхається. – Авт.).

- Владико, враховуючи всі спекуляції навколо Церкви сьогодні, може бути, потрібно зробити кроки по захисту УПЦ? Були ж кілька періодів історії, коли наша Церква була в Константинопольському патріархаті. Ви спілкуєтеся на дуже високому рівні. Чи обговорюється можливість переходу з Московського до Константинопольського патріархату, заради зняття гострих питань?

- Ми це не обговорюємо. Я не чув на Синоді про такі плани. Сьогодні у нас самодостатня, самоврядна Церква. І я б сказав, що наша Церква сьогодні найбільша в світі. У нас в Україні немає Московської церкви. Просто багато людей не знають правди, не вникають. Наша Церква, визнана світовим православ'ям, – Українська православна церква.

Ми у молитовному спілкуванні з Московським патріархатом, але ми так само спілкуємося з усіма помісними церквами! Але у нас більше прав і автономії, ніж у будь-автокефальної церкви! Якщо ж взяти Константинополь, то він в Стамбулі не має ніяких прав. Патріарх лише чотири рази на рік служить! А у нас, слава Богу, все є. Ми – самостійна Церква.

Сьогодні йде війна проти святої апостольської церкви. Ми не втручаємося в жодні політичні справи, не піднімаємо народ на війну, ми тільки просимо Бога про мир, здоров'я, спасіння.

Обитель. "Коли йшли сильні бої на Сході, паломників майже не було".

- Як Церкві себе захистити?

- Церква ніяк не може себе захистити. Церква має свою територію, де знаходиться межа нашої країни. Всупереч всяким змінам, Кримська єпархія залишилася під управлінням Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Онуфрія.

Сьогодні найголовніше – керівники країни повинні зрозуміти, яку сторінку історії вони пишуть. Після моєї хіротонії підійшов до мене владика Харківський Никодим, нині покійний, і сказав: "Владико, що б я тобі зараз не сказав, ти не запам'ятаєш. Скажу тільки одне: яку ти сторінку історії своєї Церкви напишеш, такою вона і буде". І я хочу сказати нашим чиновникам: можна переписати все, але перед Богом сторінка, написана вами, залишається такою, якою вона є. Приєднали або розділили? Об'єднали або поклали ворожнечу?

Ось зараз добре влада зробила, що віддали сувої Тори іудеям. Але що зроблено для Православної церкви? Я говорив ще Леоніду Даниловичу Кучмі: віддайте, будь ласка, іудеям синагоги, мусульманам – мечеті, католикам – костели. Є філаретівська церква. Те, що вони мають, нехай вони цим користуються. Те, що наше, – віддайте нам.

Дуже гірко усвідомлювати, що народ дезінформований – мовляв, тут москалі, а там хохли. Я народився на цій землі. Виріс. Я тут помру. Але що буде з тими, хто сіє нерозуміння між людьми, це інше питання...

- Незважаючи на всі нападки, як жила Лавра в 2015-му? Поповнювалася братія?

- Так, є поповнення. Не таке, як було раніше, але є. Слава Богу, цього року тільки одна людина пішла з монастиря на прихід. І одна людина померла, старенька, їй було 80 років. Приходять в монастир дуже різні люди, різного віку. Знаєте, як мені один намісник відповів на моє запитання, чи збільшилася у нього браття? "Так, зараз взимку збільшилася, а ось навесні буде менше...".

У нас, слава Богу, є стабільність, у нас дуже хороша братія. Найстаршому духівнику Лаври, о. Оврамію, 90 років. А середній вік – 35-50. Це дійсно світочі і сіль землі. Вони моляться, дивляться за молодим поколінням, несуть просвітницьку та соціальну роботу, сповідують, молебні служать, причащають на дому, соборують, хрестять дітей. Ми їздимо в дитбудинки, допомагаємо лікарням. Сьогодні дуже важко. Під час сильних військових дій на Донбасі в Лаврі майже не було паломників. Зараз вже, з осені, їх стало більше. Але на службах храми Лаври переповнені за рахунок місцевого населення.

- Сповіді помінялися за цей рік? Можливо, більше людей кається в ненависті?

- Це знають тільки ті, хто кається або сповідує. Я теж сповідую, але у мене є свій невеликий контингент сповідаються – чада духовні. Їм 60 і більше років. Вони вже всі вдівці. Я їх давно знаю. На жаль, багато хто вже помер, так що мій полк збіднів... Вони завжди приходять на службу, як я їх благословив: на літургію – о 8:00 вони вже в храмі, на вечірнє богослужіння – о 16:30. І стоять до останнього, хоч і важко їм. Хто з паличкою, хто на колінах, хто зігнувшись.

- А у вас є свій духівник?

- У мене духівник – отець Ілля Рейзмер. Він в Троїце-Сергієвій лаврі. Але я давно у нього не був, не сповідався. А тут я сповідаюся у свого іподиякона колишнього, батька Іларіона, ще – у батька Даміана і отця Сергія. Я не шукаю знатних старців. Я шукаю прощення гріхів у людини. Ми з ними розмовляємо, міркуємо над життям. Всі вони молодші за мене.

- Владико, в цьому році ви потрапляли в скандали. Хтось каже, що ви не можете себе так вести. Хтось вас виправдовує, каже, що ви теж жива людина, емоційна. Як ви міняєте себе, щоб заспокоюватися, не так гостро реагувати? Чи виходить?

- Коли бачу неправду – не виходить. Так, маю такий запальний характер, як у апостола Петра, але мене навчила цьому історія Лаври. Коли мене призначили намісником, тут було 105 організацій. Італійське посольство, тютюнова фабрика, інститут підвищення кваліфікації і т. д. Ми йдемо з плащаницею – а там якась вечірка. Або ось зараз на Співочому полі іноді так музика грюкає, що у нас летить в храмі штукатурка. Не витримують такого ставлення до святині.

Ось у цьому році – інцидент з поліцією. Ми ж нічого не порушили! Користуючись нагодою, хочу ще раз сказати, що водій керувався п. 3.1. "Рух заборонено" параграфа 33.3 Правил дорожнього руху України, а саме "Не поширюється дія знака: ...- на транспортні засоби, що обслуговують громадян чи належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, а також на транспортні засоби, що обслуговують підприємства, розташовані в цій зоні. У таких випадках транспортні засоби повинні в'їжджати до позначеної зони і виїжджати з неї на найближчому перехресті до місця призначення". Ми заїхали, як годиться. І коли я звернувся до МВС з проханням, надали роз'яснення, чи було порушення, мені прийшла відповідь: "... Департамент патрульної служби МВС до Вас не має будь-яких претензій..." (з повним текстом листа можна ознайомитися на сайті Києво-Печерської лаври). Але комусь цей скандал було дуже необхідно зробити. Або як реагувати, коли деякі сили хочуть Лавру захопити? Коли роблять зло нашій країні, нашій Лаврі, яку будували наші предки! Або як реагувати, коли 13 липня 1995 хотіли вкрасти мощі Павла Тобольського?

Парафіяни. Побачивши владику на вулиці, до нього підбігали за благословенням.

Так, я єпископ, але ми знаємо різні приклади. Наприклад, Кирило, патріарх Олександрійський, вигнав з міста всіх ідолопоклонників і отримав від Бога славу.

Ось зараз мене звинувачують, що я начебто когось примушував купувати вино тоннами. Я не маю до закупівель найменшого відношення. Є збут, який цим займається. Ми закуповуємо вино для Божественної літургії. Я кілька років тому поїхав у Крим, який був ще наш, і дивом зміг придбати для Лаври кагор із Массандри, 9 тис. пляшок, за дуже дешевою ціною. Причому у Лаври тоді майже не було грошей, тому я попросив наш склад зайняти їх, щоб викупити партію. І тільки ми купили це вино, як закрили кордони, вже таке вино не дістати. А зараз мене звинувачують, що хтось мені приніс мільйони на те вино! У мене мільйонів немає. Такий тиск, що не витримує цього всього.

Чи хочу я себе змінити? Хотілося б, але не виходить.

- На які кошти живе Лавра? Як йде справа з милостинею, допомогою? Криза відчутна?

- Відчутно дуже, що криза. Але ми спеціально не підвищуємо ціни на свічки, на таїнства, – розуміємо, що людям зараз дуже важко. Колись ми могли більше допомагати, у нас були люди, які нам допомагали. Зараз дуже важко. У нас є дитбудинки, лікарні, будинки престарілих, в'язниці. Ми не можемо зараз допомагати грошима, але допомагаємо продуктами харчування. Ми щодня 1000 осіб годуємо в Лаврі. Виручає продуктами господарство в селі Вороньків. Прибутки там ніякі, воно збиткове. Але, молоко, сир, сметана, овочі, фрукти – це годує братію монастиря. Цими продуктами допомагаємо дитячим будинкам, будинкам престарілим, лікарням. А з грошима важко. Адже 600 тис. гривень треба заплатити тільки за світло за грудень. Адже виросли в ціні всі комунальні послуги.

- Давайте про хороше. Новий рік – свято світське. Чи відзначають його в Лаврі і як відзначаєте його ви? Чи п'єте шампанське?

- Відзначаємо. Збираємося о 23:30 в храмі, я служу Всеношну, дякую Богові за минулий рік, прошу у Бога милості на новий рік; щоб Господь зберіг України від зла, і весь світ християн православних. Закінчилася літургія, я приходжу додому, відкриваємо пляшечку вина. І піднімаю келих за мою маму! У неї 1 січня день народження. Ось все моє неробство. Вдень приходить сестра з доньками, мої знайомі і близькі, щоб вшанувати мою маму. Жінку, варту уваги. Дев'ять дітей, вісім з них живі, 31 онук, 28 правнуків, 10 священиків і вона, яка пропрацювала при всьому цьому все життя в колгоспі! Заробила аж 900 гривень пенсії...

- Вона ж у день Іллі Муромця народилася – ось звідси і сила!

- Так, я дивуюся її мужності, терпінню і любові.

- Як ви відпочиваєте?

- Я не люблю відпочивати. Коли молишся – відпочиваєш. Коли книжку читаєш.

- Часто хочеться просто довше поспати. Чи буває у вас таке?

- Буває, коли дуже втомлююся, особливо після моїх хвороб, операцій. Я раніше вдень ніколи не лягав спати, а зараз буває на півгодини-хвилин 40, раз на два тижні або місяць може бути. І якщо треба подрімати 40 хвилин – я точно цей час сплю і, поки ще ніхто не зайшов, піднімаюся. Я прошу завжди Божу Матір: "Мамочко моя свята, Цариця Преблагая, допоможи мені встати тоді і тоді, щоб я далі працював". І встаю без будильника. А так, вранці прокидаєшся о 5:30, о 5:00 буває, і так цілий день.

Молитва. "Господи, не забери розуму, зору, слуху і руху".

- Ви кажете, що не шукаєте старців. Люди шукають, хочуть отримати відповіді, чого чекати далі.

- Старці... Старшого немає нічого (простягає Біблію. – Авт.)! Я відкриваю, і тут мені всі відповіді. Я не люблю щось дізнаватися наперед. Навіщо? У мене є одна працівниця, вона часто починає розгадувати сни, тлумачити. І я послухаю, а потім кажу: "Радість моя, сьогодні дурне спало – дурне снилося".

Надія одна – на Бога. Що я можу сказати більше, ніж сказано в Євангелії? Відкрийте будь-яку сторінку Євангелія – все там написано! От не задумуйтесь ні про що, бери Новий Завіт, відкривай – або на Діяння потрапиш, або на Послання – і ти отримаєш точну відповідь на своє питання.

Чого ти шукаєш? Почни з серця! "Серце чисте утвори в мені, Боже". І тобі всі відповіді будуть. Зміни своє життя. Якщо навіть ти не можеш вилікуватися від хвороб, дякуй Богові, що тебе Господь не забув і за спокуту твоїх гріхів посилає хвороби. Якщо сильно хворієш, розподіли майно, примирись з усіма, ходи в храм, сповідайся, причащайся, молися про одужання, – і все Господь тобі відкриє.

- Тобто просто приймай будь-яку ситуацію?

- Приймай волю Божу. Скільки людей залишилося жити після операції, які зі мною лежали в лікарні? Їх немає. Мені давали два-три дні жити. Але я живу до сьогоднішнього дня. Я ставлюся до всього з оптимізмом. Коли буже був хворий, говорив лікарям: "Ви мені скажіть, скільки залишилося – день, тиждень, місяць, п'ять?". Для чого? У мене є ікони, жезл, посох, одіяння, посуд, і т.д. Мені його потрібно віддати, нехай люди користуються. Я і так регулярно роздаю свої речі. Я монах, мені багато не треба, а людям знадобиться. Я не боюся смерті, але боюся загробної долі. Не зробив я так, що отримаю осуд? Ось це страшно. А вмирати все одно доведеться. Тільки прошу: "Господи, якщо Ти даєш мені життя, то не забери розуму, зору, слуху і руху". Не хочеться бути комусь тягарем. Щодня молюся і прошу.

- Чи варто чекати, що 2016-й стане роком миру?

- Чекати! Моліться і чекайте. І не побачите напасті. Якби ми всі повернулися обличчям до Бога, і не бачили один в одному зла, і не думали б тільки про своє, а й про ближнього – то було б Царство Боже на землі.

- Яке напуття дасте нашим читачам на рік?

- Дорогі брати і сестри, ми не повинні ненавидіти один одного за переконання. Ми живемо в цій країні, ми всі – діти України. Господь з усіх запитає. З мене – за монастир, з влади – за всю Україну. Я б хотів, щоб ми бачили один в одному не ворога, а брата. Давайте згадаємо роки Великої Вітчизняної війни. Якщо стріляли, люди або самі ховалися, забігаючи в якийсь будинок, або ховали когось. Хіба вони питали один одного про національність або про політичну приналежність в цей момент? Просто намагалися зберегти людині життя. Давайте і зараз так! У людини є право вибору – вибору життєвого шляху, де їй молитися, яку йому обрати партію і т. д. Ми роз'єднані, але країна у нас одна. "Носіть тягарі один одного, та виконаєте закон Христовий".

Скажу прямо – не буде легше на наступний рік, бо треба багато заліковувати ран, багато у людей образи, дасть Бог – закінчиться війна, але пам'ять ненависті вже посіяно. Тому давайте не будемо сіяти далі ворожнечу, будемо всі єдині. У нас один Бог – Христос. Раз для всіх нас він Спаситель, значить всі ми рідні у Христі. І ми повинні терпіти один одного і прощати. Тому, дорогі брати і сестри, будемо дякувати Богові за те, що Господь нам посилає. Але будемо направляти свої стопи на шлях до спасіння, в чому нехай допоможе нам Господь!