Найвідоміша цілителька 80-х: "Не бійтеся, Третьої світової війни не буде"

Ім'я: Джуна Давіташвілі
Народилася: 22.07.1949, с. Урмія (Росія)
Кар'єра: цілителька, астролог

Майбутня цілителька народилася на Кубані. Закінчила Ростовський медичний технікум, отримала розподіл в Тбілісі, де і зустріла майбутнього чоловіка, Віктора Давіташвілі. Незабаром після цього перебралася до Москви, заснувала академію нетрадиційної медицини. У різний час пацієнтами Джуни були Леонід Брежнєв, Ілля Глазунов, Джульєтта Мазіна, Роберт де Ніро, Марчелло Мастроянні, Андрій Тарковський, Федеріко Фелліні, Борис Єльцин, Михайло Горбачов, Ванга, Григорій Лепс. У 2001 році в автокатастрофі загинув її єдиний син, 26-річний Вахтанг. Другим чоловіком Джуни міг стати Ігор Матвієнко – нині продюссер групи "Любэ" і "Иванушек". Але вона втекла прямо з весілля. Подейкують, у Джуни був роман з Тальковим. Сама вона в одному з інтерв'ю розповідала: "Я дуже його любила. Він був лицарем Росії. Є маленька правда в тому, що Ігор мене любив, поважав, але я б ніколи і приводу не дала на більше".

Ніколи не вірила в магію, хіромантію, ворожіння і екстрасенсів, але енергетика найвідомішої цілительки 1980-х Джуни Давіташвілі під час нашої бесіди просто зашкалювала. Спочатку вона погрожувала ... викликати мене на "дуель" за професійну наполегливість, обіцяла задушити, кричала і лаялася, а потім взяла і покликала в гості. До речі, після інтерв'ю в мене різко розболілася голова, а з рук випав посуд і розбився вщент...

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

— Джуно, мало хто зараз вже пам'ятають, але ви передбачили катастрофу в Чорнобилі та розпад Союзу задовго до того, як все це сталося. Що думаєте про війну в Україні? Буде світло в кінці тунелю?

— Страшно дивитися, що коїться у вас. Не час воювати, вбивати людей і дітей. Ми повинні жити не в чварах і розбраті. Найжахливіше, що страждають прості люди. Заможні і "жирні" сидять вдома, у своїй так званій камері, і нічого не бояться. Дітей своїх і близьких бережуть, а інші нехай гинуть.

Все життя Україна і Росія жили разом, ніколи нічого не було поганого, а зараз перетворили все це в якийсь непотріб. Не знаю, про що думав Янукович, коли був при владі. А ваші нинішні керівники? Не можна "косити" народ і націю. У мене стільки друзів там, стільки ваших дітей я рятувала. Не можна так чинити з Україною!
Сусід із сусідом дружить, невже ми так само не можемо шматком хліба ділитися? Потрібно забути про війни і розборки. Втручаються інші національності і влаштовують такі кровопролиття. Майбутнє є. Але хіба його потрібно робити на горі та сльозах?

— Що говорить ваше передчуття: як нам усім жити далі? Багато хто лякає, що і до Третьої світової недалеко…

— Не хочу говорити проти Америки, тому що я інтернаціональна людина, але комусь це потрібно було. Але тільки не Росії. Повірте мені. Даю вам чесне слово! Моя інтуїція мене ніколи не підводить. Росії потрібен мир, тиша і спокій. Моє передчуття говорить про те, що коли доведуть все до повної кондиції, війна зупиниться. Але тільки до повної! Третьої світової не буде. Категорично! Думаю, закінчиться це скоро.

— До початку інтерв'ю ви сказали, що зараз ведете образ затворниці. Це усвідомлений крок?

— Я не хочу спілкуватися із зовнішнім світом, він мені огидний. Колись мене цінували, а тепер ні. От кажуть, що я мало не покерша, в казино граю. А я зі своєї квартири не виходжу! Я художник, скульптор, письменник, поет, конструктор-винахідник, весь світ об'їздила. У мене стільки всього було в житті. У Білому домі була, в Голлівуді. Людей лікую, прилади роблю. Як вони сміють мене гудити?

— От саме про це хотіла вас запитати. У розпал цього літа ваше ім'я виявилося в центрі скандалу. Вас звинуватили в тому, що ви на Арбаті, в будинку, де самі живете і де знаходиться ваша "Академія альтернативних наук", відкрили нелегальне казино. Погрожували завести кримінальну справу... Чим все закінчилося?

— Як ви думаєте, – я з ранку до ночі працюю з пацієнтами, потім іду малювати, скульптури роблю, невже на старості років я б пішла грати в казино? Це все неправда. Звичайно, прикро, заздрісники кусають. Причому все це робить... Алла Пугачова, яка захотіла вижити мене з Арбата.

— Ви думаєте, що АБ хоче відняти ваше приміщення для своєї музичної школи Future star на Новому Арбаті (рік навчання в ній коштує 10 тис. євро)?

— Я не знаю навіщо воно їй – я не цікавлюся. Але будівля у мене на Арбаті велика – 1300 кв. м, і я впевнена, що вона хоче його забрати.

— А чому ви вирішили, що це саме Алла Пугачова? Вам дзвонили від її імені?

— Більше нікому. До мене люди приходили і прямо говорили: вона тебе виживе. Сама я з Аллою не розмовляю з 1986 року. Але цей номер у неї не пройде!

— І це все після вашої бійки, про яку до сих пір в кулуарах згадують? Ніби Пугачова пропонувала вам випити "штрафну", ви відмовлялися, а потім в серцях схопили попільничку і вдарили Примадонну... Ви не хочете помиритися, знайти компроміс – справа ж давня...

— Ніколи в житті! Вона неетично себе повела. Не хочу навіть думати і говорити про неї. Мені шкода, що про цю історію і так багато говорили... Я й сама досі не розумію, як таке могло трапитися. Алла мене тоді за волосся схопила: "Пий, кажу!" У компанії було тоді 13 осіб, а я одна – вибила двері з трьома замками. Чесно, думала, що я Аллу вбила тією попільничкою... Дівчинка моя, у мене ж чорний пояс з карате ... Але я не шкідлива людина. А помиритися як? Я ж сама не могла до неї прийти і сказати: "Давай помиримося?" Скажімо, прийду, а вона запитає: "Хто така? Навіщо прийшла?" Коли зустрічалися, вона обходила мене стороною. Якось запросила на день народження телеграмою, але мене в Москві не було. А вона про це не знала... Це приміщення – моя приватна власність, так що права у мене його забрати вони не мають. В казино, до речі, теж Алла сама грала, і вирішила мені цим помститися.

— Як вам вдалося роздобути будівлю в такому елітному історичному районі, в самому серці Москви?

— Колись велика частина цього будинку була напівзруйнована, мене змусили добудувати четвертий поверх, я і добудувала, і держава віддала мені частину будівлі в приватну власність. А половину, яку я ще не викупила, віддали мені в оренду. Коли трапився цей скандал, орендну плату підвищили, потім вирішили забрати, а зараз знову залишили. До речі, внизу у мене ще бойлерна розміщена, 240 кв. м, але за неї я теж плачу, хоча живиться цим весь Арбат.

— Сучасне кіно повертається до байопіків – біографічних стрічок. Серед величезного списку новинок збираються зняти 12-серійний фільм "Джуна". В режисерах значиться Вадим Островський. Вашого благословення питали перед стартом?

— Дозвіл брали. Заради Бога, нехай знімають, мені все одно, що з цього всього вийде.

— Вас підносив весь світ, ви лікували найвпливовіших людей, генсеків. З тих багатих і знаменитих до вас ніхто нині не звертається? Є поруч друзі-товариші?

— Їх багато. Не обов'язково говорити імена. Вони мене цінують і поважають. З Голлівуду приїжджають. А друзі є, але у мене навіть немає часу кудись вийти. На кладовищі до сина з'їжджу, а так – дім і робота. Це все, що у мене є.

— На що ви зараз живете?

— Малюю картини, у мене велика галерея. І я нею дорожу, вона мені дуже важлива. Зарплата мені йде 70 тис. рублів (майже $ 2 тис.- Авт.) від держави. Що ще потрібно? Спасибі потрібно сказати. До того ж, я працюю, у мене пацієнти. Хто дасть одну, хто дві, хто три тисячі рублів. Але я виліковую людей. Скільки я з України з цукровим діабетом вилікувала! І дітей, і дорослих. До цього – я конструктор, сама конструюю свої медичні прилади. У мене 20 державних патентів.

Ніколи не призначаю цін своїм пацієнтам за лікування. Я ж не голодна, і до того ж одна. Я музей будую, ось там для людей будуть мої картини і скульптури. Зараз просять: "Джуно, продай статуетку". П'ятсот тисяч рублів пропонують за неї. Але я не продаю. Навіщо? Я люблю свої картини і скульптури. Ще жодну картину не продала. Музей відкрию в своїй же академії. Мені, до речі, вже замовили велику скульптуру святої Марії. Ось буду сидіти, ліпити, вже половину зробила.

— Не так давно ви відзначили 65-річний ювілей. Ви багато років займалися темою безсмертя, а самі хотіли б жити вічно?

— Коли я входжу в свою галерею, забуваю, скільки мені років. Коли мій син загинув, я в перший же день сказала: "Господи, не бери моє життя! Дай можливість, щоб я будинок прибирала і квіти садила". Прикро буде, якщо я помру, і нікому буде синові квіти віднести. Поки жива-здорова, значить, все нормально.

— А коли у вас щось болить, ви лікуєтеся власним методом або звертаєтеся до традиційної медицини? 

— Я теж сідаю на апарати, які сама створюю. Іноді буває, якщо в животі щось заріже, можу но-шпу випити, анальгін, а так – ні. Всі захворювання я вважаю вірусом і впевнена, що від них можна позбутися. Незабаром наука прийде до того, що будуть виліковувати СНІД і онкологію. Я створюю прилад, який збільшує біологічну температуру в організмі людини, він вбиває віруси. Я, йдучи, не піду. Потім будуть багато говорити про мене. Наш дім все одно там, нагорі, тому потрібно залишити такий слід, щоб вічно жити в душах людей.

— В СРСР ходило багато легенд про ваше багатство. А коли вам краще жилося: зараз або за радянської влади?

— Ніколи багатою не була. Я багата духом, думками, думаю про те, що робити на благо майбутнього людей, нашої планети. А ось заздрісників дуже багато. Як жила за радянської влади, так і живу зараз. На чужий коровай рота не роззяваю. Що своєю працею зроблю – за те і відповідаю.

Якщо навіть весь світ, уряд і вчені скажуть, що Джуна – це нова ера в науці, простий люд цього не зрозуміє. Багато хто думає, що Джуна – це чаклунка, відьма. Але фокуси, які роблять екстрасенси, мені не потрібні.

— Чи правда, що заради вашої безпеки в радянські часи закріплювали за вами особисту охорону, з якою ви весь час пересувалися?

— Я їздила на ЗиЛах, "Чайках", потім на "Волзі". Весь час із телефоном. Зі мною завжди було чотири людини з КДБ, і стільки ж із міліції. Вони мене супроводжували навіть за кордоном, нічого такого в цьому не було.

— А зараз як пересуваєтеся по місту?

— Я в Москві скільки років живу, а навіть міста не знаю, крім своєї вулиці. Друзі возять. Вони ж мої співробітники, які по 30 років зі мною працюють. Ми б'ємося, сваримося, але все одно разом.

— Ви дружили з однією болгарською провидицею Вангою. А її вам лікувати не доводилося?

— Другом Ванги тоді був міністр геологічних розкопок, він до мене привіз свою дочку, у якої була м'язова міопатія. А Вангу я лікувала багато разів, у неї тиск був. Це було ще в 1982 році. Ми дружили і по телефону багато спілкувалися.

— А з українських політиків до вас хто-небудь звертався за допомогою?

— Зверталися, але я побоялася і не поїхала. Хто вони, сказати не можу. Це лікарська етика. Але це відомі люди, яких я поважаю.

— Ви починали свою кар'єру практично з низів, багато фрагментів вашої біографії і зараз невідомі...

— Я два тижні офіціанткою працювала, білизна прала. А що, треба було красти? І сиротою була. Навіщо це приховувати? Зараз дівчата-путани ходять, продають себе, весь бруд збирають: хламідіоз, трихомоніаз, молочницю, стафілокок. А я пам'ятаю, ще, коли дівчиськом була, вже знала, що мені потрібно дівчиною заміж вийти. Так вихована була. Я і заміж-то взагалі виходити не хотіла. Якби в Грузію не потрапила, так і не вийшла б заміж за референта Шеварднадзе. Мене відправили туди відпрацювати після кінотехнікуму. А потім вступила до медичного університету при залізничній лікарні, потім університет психології.

— У вас багато було романів, чому знову заміж так і не вийшли?

— Моя місія – бути матір'ю, і все. Заміж і зараз не збираюся, мені це не потрібно. Не люблю, щоб хтось командував мною, казав, коли мені лягати спати, коли вставати. Це не для мене. У мене цілий світ, і я ним задоволена. Я знаю чоловіків з різними захворюваннями...

Чоловік – крихка квітка, за ними тільки доглядати, дивитися, щоб він наліво не ходив, заразу не приводив, щоб і діти хорошими народжувалися. Квітка, яку потрібно поливати, не кричати: "Ти де був?!" А то у нього і любов пропаде. Дружити з чоловіками – я дружу, завжди допомагаю, направляю, але я гидую чоловіками. Повинні бути споріднені душі, щоб знайти один одного.

— Кажуть, що ви особисто були знайомі навіть з американськими гангстерами. Як перетнулися ваші шляхи?

— Був один чоловік. Він запросив мене, щоб я його взуття рекламувала. Я малювала ескізи на босоніжки, туфельки. В якості гонорару він мені заплатив $ 10 тис. І в рекламі потім знялася, хоча дуже не хотіла.

— Колись ходили чутки, що ви щось робили зі своїм обличчям, щоб не старіти. Пластичні операції схвалюєте?

— Взагалі-то я непоказна. Від негарних відкотилася, а до красивих не докотилася (сміється). Завжди кажу: "Симпатія кладе на лопатки красу". Душа повинна бути. Пластика – це як рана, яку зашили, а вона зажила. Один раз у житті мені довелося погодитися на пластику. Будучи студенткою, я була велогонщиця. І ось, каталася на велотреку. Поруч зі мною їхала чемпіонка, ми з нею на доріжці, пішов сильний вітер, і ми обидві вирвалися вперед. Ми їхали, і я рукавичкою зачепила переднє гальмо... Загалом, летіла я по бетонованою дорозі метрів 10 десь... Скула з лівого боку роздвоїлася. Довелося випрямляти, половину випрямили, а половина так залишилася. Але вона непомітна, тому що у мене вилиці самі по собі є.

До речі, одного разу в юності я ще й по вилиці отримала. Ми жили з чотирма студентками в одній кімнаті в гуртожитку, була там така дівчина Валя. До неї приїхала мама, хоча при всіх вона її тіткою називала, ми навіть не знали точно, ким вона їй доводиться. Коли вони сіли повечеряти, я навіть з кімнати не виходила, щоб не думали, що сиджу, бо їсти хочу. Хоча на пшоняній каші і сухарях тоді сиділа, що таке чай, навіть не знала, був тільки окріп. І от її мама мене питає: "Чому з Валею так погано?" "По-моєму, вона три місяці як вагітна", – видала я. От і отримала. Мати не знала, хоча дівчата були в курсі. Вона питає, а я кажу: "У неї токсикоз, не нервуй її". Розпочався скандал, і вона вдарила мене по обличчю...

— А якою старвою можна вас здивувати?

— Я люблю в йогурт покласти тростинного цукру, потім накришити туди окраєць чорного хліба, розмішати, дати трохи настоятися, і можна їсти. А після йогурту візьму знову окраєць хліба, дольки цибулі і часнику посмакувати. Люблю мед з маслом, сало українське. Мені його завжди з України принагідно знайомі привозять.

— Про свою книгу мемуарів не замислювалися? Не сумніваюся, що ваша сповідь звела б її в бестселер.

— Не знаю, подивимося... Поки ніколи цим займатися. Але якщо випущу, назву їх "Сповідь під веселкою". Напишу в них про свої хуліганських подвигах.