Вдова Гердта: "З РАГСу я поїхала додому до мами, а Гердт – до друзів"

"Звичайно, я з вами поспілкуюся, але зі мною сталася біда: я впала зі сходів і зламала чотирнадцять ребер, два хребця. Давайте я трохи прийду до тями, і ми обов'язково поговоримо", – незворушно повідомила мені Тетяна Олександрівна, вдова улюбленого багатьма актора, чудового Паніковського з "Золотого теляти" Зіновія Гердта (у 2016-му виповниться 100 років з дня народження актора). І навіть не спробувала викликати до себе жалість і співчуття. Коли розмова, нарешті, відбулася, Тетяна Олександрівна зробила ще більш несамовите зізнання: "Коли 18 років тому Зіновія Юхимовича не стало, мені здавалося, що життя безглузде, а потім я зрозуміла, що в якому б віці люди не втрачали батьків, вони стають сиротами. А я свою доньку так люблю, що хочу, щоб вона якомога довше не ставала сиротою. Я досі ношу годинник Зями, він завжди зі мною, і я для себе вирішила, що він просто поїхав у таку далеку гастроль, в яку я ніяк не доїду, але коли-небудь все-таки доберуся".

- Тетяно Олександрівно, за життя Зіновія Юхимовича двері вашого будинку ніколи не зачинялися, до вас приходили різні люди. Хто, крім родичів, допомагає і підтримує зараз? Як ви живете?

- З тих людей, які приходили до нас додому, дуже багато з них пішли з життя. І мені їх не вистачає. Але скаржитися не маю права. Хоча цей рік для мене був страшним – я отримала дві травми. Так вийшло, що коли у вересні лежала в лікарні і 20-го виписалася додому, нікого до себе не запрошувала. Але вже наступного дня, в день народження Зіновія Юхимовича, у нас були гості. Правда, не 50 чоловік, як раніше, а 24. Так що мій дім і сьогодні відкритий.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

А живу я одна в тому ж самому будинку, де ми жили із Зіновієм Юхимовичем. За три роки до його відходу (актор помер у 1996 році. – Авт.) ми переїхали на дачу, що звичайно, і продовжило йому життя, і мені. Нашу московську квартиру спершу здавала, а в 1998 році вирішила продати. До мене приїжджає донька, коли вільна, онук, правнучка, друзі. Вдома допомагають. А коли зі мною трапилася травма, з'явилася доглядальниця: я не все можу ще сама робити...

- А що з вами сталося?

- У мене був собака, але потім його не стало. І я завела собі чудового песика. Гуляла з ним цієї зими. Було слизько, я втратила пильність і впала. Дякувати Богу, виявилося, що не шийка стегна зламалася, але десь поруч. Мені вставили в стегно величезну залізяку. І я вже розходилась, навіть за кермо сіла і їздила в басейн, але коли в червні святкували день народження моєї доньки у мене в хаті, я впала зі сходів другого поверху. В результаті у мене зламано 14 ребер, два хребці і рана на голові, яку довелося зашивати. Зараз живу в корсеті. А цуценя довелося віддати.

Життя у мене стало іншим. Не депресуха, але схоже. Адже мені 86 років. Втім, страх один: щоб Господь не покарав розумом і його не забрав. Це найстрашніше! Після травми я десь місяць читати не могла, а зараз, дякувати Богу, все відійшло. Видавець моєї книги "Зяма – це Гердт" вимагає, щоб я написала ще одну. І донька з онукою його підтримують! Загалом, вони мене кваплять, але оскільки я не можу поки сидіти, це досить складно. Я не здаюся, виходжу на вулицю і намагаюся все, що можу, робити сама. Сподіваюся, що настане момент, коли я зніму корсет і знову сяду за кермо. Водійський стаж у мене 56 років. Як мені сказав даішник, стільки не живуть.

До речі, проблеми з ногами у мене почалися через куріння. Коли я займалася спортом і ніколи в житті не думала про куріння. А моя мама курила з 15 років через голод, потім у неї стався інфаркт, і лікарі їй заборонили. Рік вона не курила, а потім сказала: "Все, до чортової матері, починаю!". Мені в той момент було 30, але щоб вона не повернулася до цієї звички, я почала курити. Мами вже не стало, а я продовжувала курити, і кинула тільки 6,5 років тому. І то тільки тому, що стала відчувати такий біль в ногах, який навіть при пологах не відчувала. Сходила до судинного хірурга, і він мені сказав: "Якщо кинете курити, ноги будуть продовжувати хворіти, але залишаться свої. А якщо не кинете, їх ампутують". Тому всім старим людям я кажу: "Якщо ноги не болять, не смійте кидати, а всіх молодих, благаю: киньте". Це наркотик, гірший за кокаїн!

- У минулій книзі про Гердта було дуже багато спогадів друзів. У цій книзі буде більше вас?

- Коли робили книжку, видавець сказав: "Як це вас не буде?". І я написала спогади, а потім сама їх перечитала і сказала, що це не піде. І запропонувала: "Давайте кожного, хто потрапляв у наш будинок, я буду в цій книзі представляти". Виявилося, що такого раніше ніхто не робив. Найбільший комплімент, який я отримала за цю книгу, звучав так: "Ніби у вас в гостях побували".

А зараз, якщо писати, то не тільки про друзів, Зіновія Юхимовича, але і про маму. Вона була у мене незвичайна. Зіновій Юхимович її обожнював. Коли виступав з творчими вечорами, то дуже багато розповідав про неї і називав її "матір моєї дружини". Він вважав, що теща в російському розумінні має негативний відтінок.

- Обстановка в будинку у вас збереглася такою, якою була за життя чоловіка?

- Ні, продавши московську квартиру, донька перебудувала дачу: надбудували другий поверх, стало багато кімнат. Якщо хтось приїжджає, завжди є де ночувати, так що, я вважаю, у мене зараз хороми. В нашій колишній спальні зараз мій кабінет.

- А як ви купили цю дачу?

- Це була чиста випадковість. Я досі вдячна кільком людям за те, що вони змусили нас це зробити. У той час Зіновій Юхимович знімався в двох картинах: "Фокусник" і "Золоте теля". В обох у нього були головні ролі. Але в Ленінграді йому стало зле, його поклали в лікарню. Я до нього прилетіла і потім привезла додому. Тоді ми знімали поруч з дачею наших друзів невелику квартиру. І ось прибігли друзі і кажуть, що продається дача. Ми пішли дивитися, але навіть думки не було про покупку. Хоча це був рік, коли Гердт заробив великі гроші у своєму житті – 6 тисяч рублів. Пам'ятаю, ми мріяли, що отримаємо ці гроші, віддамо всі борги. А маленька хатинка, яку нам запропонували, коштувала вдвічі більше, близько 20 тисяч. Але мій шкільний товариш і сусіди нас вмовили купити. Приятель навчив нас, як позичити таку величезну на той час суму. І я впродовж трьох років вела комірну книгу оплати боргів. Гроші у нас з чоловіком були спільними: якщо ми що-небудь купували, то тільки разом.

- Ви прожили разом 36 років. Серйозний термін, щоб пізнати людину не тільки з хорошої, але і з поганої сторони. Ким був для вас Гердт: другом, однодумцем, коханою людиною?

- Нам обом дуже пощастило. Коли ми стали жити разом, мені було 32, а йому – 44. Я була вдруге заміжня, він до того часу пішов від другої дружини. Хоча з першою і не жив зовсім. Я вважаю, що щасливі шлюби – це не лише коханці, а коли чоловік і дружина стають друзями. Життя з роками стає іншим, але якщо є довіра один до одного, тоді це щастя. Я вже колись казала і зараз повторю: якби він не був знаменитим артистом, а був би нудним бухгалтером, я все одно вийшла б за нього.

- Він був Дон Жуаном. Це ваша заслуга, що ви змогли його приборкати?

- Я його зовсім не усмиряла. Звичайно, він був бабієм. Поранений, кульгавий і не спортсмен, але баби його любили через рідкісну чарівність. А ревнувати? Один раз у житті я приревнувала. Зайшла в театр, а він, ідучи, не поцілувався з однією актрисою, хоча всі артисти завжди цілуються, а він ні. І я подумала: "Це тому, що при мені".

Незадовго до смерті він мені сказав: "Дівчинко, як тобі без мене буде погано". Він розумів, що він для мене і я для нього була стінкою і опорою. Любов – це також талант. Є люди, які навіть близько не знають, що це таке. Адже ліжко і кохання – це різні події.

- А як ви вважаєте: ви були при чоловікові чи він при вас?

- Не можна сказати, що хтось був при комусь. Ми були рівні. Не буває сімей, де не буває сварок. У нас сварка була тільки в одному місці: коли ми разом їхали в машині. Кричали один на одного, не вибираючи виразів, "дурень", "ідіотка". Тому у мене завжди була мрія мати окремий автомобіль. І вона здійснилася.

- Чоловік купив?

- Чому? Я також працювала. Найцікавіше, що у мене оклад був більший, ніж у нього. Звичайно, в кіно чоловік заробляв значно більше, але завжди сміявся над цим. Ми тоді обоє гарували, але при цьому нічого не могли купити, не позичаючи грошей. Позичали у друзів, приятелів. Жили зовсім іншим життям, ніж сьогодні. Я щаслива, що наші діти сьогодні живуть інакше. А ми жили краще, ніж наші батьки. Наприклад, мій тато ще встиг побувати в Англії до революції, а мама знала три європейські мови, але ніколи ніде не була. А я бачила масу країн: спочатку їздила як перекладач, а потім вже і з чоловіком була в Америці, Японії.

- А що вам дарував Зіновій Юхимович?

- У нас вдома завжди були живі квіти. Де б чоловік не виступав, повертався додому з квітами. А подарунки, звичайно, були. Є, наприклад, у мене такий кулончик "кораблик", одні сережки, інші. Одного разу приїхав з Америки і привіз стільки речей! Я була так одягнена – з глузду зійти!.

- Ви познайомилися, супроводжуючи Гердта як перекладач. Припускали, що ця поїздка стане для вас доленосною?

- Ні, звичайно! Це все виникло вже потім. Спочатку мені здалося, що він просто за роман, а потім все якось поступово стало відбуватися. Коли я виходила заміж перший раз, не було жодної людини, яка б не сказав мені: "Куди тебе несе?". Навіть мій професор в інституті викликав мене і запитав: "Мені сказали, що ви виходите заміж?". А мама, розуміючи безнадійність ситуації, тільки запитала: "А він тебе ображати не буде?". І я дев'ять років проридала: чоловік ревнував навіть до телеграфного стовпа. Через дев'ять років нашого спільного життя він мене так образив, що я сказала: "Я дев'ять років була вірна, але більше тебе не люблю і вважаю себе вільною". Він сподівався, що все обійдеться, але я перестала бути йому дружиною, хоча ми продовжували жити в одній квартирі. Але коли я поїхала з театром Образцова на гастролі, то була нікому нічим не зобов'язана і з легкістю закохалася в Гердта. Після того, коли ми вже жили з Гердтом разом, мій перший чоловік прийшов і розбив скло в нашому "Москвичі".

- А як ви весілля з Гердтом відіграли?

- А його у нас не було. Ми посиділи компанією – чоловік п'ять чи шість, і на цьому все закінчилося. До того, як ми розписалися, жили разом вже три роки. Так що, яке весілля? Смішно було навіть думати про це. Коли зареєструвалися, був страшний грип. А свого житла у нас не було. Після одруження я поїхала ночувати до мами і тата, які в той момент захворіли, а він прямо із РАГСу – до друзів. Зате у нас було срібне весілля. Коли виповнилося 25 років нашого спільного життя, донька і зять змусили нас його відсвяткувати – зробили якусь газету і ще щось.

- Вашу доньку Катю від першого шлюбу Зіновій Юхимович вважав своєю. Чому ви так і не зважилися на спільних дітей?

- Ми так бідно жили в ті роки, так тривалий час знімали квартири, що мені в той момент довелося зробити операцію, щоб дітей у нас не було. А коли з'явилося своє житло, вже було запізно.

- Не шкодуєте зараз про це?

- Я щаслива людина і знаю, що шкодувати ні про що не треба. Треба жити за таким принципом: раз ти зробив такий вибір, значить, не міг вчинити інакше.

- Художній керівник "Современника" Галина Волчек – ваша сваха, ваша донька Катя одружена з її сином Денисом Євстигнєєвим. Як ви поріднилися?

- Познайомилися задовго до цього. Ми із Зіновієм Юхимовичем дуже дружили з "Современником" і з Галею подружилися до того, як її син став моїм зятем.

- Гердта любила вся країна. Його божевільна популярність приносила фінансові дивіденди після того, як ви розплатилися за дачу?

- Ми стали жити без боргів тільки в останні років десять. Я кинула роботу, а Зіновій Юхимович працював до останніх днів. Але сказати, що у нас були накопичення? Ніколи! Сьогодні наші діти навіть уявити собі не можуть, що, не позичаючи грошей, ми не могли купити фіранки, килим. Що вже говорити про автомобіль!

- А чому вам довелося піти з роботи?

- У мене настав пенсійний вік, але я все одно продовжувала працювати. А потім померла нянька, яка прожила в нашому домі 22 роки, треба було комусь бути вдома. Тоді я пішла на пенсію і, як виявилося, вчинила дуже мудро. Наступного року моє видавництво скоротилося, стали виганяти з роботи, а я прощалася з пошаною і вмовляннями не йти.

- У Зіновія Юхимовича було багато ролей, але найчастіше згадують його Паніковського із "Золотого теляти". Чи поділяв він сам цей ажіотаж?

- Ні, він його не любив. Йому більше подобалась роль у "Фокуснику". Але я все одно вважаю, що в Паніковському є чудова сцена, просто "чаплинська планка". Це коли Куравльов і Гердт пиляють гирі і один каже: "А раптом вони не золоті?". У цей момент крупним планом дається обличчя Паніковського і він каже: "А якими їм бути?". Він знає, що вони не золоті, але сподівається на диво.

- У нас в Києві стоїть пам'ятник Паніковському з обличчям Зиновія Юхимовича, авторства українського скульптора Володимира Щура. Він вам сподобався?

- Так. У мене є фотографія, на якій Катя стоїть поряд з цим пам'ятником. Коли вона була в Києві, то сфотографувалася. Пам'ятник гарний, мені сподобався. Нещодавно ще в рідному місті Гердта Себеже (Вітебська губернія. – Авт.), йому також поставили чудовий пам'ятник – ми їздили на відкриття.

- Хороші ролі у нього з'явилися тільки в другій половині життя, до цього задовольнявся епізодами. Його це не ображало?

- Страждань на тему чогось незробленого у нього ніколи не було. Він був цілком прийнятий усіма. Були речі, які йому хотілося зробити, але він не встиг. Наприклад, мріяв про моновиставу за Бабелем. Хоча у нього є хороший моноспектакль, який мало хто бачив, називається "Я, Фейєрбах".

- А як він здружився з поетом Олександром Твардовським?

- Це сталося, коли ми почали жити на дачі. У них були чудові духовні відносини. Вони разом із Зіновієм Юхимовичем у ліс за грибами разом ходили. Твардовський дуже його любив і цінував те, як він читає вірші. Пам'ятаю, якось Твардовському стало зле, так Гердт прийшов до нього і сказав: "Вам треба поголитися. Давайте я вас поголю". І він його голив і читав вірші.

Ще була одна історія. Моя мама навчила мене не боятися. І я дійсно нічого не боюся, навіть начальства свого колишнього. Єдиний чоловік, якого я боялася, був Твардовський. Та потім зрозуміла, чому. Я дуже хотіла йому сподобатися, але не як баба, а чисто по-людськи, і тому боялася. Цей страх у мене минув після одного випадку. Твардовський був п'яницею і коли приходив до нас, завжди запитував: "На денці не залишилося?". Ми спеціально тримали в хаті неповну пляшку на випадок, якщо він прийде. Одного разу трапилося так, що він прийшов, випив те, що було на денці. І я зрозуміла, що цього йому мало – він піде ще куди-небудь за новою порцією. Я пішла його проводжати додому, він був абсолютно п'яний, а я болісно його тягла, але, незважаючи на його стан, мізки у нього зберігалися. І коли я довела його до хати, він сказав: "Не думайте про мене погано". А я так втомилася його вести, що, образившись, сказала: "Давайте без баптизму". Він зареготав і пішов. А я раптом зрозуміла, що мене відпустило.

- А які у Гердта були відносини з владою? Чому він нічого не просив для себе, але міг клопотатися за інших?

- Якесь достоїнство було. Інші люди поклопоталися, і ми тільки в 1970-х отримали свою квартиру. Він ніколи не був членом партії, навіть на війні не встиг вступити, тому що його поранило в 1943-му році. Але одного разу організували аграрну партію, і він до неї вступив. А дружив із влади з Гайдаром, Єльциним.

- Гостей, які приходили до вас додому, ви пригощали фірмовим блюдом – капустяним пирогом, який любив Зіновій Юхимович. Що в ньому було незвичайного? Звідки традиція пекти саме пиріг з капустою?

- Я роблю його так, як робили в будинку моєї мами. А там були старовинні куховарки з багатих будинків. Я ніколи нічого не роблю з купленого тіста. Для начинки я не шаткую, а рубаю капусту, потім заливаю її окропом, віджимаю. Вона виходить не солона, не смажена, а така, як годиться. Все це я загортаю в звичайне тісто і печу в духовці. У чому секрет? Напевно, люблять пиріг за тонке тісто і смачну начинку.