Паламарчук Альона
Киянка Жанна (Жако) Команч, яка створює неймовірні прикраси з полімерної глини, возить на Донбас разом з волонтерами допомогу для українських бійців, а з привезених із зони бойових дій відстріляних гільз робить сережки, браслети, кулони та "вазочки для кропу".
- Жанна, розкажи, як ти вирішила займатися благодійністю, стати волонтером?
У нашій країні вже другий рік дуже складна ситуація. Але найважче тим, хто відстоює цілісність України – нашим бійцям. У грудні 2014 року я задумалася, чим могла б їх підтримати, допомогти, хоча б якийсь приємною дрібницею ... І вирішила відправити їм на Новий рік посилку з жовто-блакитною ялинкою і підвіски з тризубами. Знайомих волонтерів у мене тоді не було, і в Інтернеті я познайомилася з Катериною Коваль, організатором благодійного фонду "Вартові Життя". Вона і запропонувала відвезти мою передачку. Катя давно їздила в зону бойових дій за допомогою для наших військових.
Після цього знайомства, я вирішила щільно зайнятися волонтерством. Я сказала Каті: "Хочу побачити все своїми очима". І почала збирати речі, гроші, продукти, цигарки та інше серед своїх друзів і знайомих. А незабаром мені вже телефонували і писали зовсім чужі люди і пропонували: "Я можу пов'язати 10 пар трипалих рукавичок до вашого виїзду". "Так дякую! Скільки грошей?" "Та ви що ?! Які гроші ?! Нехай хлопчакам буде тепло". А потім менеджер великої київської компанії в діловому костюмі виносить мені пакет з пов'язаними своїми руками вовняними рукавичками.
Люди привозили по пару пачок сигарет, по кілька кілограмів круп, коробки свічок; машинами привозили воду, ліки. І я зрозуміла, що у нас прекрасний народ з великим серцем.
- Як пройшла перша поїздка в зону бойових дій?
Перша моя поїздка була такою, що запам'ятовується. Ми їздили до хлопців-добровольців розвідувально-штурмового загону батальйону "Айдар" та в госпіталь в Щастя. Ми з Катрусею і нашим шкіпером Владом привезли під дах забиту машину: приціли, тактичні рукавички, а також браслети виживання від наших київських красунь-волонтерів, які плетуть ці "обереги", щоб вони берегли життя бійців в прямому і переносному сенсі. Ще одні дівчата шиють у вільний час балаклави і "потвори" – спеціальні маскхалати для снайперів, які віддають нам за ціною матеріалу.
- Як вас зустріли бійці?
Хлопці зустріли нас, як старих друзів. Командир підрозділу провів для нас екскурсію, показав, як живуть його бійці – у них все чисто, акуратно і по-господарському.
Мені було все цікаво, я багато розмовляла з хлопцями, слухала їх історії про те, як і чому вони опинилися на цій війні. Всі їхні розповіді, природно, відрізнялися один від одного, але основна думка була єдиною: "Ми добровільно пішли на війну проти агресора, який вирішив, що має право безкарно захоплювати наші землі і цинічно вбивати мирних українців! Ми взяли в руки зброю, щоб наші діти і сім'ї могли спати спокійно в своїх будинках!"
На моє запитання: "Але ти ж ніколи не воював, ти такий молодий, не страшно?" – здивований погляд: "А хто ж тоді, якщо не я ?!" Це почуття не описати словами ...
І я розуміла, що завдяки цим бійцям з чистими і світлими очима я живу в мирному Києві. Тому всіма силами намагаюся допомогти їм ні в чому собі не відмовляти на фронті.
- А як тобі прийшла в голову ідея зробити красиві речі з гільз?
Саме в цьому підрозділі я в перший раз вистрілила з справжньої бойової зброї. Командир запропонував зробити постріл з його особистої гвинтівки, але вона виявилася такою важкою, що замість мішені я потрапила в стіну. Командир підняв розплющену гільзу і сказав: "Ти ж дизайнер, от і зроби з цього мирну красу!"
Через кілька місяців творчої паузи, адже я повністю переключилася на збори допомоги для солдатів, я засіла за роботу, і створила підвіску з цієї розплющеної гільзи. А далі понеслося – ми з Катею збирали все, що валялося під ногами, та й хлопці багато дарували – гільзи від автомата Калашникова, пістолета Макарова, зенітної установки, привезли навіть одну гільзу від гаубиці. Ідея як їх застосувати у творчості незабаром набула реальних обрисів у вигляді сережок, браслетів, кулонів і "вазочок для кропу".
- А яка подальша доля твоїх робіт?
Частина з них іде на подарунки нашим спонсорам, які постійно жертвують чималі суми грошей на закупівлі необхідних речей для наших солдатів, а частина виробів я виставляю на "Благодійному аукціоні для підтримки Нашої армії" у Фейсбуці. А потім ми з Катею спільно вирішуємо, на що саме витратити гроші з продажу моїх лотів – адже бійці потребують багато в чому.
- А на кому тримається ваша волонтерська організація?
Наш фонд "Вартові Життя" – неприбуткова організація, і все, що ми купуємо, возимо і робимо – тільки завдяки небайдужим патріотам. Наші волонтери кожен день стоять в супермаркетах "Billa", "Бі-маркет" і з вдячністю приймають допомогу від людей у вигляді продуктів харчування, засобів особистої гігієни, грошей.
Але у зв'язку зі складною економічною ситуацією, завантажити машину і відвезти хлопцям на фронт стає все складніше. Особливо це стосується невеликих волонтерських організацій, за якими немає ні "крутих" депутатів, ні багатих бізнесменів – тільки прості люди з величезними серцями.
Незважаючи на це, ми продовжуємо свою діяльність і віримо в те, що з кожним днем стає все менше людей, які вважають, що війна їх не стосується, і знаходиться все більше людей, які намагаються в міру своїх можливостей допомагати нашим хлопцям захищати Україну.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми