Бійцеві АТО під Слов'янськом відірвало кисті рук – без протезів хлопець стане інвалідом

Центральний військовий госпіталь – навіть не установа, а ціле місто. У лабіринті будівель і доріжок легко загубитися. Молоді хлопці, які віддали частину себе (часто – в прямому сенсі слова) для того, щоб українці у Києві, в центрі України, на півдні і на заході спали спокійно, лежать у відділенні травматології, на другому поверсі невеликого будинку. Кореспонденти Сегодня.иа побували в гостях у бійців АТО з п'ятої палати.

"Депресії пропадуть у всіх"

У невеликій палаті лежать шестеро поранених. На вікнах – жалюзі з матеріалу кшталт фольги, щоб не пекло сонце. Холодильник, мікрохвильова піч, електричний чайник – годують бійців переважно рідні та друзі. Над кожним ліжком висять дитячі малюнки. На столиках – листівки. У них дитячим почерком написані слова подяки за мужність.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

У більшості з них осколковими пораненнями травмовані ноги, тому пересуваються хлопці або на милицях, або на візках. При цьому милиці використовують не так часто. І коли хтось намагається встати з ліжка, відразу організовується моральна підтримка.

"Обережно вставай, щоб голова не крутилася!", – навперебій кричать бійці товаришу, коли той, скривившись від болю, зважується не їхати на візку, а йти на милицях.

"Робіть хід конем: він йде на милицях, а ви позаду коляску. Для підстраховки! Або краще – ви сідайте на коляску, а він на милицях вас везе. Вважайте це рольовими іграми", – жартує над дівчиною бійця Микола із Західної України, який виглядає тут найстаршим. Він – головний жартівник. З журналістами знайомиться, сміючись: "Микола. На риболовлі можна просто Коля". Боєць намагається розвеселити сусідів по палаті й активно спілкується з волонтерками. "Хочеш кави? Я зараз зроблю, – каже він волонтерці, починаючи підніматися з ліжка. Дівчина, звичайно, не дає йому цього зробити. А Микола засмучується. – Ну що, я і позалицятися не можу...".

Дівчина бійця, над якою жартував Микола, відповідає йому фразою, яка розкриває справжній моральний стан хлопців. "З вами тут депресії пропадуть у всіх", – з іронією кидає вона.

З автоматами проти танків

29-річний Андрій з Житомирської області – механік на кам'яному кар'єрі. Його призвали по мобілізації і відразу відправили воювати під Луганськ. Чоловік пробув у зоні АТО всього три дні, на четвертий його поранили.

"Ми приїхали під Луганськ, там почали копати й облаштовувати наш блокпост. Ці (бойовики – ред.) обійшли ззаду і з танків нас розстріляли. Ми не бачили, скільки у них було танків, вони стріляли з "зеленки". Це ліс так називається. Тобто, ми їх не бачимо, вони нас бачать, там відкритий простір був", – згадує Андрій. Того ж дня він отримав наскрізне поранення в ногу – осколок снаряда роздробив кістку.

На запитання, чи не страшно йому було воювати, моментально відповідає: "Не страшно. Страшно було тільки те, щоб вони (бойовики – ред.) не знайшли, – сміється Андрій. – Там про страх не думаєш. Воно летить, стріляє... впаде на тебе, не впаде – це рулетка".

Тоді у солдатів зі зброї були тільки автомати – єдиний танк вийшов з ладу, йому снарядом знесло "вежу". "Чим відстрілювалися? Автоматами. Проти танків. Ось так воюємо", – з сумом згадує боєць.

На момент виходу статті Андрія перевели в Житомирський військовий госпіталь. Там його зможуть відвідувати рідні і 7-річна донька.

100 тисяч доларів – ціна повноцінного життя

Олегу Березовському пощастило менше. І це визнають всі його товариші по палаті, називаючи свої поранення, порівняно з його, подряпинками. Під Слов'янськом колона, в якій він їхав, потрапила в засідку бойовиків. У бою 24-річний хлопець позбувся обох кистей рук.

"Я з Харкова. Усе життя працював військовим, старший лейтенант. Закінчив академію у 2011 році, поїхав у Дніпропетровськ, там працював, а потім перейшов у спецназ і там півтора року працював. Коли почалася АТО, пішов туди сам. Приїхав 6 травня. А сюди потрапив 8 липня, – розповідає Олег. – Ми їхали колоною, потрапили в засідку. Нас обстріляли з гранатометів. У нас були автомати, БТРи. Я сидів у БТРі, а гранатомети випускають ракети. Коли ракета влучає в БТР, там купа уламків виходить".

Серед чоловіків відразу розгорається суперечка про те, якими снарядами бойовики стріляли по колоні. "Кумулятивкою (кумулятивний снаряд – ред.) стріляли, це точно!", – кричить з одного краю палати Микола. На що Олег спокійно відповідає: "Там не було кумулятивки, там була звичайна. Якби була кумулятивка, мене б не зібрали".

Олег згадує той день неупереджено, без емоцій. Коли товариші по палаті сміються, він сміється разом з ними. Спокійно реагує, коли його друг, який прийшов провідати, допомагає надіти шкарпетки. Світло на моральний стан молодого хлопця проливає Микола: "Олег молодець, добре тримається. Хоча йому важко, значно важче, ніж усім нам. Але він тримається, не впадає в депресію", – тихо, з сумом зазначає він. Як найстарший тут, він розуміє, що бійцю не зібрати самому величезну суму на протези для рук. А без них він – інвалід.

Щоб повернути Олегу руки, необхідно зібрати близько 100 тисяч доларів – приблизно 50 тисяч (не менше 40 тисяч, як мінімум 30 тисяч коштує сама операція і 10-12 тисяч сам протез) обійдеться протез однієї кисті в Ізраїлі. Зараз хлопець сам вивчає закордонні клініки і порівнює ціни, а ще надсилає їм свої матеріали – може, візьмуться допомогти. Поки ніхто не відгукнувся.

"Лікування поки оплачує держава. Далі їхати лікуватися, звичайно, планую, але поки не знаю, що і куди. Потрібно, ясна річ, за кордон", – неохоче зазначає Олег.

Зате відразу пожвавлюється, коли ми запитуємо про його незвичайний вибір професії. Він дає відповідь, абсолютно позбавлену пафосу. "Чому пішов військовим працювати? Не знаю, напевно, бойовиків з пістолетиками надивився, от і захотілося", – сміється хлопець.

Фото: "Сегодня", А.Ревнова

У день, коли ми прийшли в госпіталь, для військових організували концерт українських виконавців. Тому в палаті, де лежать чоловіки, які пожертвували своїм здоров'ям і повноцінним життям заради країни, не вщухають жарти. "Приходьте, кожна палата свій номер виставляє. П'ята палата – танці на візках!", – сказав на прощання Микола.

Чим допомогти Олегові

Хлопцеві вкрай потрібні гроші, щоб зробити протези кистей. Зазвичай таких поранених намагаються лікувати в Ізраїлі. Одного бійця, Анатолія Устимюка, вже відправили в ізраїльську клініку, буквально за кілька днів зібравши понад 100 тисяч доларів. Кошти можна перерахувати на картку "Приват Банку": 5168 7572 2362 5452. Одержувач: Березовський Олег Володимирович.