Ким в мирний час працюють бійці АТО

Вже місяць вся увага України прикута до східних регіонів, де бійці Нацгвардії, що беруть участь в антитерористичній операції, продовжують боротьбу з сепаратистами в Донецькій і Луганській областях. Прості українські хлопці, що пройшли випробування Майданом, після прискорених курсів з бойової підготовки виїхали, щоб нести бойове чергування в охопленому безладами Слов'янську. Там вони утримують від сепаратистів гору Карачун (з тюркської – "Чорна смерть") і розташовану на ній телевежу, а сепаратисти практично щоранку поливають хлопців мінометним вогнем. "Сьогодні" вирішила дізнатися, ким ще рік тому були теперішні снайпери, кулеметники і автоматники.

Командир: вчив акторів і знімав "Танцюють всi"

"Кожен день наші позиції на горі Карачун обстрілюють з мінометів. Наші товариші гинуть. Звісно, ми стріляємо у відповідь. Знаєте, стріляти в вбивць, які захоплюють дитячі садки та школи, не страшно. Ми діємо спільно з десантниками, війна нас згуртувала. Разом виходимо на чергування, витягуємо поранених, ділимо хліб і сухпайок", – розповідає "Сегодня" командир відділення Мирослав Гай. Він встановив на телевежі український прапор, після того як її відбили у бойовиків.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

На горі. Підняв наш прапор

Ще рік тому Мирослав працював викладачем акторської майстерності в столичному університеті, а також на популярних телеканалах. "Рік тому ми закінчили, як на мене, вкрай успішний сезон проекту "Танцюють усі", зняли "Холостяка" – я особисто вчив учасників акторської майстерності. Студенти часто мені дзвонять, підтримують. У Києві мене чекає маленький син Антон (йому півтора року). Заради нього я тут. Я впевнений – ми переможемо. І будемо жити в мирній країні", – каже Мирослав.

Мирослав працював на телешоу

Кулеметник-маестро працював адміністратором

Олександр, якого бійці через любов до музики прозвали Маестро, жив і працював у Києві останні 17 років. "Я родом з Донецької області. Від Слов'янська до мого рідного містечка – 90 кілометрів. Так що, вважайте, я у себе на батьківщині, яку захопили озброєні бандити. Ось з цими мерзотниками і воюємо", – розповів нам Саша.

На посту без гітари

Навчався кулеметник в Нових Петрівцях під Києвом. "За професією я системний адміністратор. На Майдан пішов, бо хотів жити в гідній країні і щоб нами не керували бандити. Боротьба триває, тільки вже не з "Беркутом" на Майдані, а зі злочинцями з мінометами в руках", – говорить Саша. Прізвище своє пояснює просто: "Я захоплююся музикою, граю на гітарі російський рок. Хлопцям подобається, от і прозвали мене Маестро. Правда, зараз в руках не гітара, а кулемет", – говорить він.

Саша любить російський рок і подорожі

Олександр згадує, що ще рік тому допомагав сестрі в Одесі. "Я їй встановлював програму по бухгалтерії, вона займається бізнесом. У мене росте син Дімка, йому 10 років, і він не знає, де зараз його батько. Я не хочу говорити – навіщо його лякати? Ми з дружиною в розлученні, але з сином я регулярно телефоную. Вчу патріотизму і кажу, щоб допомагав мамі", – говорить Маестро.

Стрілок: рік тому розводив павичів і фазанів

З командиром відділення Андрієм Селезньовим ми переривали розмову кілька разів – у Слов'янську збоїть мобільний зв'язок. Одна з мін потрапила в телевежу на горі Карачун і, мабуть, зачепила кабель. "Зв'язок переривається, немає електрики. Ось з вами поговорю, телефон розрядиться, а мені б ще сьогодні рідним зателефонувати – донечка Настя чекає дзвінка, їй 15 років. Її слова: "Люблю тебе, тату, чекаю живим!" – додають мені сил. А служиться нам нормально, ми на своєму місці. Адже кожен, хто пішов в Нацгвардію, знав, куди і навіщо він йде – тут не дитячий сад. Зараз утримуємо гору – хто в окопах, хто біля вишки. Чергуємо позмінно, так що на сон часу вистачає. А от з їжею негусто – каші з тушонкою, сухпайки ... Пригадуються борщі, які готує дружина", – каже Андрій.

Слов'янськ. На бойовому посту

Йому 39 років, родом з-під Полтави. "Ще рік тому я займався своєю улюбленою справою – столяркою, відкрив фірму з виготовлення меблів. А ще я вирощую фазанів та пав. Але, на жаль, щоб жити в мирній країні, довелося взятися за зброю", – каже Андрій.

Андрей любить природу

Автоматник з Криму: косив траву і вирощував поросят

У бійців на горі Карачун – великі проблеми з питною водою: її привозять і роздають у флягах по п'ять літрів, але її не вистачає. "Пити хочеться дуже – на вулиці спека. Але ми чекаємо, коли підвезуть, адже якщо самі висунемося за водою – нас перестріляють з мінометів, так що доводиться терпіти. Нам привезли нові каремати, спальні мішки, біноклі ", – розповідає гвардієць, автоматник Павло Пилипчук. Він родом з Криму і впевнений, що півострів знову буде українським: "Це ще вилами писано по воді – російський Крим чи український. Ви собі навіть не уявляєте, як місцеві жителі зневірилися у тамтешній новій владі! Мені кожен день дзвонять рідні і кажуть, що напруження наростає. А волонтери нам листи приносять від кримських дітей, які хочуть жити в Україні".

Павло любить свою землю

До київського Майдану Павло був фермером. "У мене 16 гектарів землі, а ще 70 – в оренді. Вирощував зернові культури, розводив птицю, поросят, корів. Ех ... Ще рік тому у нас була косовиця – ми запасалися сіном для худоби і про війну ніхто й не думав. Косили трави вручну. Цього року хотів косити моторизовано, навіть купив косарку для комбайна. Не встиг все налагодити", – нарікає Паша. Але він упевнений, що з часом ситуація нормалізується, і йому буде куди повертатися додому.