Нащадок цукрових магнатів Михайло Терещенко: "Я хочу бути українцем"

Днями президент вручив паспорт громадянина України французу українського походження Мішелю (Михайлу) Терещенку, нащадку легендарних київських підприємців та меценатів. Сімейство цукрозаводчиків Терещенків проживало в Києві на вул. Терещенківській, завдяки їм Київ отримав десятки найкрасивіших будівель, а тисячі киян – можливість вчитися і лікуватися в закладах, побудованих на кошти родини Терещенків.

Михайло народився в Парижі, його батько був відомим вченим-хіміком, розробляв технології виготовлення біопалива з ріпаку. Михайло служив в армії, був офіцером, жив у США, а в 1994 році вперше відвідав Україну. Через 21 рік він змінив громадянство. Як сказав "Сегодня" прес-секретар президента Святослав Цеголко, найближчим часом Петро Порошенко вручить українські паспорти ще кільком іноземцям, які стали українцями в душі. "Сегодня" розпитала нащадка знаменитого роду, чому він вирішив змінити громадянство.

Михайле Петровичу, днями ви отримали український паспорт і громадянство. Що вас спонукало до такого вчинку? І як це оцінила ваша сім'я, теж візьмуть громадянство? Яким бізнесом ви займаєтеся в Україні і чи не плануєте піти по стопах ваших предків, щоб відродити цукрову промисловість?

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Я вирішив звернутися за українським громадянством не тому, що я прагнув бути міністром, а тому, що я хочу бути українцем. Я щасливо живу в Україні вже більше 12 років. Тут я успішно вирощую льон на землях моїх прадідів в Глухівському районі, тут я орендую офіс в будинку родини, побудованому в 1855 році, – зараз Український інститут луб'яних волокон (льону і конопель). Багато разів, коли я думав про прийняття українського громадянства, розумів, що українське громадянство є "ексклюзивним" і, отже, мені довелося б відкривати візу для відвідування моєї родини у Франції. Я чекав, коли Україна зробить свій рішучий і чіткий європейський вибір і країну очолить справжній президент-патріот, гідний довіри. Після чудової демонстрації на Майдані, і після вибору президентом Петра Порошенка – це час прийшов.

Зараз в Україні непрості часи: на Сході йде війна. Як ви допомагаєте української армії?

В Україні ніхто не хоче війни. Але в черговий раз на нас напали і ми повинні захищатися. Ми не можемо відмовитися від війни – ми можемо або в ній виграти, або програти.

Ми в ній переможемо, бо ми боремося за справедливі ідеї, і тому що захищаємо наші землі, наші родини, нашу батьківщину.

Звичайно ж ми намагаємося допомагати, наскільки це в наших силах. Наша Фундація спадщини Терещенків регулярно передає Київському військовому госпіталю медикаменти у вигляді благодійної допомоги. Для наших волонтерів і для наших мобілізованих солдатів з Глухова ми постійно закуповуємо форму, рації, окуляри, черевики, бронежилети... Але цього недостатньо. І ми вирішили разом з моїми глухівськими друзями відкрити майстерню волонтерів, яка відкриє свої двері на наступному тижні. Жителі нашого красивого містечка Глухова будуть приходити в старий гараж мого сімейного маєтку, який ми зараз облаштовуємо і встановлюємо тут швейні машинки, і віддавати свій час, енергію, роботу для пошиття форми, камуфляжних сіток, матраців, наметів та інших речей, який зможуть допомогти нашим солдатам і нашої армії. Ми закупимо найкращі тканини, блискавки, гудзики... і армія кравців-патріотів Глухова буде віддавати всю свою увагу і свої вміння для пошиття найкращої форми!

Я дуже гордий і щасливий, що така ініціатива була підтримана, оскільки це допоможе підняти моральний дух наших солдат і наших громадянських волонтерів. Разом ми переможемо.

Які ваші найулюбленіші місця в столиці?

Мені дуже подобається Київ – це одна з найкрасивіших столиць Європи. Безумовно, моя улюблена прогулянка мене постійно веде до настільки милої серцю вулиці Терещенківської, де жили всі мої предки, до парку Шевченка, де мій дід, будучи дитиною, грав на майданчику, до блискучого Володимирському собору, який мій пра-прадід Нікола Артемович Терещенко так бажав побудувати.

Я завжди щасливий повертатися в ці місця, які вони так любили, прогулюватися там, де вони гуляли всією сім'єю, милуватися їх колекцією творів мистецтв в усіх чудових музеях цієї вулиці, які були колись їх приватними резиденціями.

Під час таких прогулянок я завжди згадую мого діда, який повинен був залишити свою рідну країну в 1918 році, коли йому ще не виповнився 31 рік. Він був настільки щасливий в молодості в Києві, і до його превеликий жаль він так ніколи і не зміг туди повернутися. Він ніколи не міняв своє громадянство, незважаючи на всі труднощі життя на засланні в статусі апатриду (особа без громадянства). Він все життя сподівався, що повернеться на рідну землю, Україну. До нещастя, цьому не судилося статися. Але у мене є фантастичний шанс, коли Україна нарешті відкрила свої двері і я можу тут жити, працювати і вільно прогулюватися. Тому для мене це завжди велика радість – повертатися в рідні для всієї моєї сім'ї місця.

Я думаю, що моє щастя перебувати поруч з моїми фамільними будинками на вулиці Терещенківській настільки ж сильно, як смуток мого діда від того, що він не міг тут бути.

Б-р Шевченка, 34. Будинок сім'ї

Кілька днів тому ви виступали проти забудови гори Юрковиці в Києві. Чи не забагато будівельних скандалів у Києві? Як ви оцінюєте діяльність мера Києва Віталія Кличка, чи часто з ним спілкуєтеся?

Скандал незаконних забудов на горі Юрковиці, на жаль, одна з багатьох скандальних справ, які зараз мають місце в Києві.

Я спішно повернувся з Глухова до Києва, як тільки дізнався, що моя подруга Олена Єськіна, депутат Київради, була побита бандитом-забудовником. У всіх країнах світу підняти руку на жінку – справжня ницість і повна відсутність такту, манер і виховання.

Мені здається, що в цих горах, де жили доісторичні люди десятки тисяч років тому, на нещастя, залишився один чоловік з кроманьйонців або неандертальців, погано вихований австралопитек-варвар. Незважаючи на те, що він колишній депутат, мені так хотілося з ним поговорити по-чоловічому і сказати все, що я про нього думаю. Саме тому я приєднався до цієї акції.

Ситуація в Києві дуже серйозна. Я щасливий, що колишні будівлі моєї сім'ї збереглися, але цього не можна, на жаль, сказати про всі красиві історичні будинки Києва. Ніколи в Києві ситуація не була настільки ризикованою, ніколи в Києві не було стільки злочинних підпалів у будівлях, що представляють "пам'ятник архітектури"! Я надзвичайно шокований, що нові депутати Києва, вихідці з Майдану, які зобов'язані своїм обранням Майдану, поводяться так само нечесно, як їх попередники, а іноді навіть ще гірше. Вони викуповують за низькою ціною ділянки без права забудови і без краплі сумніву незаконно забудовують їх, вони спалюють або руйнують старі будинки і фасади, щоб побудувати на їх місці башти в кілька десятків поверхів. Я шокований, бо ми стояли на Майдані не за те, щоб вони могли незаконно і безкарно збагачуватися. Їх поведінка низька і їй немає виправдань. Ми всі надалі зобов'язані поважати ідеали Майдану: справедливість, чесність, гідність щодо всіх і повага прав кожного, адже саме заради цих цінностей стільки наших українських патріотів, стільки молоді, віддали свої життя або були поранені.

Щодо Віталія Кличка, я з ним особисто не знайомий. Але я знаю, що навколо нього є одночасно дуже корумповані депутати-аферисти, а також прекрасні молоді депутати-ідеалісти і патріоти. Тому я йому порадив би просто навести порядок і почистити одночасно його команду з боку депутатів і з боку міста – нашого прекрасного міста-мільйонника Києва!

У Києві залишилося багато об'єктів, побудованих на гроші ваших предків. Завдяки їм кияни отримали будівлі Київського політехнічного інституту і Володимирський собор. Багато з них потребують ремонту і страждають від будівництв поруч. Як ви плануєте їх захищати?

Мені пощастило, що будівлі, побудовані моєю родиною більше ста років тому, стали громадським майном високої якості, в більшості випадків вони підтримуються у хорошому стані, наприклад Володимирський собор, церкву Святого Миколи при Покровському монастирі, Київський політехнічний інститут, Національний художній музей, Національний історичний музей, Музей Тараса Шевченка, Музей російського мистецтва або галерея Богдана та Варвари Ханенків, лікарня Охматдит, Університет транспорту, коледж №1 і багато інших красивих історичних будівель Києва.

Але я надзвичайно стурбований долею двох будівель, які також були чудовими резиденціями моєї сім'ї, побудовані в центрі Києва: рідний будинок мого дідуся Михайла Івановича Терещенка, де він народився 18 березня 1886 року, за адресою бульвар Т.Шевченка, 34; ця будівля було приватизовано в 2006 році депутатом, одним тодішнього президента Віктора Ющенка, на невідомих мені умовах. Але навіть якщо немає заборони на приватизацію історичних будівель – покупець зобов'язаний підтримувати будівлю в належному стані – така вимога закону. Однак, схоже, що ця будівля, де раніше знаходився ВВІР і куди я щороку приходив отримувати посвідку на проживання в кімнаті, де народився мій дідусь, сьогодні пустує, закинуто і, очевидно, не міститься, згідно з вимогами закону.

А колишня резиденція мого дядька Олександра Терещенка, з прекрасною блакитною ротондою навпроти парку Шевченка, побудована в 1893 році на розі вул.Толстого і Горького, стала сьогодні Національною науковою медичною бібліотекою України! Вона знаходиться в сумному стані, балкони обвалюються і здається, міністр охорони здоров'я вже не може надавати достатню підтримку бібліотеці і навіть потрібним чином її утримувати. Тому наша Фундація спадщини Терещенків дуже скоро відкриє Асоціацію друзів Національної наукової медичної бібліотеки, статут якої буде презентуватися 18 квітня під час благодійного концерту Олега Скрипки по збору коштів для Центру дитячої кардіології та кардіохірургії професора Іллі Ємця.

Медбібліотека руйнується

До нас приєднаються понад 80 тисяч медиків України, які не хочуть зникнення бібліотеки, які часто навчалися і черпали свої знання з архівних книг, а також поціновувачі красивих будівель, які хочуть зберегти культурну спадщину і архітектурне обличчя нашого Києва. Слава Києву! Слава Україні!