У Києві лікують поранених бійців АТО: 19-річному хлопцеві пришили руку, а воїн з

У Київський військово-медичний госпіталь на Печерську продовжують надходити важкопоранені солдати на Сході. Молодих хлопців доставляють сюди з Харкова. Після обстрілу сепаратистів багато залишилися без рук і ніг. "Сегодня" відвідала наших бійців, які зараз перебувають на лікуванні. На вході в госпіталь чергує військова охорона – сторонніх сюди не пускають. По території постійно курсує військовий патруль. По алеях проходять цілими сім'ями родичі поранених, ледь стримуючи сльози. Часто зустрічаємо людей в піжамах – це бійці, які вже йдуть на поправку.

ВІДРЯДЖЕННЯ. Біля одного з відділень ридає літня жінка. Це мама солдата Олександра Кікіна зі Сміли (Черкаської обл.), він отримав важке поранення під Слов'янськом 28 червня. 33-річному хлопцеві довелося ампутувати ногу, зараз його стан вкрай важкий. Мама дізналася про поранення сина від рідних. "Він сказав мені, що їде у відрядження... У нього ж був "білий квиток", і служити він не повинен. А взяв і поїхав, оскільки патріот України і не міг дивитися на звірства сепаратистів на Сході. Спочатку допомагав на кухні, доставляв солдатам гуманітарку, а потім пішов воювати", – ридаючи, говорить Луїза Михайлівна. У неї було недобре передчуття. "Я відпочивала на дачі у кумів і постійно було якесь хвилювання, серце сильно боліло. І тут приїжджає донька і каже: "Сашу поранено!" Я ледь не зомліла. Виявилося, що йому сильно потрощило ліву ногу, почалася гангрена і ногу довелося ампутувати, з другою також не все гаразд, рука обгоріла. Як він мені сказав, вони потрапили під мінометний обстріл – двох бійців вбило, а він вижив. Зараз потрібно збирати гроші на операцію за кордоном – 150 тисяч євро", – журиться жінка.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Ампутація. Олександру потрібна допомога і лікування за кордоном

Сам Сашко в реанімації. "Сьогодні промивали рану на ампутованій нозі, кровоточить. А в другій засів осколок. Боляче, звичайно, але я не шкодую, що пішов воювати, сподіваюся, хлопці переможуть, а люди стануть більше любити свою Україну. Я возив в АТО продукти, а потім побачив, що людей не вистачає, і записався добровольцем. Воював, але потрапив під мінометний вогонь. Ось тепер тут. Хочеться жити, адже я так і не обзавівся родиною", – сказав він "Сегодня". Медсестрички старанно доглядають за контрактником Ромою. Йому довелося ампутувати ногу. "Хлопчику всього 21 рік. А він не хотів повідомити про свою біду мамі. Ледве його умовили зателефонувати дідусеві. Хлопцеві потрібна допомога і віра в те, що він зможе ходити на протезах", – каже медсестра.

ПРИШИЛИ РУКУ. На лавці під відділенням знайомимося з молодою мамою. Анжела каже, що вже майже місяць перебуває у шпиталі. Її син, 19-річний Антон Воленко із Запоріжжя, в армію пішов за контрактом, служив у 25-й десантній бригаді. "Син отримав важке поранення – йому майже відірвало руку. Це сталося 19 червня під Червоним Лиманом, він був механіком-водієм "Нони", і вони їхали брати черговий блокпост сепаратистів, коли їх обстріляли з РПГ. Цей бій був о сьомій ранку", – розповідає жінка. За її словами, Антону майже відірвало праву руку і сильно обпалило всю праву частину тіла. "Я як згадаю, яким він був місяць тому, – сліз не можу стримати

Разом. Мама весь час підтримує Антона Воленка, а хлопець шкодує, що не зможе повернутися на війну. Фото: А. Іскрицька

Антону уже в госпитале исполнилось 19 лет — врачи сделали невозможное, пришили руку, у него уже начали шевелиться пальцы. Спасибо им. А вот и сам Антон, идет с прогулки", — говорит женщина. Даже и не скажешь, что еще пару недель назад жизнь этого улыбчивого паренька висела на волоске. "Мы ехали брать блокпост сепаратистов, прошли семь километров, но не дошли всего 20 метров. После взрыва я потерял сознание, потом услышал голоса и выстрелы. Подумал, пацаны отстреливаются, сейчас вылезу и помогу. Но когда вылез из "Ноны" и начал ползти по траве, ощутил, что пропала правая рука. Когда надавил на нее коленом, понял, что она держится на одних мышцах... Было больно, пытался вколоть себе обезболивающее. Но сделать укол одной рукой невозможно, ведь нужно открутить флакон, потом пробить дырку, закрутить обратно и только после этого уколоть себя. Пришлось выпить содержимое ампул", — говорит Антон.

Реанімація. Антон сильно постраждав у бою

Рука досі не працює в лікті, видно кістку, але він швидко йде на поправку. "В зону АТО я не повернуся, відвоювався вже. Шкода... До служби я працював барменом, планую повернутися в цю сферу і піду вчитися", – каже хлопець. Його мама додає, що про поранення сина дізналася сама. "Було погане передчуття, і я подзвонила його товаришам по службі. До речі, сина представили до нагороди – орден "За мужність" III ступеня, але змінився міністр оборони і процес загальмувався. Хочемо ще отримати довідку про участь у військових діях, але поки нам її чомусь не видають", – каже жінка. Як пояснили нам у госпіталі, довідки про участь солдатів у бойових діях видаються у військових частинах. "А ми даємо документи, в яких вказуємо, коли людина поступила на лікування і з яким пораненням повернулася із зони АТО. Також ми відповідаємо на запити командирів з військових частин – лікується у нас такий-то боєць, на підставі яких вони видають документи", – кажуть у госпіталі.

"У НАС Є ВСЕ НЕОБХІДНЕ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ НАШИХ СОЛДАТІВ"

Зараз у шпиталі перебуває близько сотні бійців, яких привезли із зони АТО. Наступного року військовому госпіталю виповнитися 260 років, і тут завжди лікували військових. "У нас всього вистачає, спецалісти-медики працюють у посиленому режимі. Плюс величезну допомогу надають волонтери: збирають одяг, медикаменти, засоби для лікування поранених, і за це їм спасибі. Ми намагаємося поставити на ноги кожного пораненого солдата, надати йому максимальну підтримку. Так, є випадки, коли шляхом ампутації руки або ноги ми рятуємо солдату життя. А далі чекає важкий шлях реабілітації, протезування. До цього долучаються волонтери та громадські організації, які організовують лікування за кордоном. До речі, останнім часом райони й області беруть під опіку поранених і допомагають їм у всьому. І це об'єднує нас, українців", – говорить "Сегодня" заступник начальника госпіталю по роботі з особовим складом Геннадій Перов. Хлопців, які не вимагають хірургічного втручання, відправляють у госпіталь під Ірпенем.