Найбільш унікальні діти України: трійні, народжені не з пробірки

Народження трійнят – явище нечасте. Таке везіння залежить від декількох факторів, у першу чергу від віку матері – що старше, то вища ймовірність. Найчастіше народження трійнят зустрічається у африканських народів, рідше – у азіатських. До початку ери "запліднення в пробірці" трійні народжувалися вкрай рідко, а сьогодні це явище стало частішим. Шанс зачати трійню без ЕКО – 1:8000, а ймовірність повторного зачаття трійні ще менше – один випадок на 64 мільйони. Напередодні 1 червня, Всесвітнього дня захисту дітей, "Сегодня" знайшла рідкісні трійні, які зачаті природним шляхом, і дізналася, як це – ростити відразу міні-дитячий садок.

"ДОЧКА РОЗГУБИЛАСЯ, ПОБАЧИВШИ БАГАТО ДІТЕЙ"

Володимир і Оксана Галайчук з міста Костопіль Рівненської області виховують чотирьох діток: семирічну доньку Лізу і трійнят Володимира, Владислава та Анну. Зараз трійнятам по три рочки.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Я дуже рада, що у мене стільки дітей, – каже 34-річна Оксана Галайчук. – Але, зізнаюся, всю другу вагітність ми з чоловіком звикали до думки, що станемо багатодітними батьками. Про те, що у мене буде трійня, ми дізналися на 14-му тижні вагітності. Пам'ятаю, коли лежала на УЗД, лікар запитав, чи були в нашій родині двійні. Я відразу зрозуміла, що неспроста така цікавість. У моїх родичів по батьковій і материній лінії дійсно є кілька пар близнюків. Тому я лежала на кушетці і вже морально готувалася до того, як буду повідомляти чоловікові, що у нас народиться відразу два малюки. Раптом доктор приголомшив мене: "У вас трійня! Точно два хлопчики, і поки не видно, хто третій". Не знаю, як після цих слів не втратила свідомість. Коли вийшла з кабінету УЗД і трохи прийшла до тями, стала телефонувати чоловікові. Володя тоді був на заробітках далеко від дому. Я якомога спокійніше повідомила йому, що у нас народиться троє дітей. Володя розсміявся: "Хіба таке буває?!". А коли зрозумів, що говорю серйозно, сказав, щоб я не хвилювалася, мовляв, все буде добре, всіх поставимо на ноги. Спочатку кожен з нас думав, що лікар таки помилився. Але коли друге і третє УЗД підтвердило кількість малюків, стали готуватися психологічно. Трійня з'явилася на світ у перший день весни 2012 року за допомогою кесарева. "Я пояснила своїй доньці Лізі, що скоро у неї з'явиться сестричка чи братик. Вона постійно гладила мій животик і ніяк не могла дочекатися "іграшки". Коли ми повернулися з пологового будинку, Ліза розгубилася – вона не могла зрозуміти, звідки взялося відразу так багато дітей! Важко було тільки спочатку, коли малюки починали кричати одночасно – ось тоді дійсно не вистачало рук. Благо, чоловік був зі мною поруч, по черзі брав їх на руки і заспокоював".

Галайчук. "Важко було, коли малюки кричали одночасно"

"ОНУКІВ БАГАТО НЕ БУВАЄ"

25-річна мама трійні Ольга Тимощук з Житомира згадує про вагітність із захопленням. "Навіть подумати не могла, наскільки чудово бути вагітною! – Розповідає дівчина. – Чоловік виконував всі мої забаганки, не відходив ні на крок і постійно цікавився: "Люба, ти ще щось хочеш?". Альоша сам прав, прибирав у хаті і варив їжу. А коли живіт помітно збільшився, не дозволяв мені самій одягатися і тим більше взуватися. Ми з чоловіком щодня гуляли в парку недалеко від будинку. На шостому тижні вагітності мене направили на УЗД. Зізнатися, я завжди мріяла про двійню. Справа в тому, що моя бабуся свого часу народила двійнят і часто говорила мені, що добре виховувати відразу парочку малят: їм разом весело, вони підтримують один одного. А коли підростають, то допомагають батькам і роблять все вдвічі швидше. І ось лікар сказав, що бачить у мене в животі дві горошинки. Від радості я запищала! Але після тривалої паузи чоловік сказав, що помилився. Я вже було засмутилася, але тут почула: "Бачу третю дитину!". Я була на сьомому небі від щастя! Але як чоловік відреагує на те, що стане багатодітним батьком? Подумки я підбирала потрібні слова, щоб підготувати його. Коли вийшла від лікаря в коридор, чоловік помітив, що вся свічуся від щастя. Я взяла Льошу за руку і випалила, що у нас буде трійня. Від несподіванки його кинуло в жар, потім у холод і знову в жар. Чоловік не заспокоївся, поки сам не подивився в мою медичну книжку, де чорним по білому було написано: "Трійня". Якийсь час він звикав до думки, що стане відразу багатодітним батьком. А коли пізніше з'ясувалося, що всі троє – хлопчаки, він заплакав від щастя.

Трійнята Тимощуки. Батьки легко розрізняють синів Володимира, Владислава та Віталіка.

Наші хлопчики з'явилися на світ в 2013 році з інтервалом в одну хвилину. Оскільки дітки народилися 27 липня, а 28-го відзначається День святого Володимира, найстаршого ми вирішили назвати Володею, і його братикам дали імена на букву "В" – Владислав і Віталій.

Найбільше такій кількості дітей зраділи наші батьки. "Внуків багато не буває", – кажуть вони. Нас часто запитують, як ми справляємося відразу з трьома, мовляв, на одного управу б знайти. Але нам незрозуміло, як може бути інакше, ми не бачимо різниці – виховувати одного або трьох. А розрізняємо хлопчаків легко, хоч між собою вони схожі.

Ольга: "Моя бабуся, яка народила двійнят, часто говорила, що добре виховувати відразу парочку малят"

Труднощі були: знайти потрійну коляску – справа нелегка. Нам так і не вдалося купити таку. Ми обійшлися варіантом "два плюс один": одна коляска для близнят, а друга – одинарна. Але возити відразу дві коляски мені не доводилося – я ні разу не гуляла з малюками одна. За ними складно угледіти: перший побіг до пісочку, другий вже лізе на гірку, а третій біжить до сусідських дітей. Тому наш тато завжди поруч. Або ж допомагають наші батьки.

Вовчик, Владик і Віталя дуже люблять грати з м'ячем: ми з чоловіком радіємо, що підростають майбутні футболісти. Діти все роблять разом: одночасно їх годуємо, купуємо однакові іграшки та одяг. Правда, не завжди можна знайти три одежини одного кольору і розміру. Тому, буває, хтось один трошки відрізняється. Роблять шкоду хлопчаки теж разом". Молоді батьки радіють своїм чадам і замислюються про ще одну вагітність. "Адже так само нечесно: татові відразу три помічники, – сміється молода мама. – А як же мені помічницю? Коли хлопчаки підуть у перший клас, ми з чоловіком обов'язково повернемося до пологового будинку за дівчинкою! Друзі з цього приводу жартують, що дочок теж буде троє".

Стиль трійні. Одягають однаково, але в різні кольори.

"НА СОН У МЕНЕ БУЛО 15 ХВИЛИН"

"Я вийшла заміж і народила трійню, коли мені було 22 роки, – розповідає 35-річна Алла Горобець з Житомирської області. – Під час УЗД лікар сказав, що у мене буде двійня. Він очікував бурхливої реакції, але я була абсолютно спокійна. З трьох моїх сестер у двох народилися двійнята, в рідні чоловіка теж були двійнята. Свого часу моя старша сестра народила дівчинку, її відвезли з пологового залу, а через півгодини повернули назад: на світ попросилося друге малятко. Виявилося, що лікарі не знали про майбутню двійню! Чоловік ще на початкових термінах мені казав: "Добре, якщо відразу двох народиш. Все одно б на одному не зупинилися".

На шостому місяці я проходила чергове УЗД. Пам'ятаю, лікар довго вивчав монітор, потім покликав колегу, той – ще одного. Я не розуміла, що відбувається, думала, що з дітками щось не так. І тут лікарі мене приголомшили: "Панночка, та у вас в животику ростуть три хлопця!" Звичайно, від такої новини я розгубилася, а чоловіка довелося відпоювати валеріаною. Коли про трійню дізналися журналісти, місцева влада виділила грошей на трикімнатну квартиру.

Діма, Максим і Саша. Вдома дружні, але приятелі у братів різні.

Коли мої хлопці були маленькі і починали плакати як по команді, я розуміла: треба нагодувати всіх і відразу. Як? Одному одну грудь, другому іншу, а третього укладала на бік і підсовувала пляшечку. Обов'язково записувала, хто їсть з пляшечки. На наступне годування пляшечку отримував наступний. Діти були неспокійні, вимагали постійної уваги. Я, як Штірліц, встигала виспатися за п'ятнадцять хвилин..."

Діти були настільки схожі у всьому, що до року мама Алла всім на ручки кріпила бірочки з іменами. "Але як тільки хлопчикам виповнився рік, кожен із них став проявляти характер, – говорить вона. – Нарешті я їх стала розрізняти по голосу, сміху, кличу, поведінці. Тільки коли Діма, Максим і Саша пішли в школу, вони поцікавилися, чому їх троє. Мовляв, всі ходять в школу по одному, більше ніхто не ходить в один клас такою компанією. Я пояснила, що у когось братик або сестричка народилися раніше чи пізніше, а в нашій сім'ї синочки з'явилися на світ всі разом. Тоді вони поставили інше запитання: "Якщо ми не відрізняємося, то чому вчителька до учнів звертається по імені, а нас називає Горобці?" Я сказала, мовляв, може бути, вчителька поки не навчилася розрізняти їх так, як мама. І тоді діти зажадали одягати їх по-різному. З тих пір ми купуємо в один день різний одяг. Брати ніколи не вийдуть на вулицю в однаковому! Навіть якщо обом відразу сподобається одна річ, то вони разом ніколи її не куплять. Незважаючи на те, що вони дружать між собою і всім діляться, за характером хлопчаки абсолютно різні. Дімі завжди потрібно нагадувати, що пора робити домашні завдання. Максим захоплюється грою на баяні та фортепіано, малює дивовижні картини. Діма і Саша – лівші, у них каліграфічний почерк. Максим правша. Навіть друзі у братів різні".

Трійнята. Ніколи не одягаються однаково – хочуть відрізнятися

"ДОМ, В ЯКОМУ ЖИВУТЬ ВІРА, НАДІЯ І ЛЮБОВ"

"У 90-х, коли мені було під 30, були думки піти в монастир, – розповідає 49-річна Надія Мричко зі Львова. – Але я розуміла, що це те місце, куди потрібно йти тільки за покликом душі, і відчула, що поки не готова. Виїхала на заробітки до Польщі. Потім втомилася мотатися туди-сюди і повернулася, мені було вже 36. На святі у друзів познайомилася з чоловіком, пам'ятаю, як ми з ним мило спілкувалися весь вечір. Потім була заручини, ми мріяли одружитися. Незабаром я дізналася, що вагітна. Майбутній чоловік ніби як зрадів, сказав: "Чудово, що у нас з'явиться малюк". Але я зовсім не була готова до того, що ношу трійню. Коли мені про це повідомили після УЗД, я тут же вигукнула: "Що ж я з ними буду робити?!". Коли довідку з УЗД я показала своєму чоловікові, він зблід. Під гіркою посмішкою намагався приховати страх, а через кілька тижнів, акурат восьмого березня, він... зник. Навіть батьки не знали, куди подівся їхній син.

Дівчатка Мричко. Блондинка Віра, шатенка Надя і брюнетка Любов.

Пізніше я дізналася, що в мене буде три дочки. Я не уявляла, як жити далі: ні житла, ні роботи, ні грошей, ні чоловіка. Я могла розраховувати тільки на віру, надію і любов – так я потім і вирішила назвати своїх дочок. Коли ще ходила вагітною, не раз замислювалася, як буду розрізняти дівчаток. Я так хвилювалася з цього приводу, що почала щодня молитися: я гладила живіт і просила у Бога, щоб дітки були різними. І уявіть собі, у мене народилися блондинка, шатенка і брюнетка! За характером дівчинки теж абсолютно різні. Веруня дуже активна, спортивна, завжди любила лазити по деревах, бігати. Надюшка більш стримана, а Любочка дуже спокійна. Коли дівчатка розбіглися в різні боки і мені доводилося їх ловити, то я завжди утримувала Надю і Любу лівою рукою, а непосидючу Віру правою".

Після народження дітей новоспеченій сім'ї діватися було нікуди: власного житла немає, а в рідному домі, де жили старенька мама і брат, жити було важко. "Все це мене дуже лякало, – говорить мама. – Мені залишалося тільки жити в пологовому будинку. Там і я провела півроку разом з дітьми. Завдяки журналістам (у тому числі з "Сегодня"), які написали про мою проблему, добрі люди стали допомагати мені і дітям. Знайшлася людина, яка подарувала нам 4-кімнатну квартиру. Це було диво! Я у всіх питала його ім'я, щоб знати, за кого молитися Богу, але мені лише сказали місце його роботи.

Алла навіть хотіла піти в монастир, а стала мамою трійнят.

Перший час після переїзду в мене не було грошей навіть на коляску. До десяти місяців я просто щодня виносила маляток на вулицю з сьомого поверху по одній – клала біля під'їзду на лавку "конверт" і йшла за наступним. Потім один благодійний фонд подарував нам коляску – стало легше.

Дивно, але першим словом, яке виголосили Любочка і Веруня, було "тато". "Де ж ви бачили цього тата?" – Дивувалася я. А ось Надюша на наступний день сказала слово "мама", тому жартома я назвала її маминою донькою. І за іронією долі саме Надя схожа на тата більше за всіх – такі ж очі і ніс".

Батько дітей їхнім життям не цікавиться. Від родичів Надія знає, що він поїхав в зону АТО. "Безумовно, однією ростити трьох маляток складно, – каже багатодітна мама. – Іноді мені допомагали черниці, ще моя сестра час від часу приходила купати маляток. Коли хворів хтось один, то в лікарню лягала з трьома. Дівчатка віддають перевагу однаковому одягу – їм подобається бути схожими. У червні їм виповниться по 11 років. Сестрички разом відвідують уроки музики, танців, ходять на плавання і до церкви. Ми разом тримаємо секрети і гуляємо. Часто згадуємо наші пригоди. Одна з наших улюблених – коли вперше поїхали на море і захворіли на вітрянку: тоді по санаторію ходили три зелених "жабки". Коли йшли до моря, машини нам сигналили і махали. Ми постійно були оточені увагою – не часто на вулиці побачиш трійнят".

Перші півроку. Мама з малятами жила в пологовому будинку, поки добрі люди не подарували родині квартиру.