Відшукати на мапі морських воріт нашої країни порт "Раковець" не просто, хоча зробити це, мабуть, варто кожному. Нехай тут не висаджують своїх пасажирів гігантські лайнери і не "ночують" крейсери, але саме тут швартується єдиний в світі за своєю конструкцією та унікальний за затишком корабель "Юрій".
ПОРТ І ЧУДО-КОРАБЕЛЬ. "Відразу кажу – дух захоплюватиме кожні сто метрів!" – попереджає на березі матрос Олександр. Нам нічого не залишалося, крім як повірити йому на слово – дорога до порту і сама може стати туристичним маршрутом. За ті неповні півтори години, поки ми їхали від Івано-Франківська, бронзові поля змінювалися смарагдовими пагорбами, а вздовж доріг, оточених розсипом маків, розмірено крокували лелеки. Дістатися до "Раковця" найзручніше на автомобілі або автобусі. Другий варіант ідеально підійде для компанії з 10-12 осіб і обійдеться в 150 грн кожному. По прибуттю на мандрівників очікує справжній сюрприз – всюдисуща зелень, дерев'яний будиночок, галявина перед ним і дерев'яні лежаки.
Головний герой усієї цієї пишноти – корабель "Юрій" – пришвартований неподалік, на березі Дністра. Дві палуби, чотирнадцять метрів в довжину, майже шість завширшки, дванадцять тонн. На перший погляд судно здається крихітним, але ілюзія розсіюється, коли вперше потрапляєш на борт. Зсередини це цілий світ – кухня, каюти (дві на чотирьох і одна на двох), столики, шезлонги, мангал на носі. Добовий круїз з харчуванням на кораблі обійдеться від 800 грн за людину. Творець корабля Юрій Шпіцер зазначає – модель запатентована і офіційно зареєстрована як плавзасіб. Більш того – це єдиний корабель в країні, який може ходити по мілководному Дністру. Якщо для схожих плоскодонних суден потрібен хоча б метр води, то "Юрій" здатний пройти там, де глибина всього 25 см. Цього вдалося домогтися за допомогою унікального гребного колеса, розробленого інженерами з львівської "Політехніки". При цьому у відкрите море корабель може піти на цілий кілометр! Але, як не крути, головне його достоїнство – подорожі по Дністру.
ЗАМОК НА КРУЧІ. Влаштувавшись зручніше, спостерігаємо за останніми приготуваннями – офіціанти заносять на борт посуд і продукти, матрос втягує трап, піднімає прапор, віддає швартові. Всього кілька хвилин і під гул гребного колеса вирушаємо в подорож. Швидкість корабля не вище 10 км/год. і ми сподіваємося, що він плистиме якомога повільніше – щоб перейнятися магією Дністровського каньйону, треба забути про поспіх. Неспроста він кілька років тому потрапив до списку семи природних чудес України. Тут на одному березі за горизонт йдуть поля, на іншому – небосхил підпирають зелені стіни. При цьому з кожним вигином ріки берега змінюються красотами – ось крутий схил був зліва, а через 50 метрів він уже справа. Сам каньйон розтягнувся майже на 250 км і причаївся на стику чотирьох областей – Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької та Хмельницької.
Вже незабаром підходимо до першої пам'ятки маршруту – Раковецького замку. Зупиняємося всього за декілька сантиметрів від берега (суперздатність "Юрія") і тут же натикаємося на джерело. Хтось починає обливатися холодною водою, хтось набирає її в дорогу. Далі – крутий схил, на вершині якого залишки замку. Його побудували в XVII столітті, після чого він швидко зажив слави стратегічного об'єкта – розквартировані тут солдати неодноразово відбивали атаки турецьких військ. На жаль, через війни і час вціліли тільки вежа і шматочок стіни. Але своєї грандіозності і значності споруда не втратила – до пошарпаних вітром стін все так же хочеться торкатися, уявляючи собі грандіозні битви.
ДІВОЧІ СЛЬОЗИ. Вгамувавши історичну спрагу, знову збираємося на корабель. Ховаючись від полуденної спеки, спостерігаємо за приготуванням обіду на носі корабля, вітаємо байдарочників, які пропливають повз. Хтось помічає по правому борту лелеку, що стоїть посеред річки. Поки птах статечно перелітає з каменю на камінь, стрекочуть затвори фотоапаратів. Незабаром зупиняємося на мілині, матрос кидає якір і пропонує скупатися. Вода прохолодна і чиста, ніхто не хоче назад на борт, але на нас чекає ще одна визначна пам'ятка – водоспад "Дівочі сльози". "Юрій" знову підходить впритул до берега і його команда влаштовує підйом на невеликий пагорб по канату. Під ногами ковзає мокра глина, шию лоскочуть дерева, а десь далеко вже чутно падаючу воду. Нарешті, піднімаємося до самого водоспаду і завмираємо – місце абсолютно унікальне і чарівне. Його родзинка в тому, що верхній гребінь весь час наростає – вода приносить кальцій, який осідає на виступах скелі. Якщо підібрати ракурс, то створюється враження, що з багатометрової скелі падає рідке срібло, розлітаючись навколо крижаними краплями.
На зворотній дорозі смакуємо враження, сохнемо після водоспаду і радіємо, що пекучу спеку змінила легка прохолода. Команда жартує, що тут погода може зробити крутий поворот за десять хвилин. Ніби почувши це, хмари наливаються свинцем і "Юрій" потрапляє під проливний дощ з градом. Туристи миттю спускаються на першу палубу, милуючись непроникною стіною, намагаючись сфотографувати стадо корів, що спішно ретирується з полів. Всього через годину знову швартуємось в порту "Раковець". Вражень – маса, хочеться милуватися природою, підійматися на пагорб до замку і мерзнути під "Дівочими сльозами". А ось їхати не хочеться.
Головні теми