Аліна Бонд
редактор - "Захар Беркут", мабуть, найочікуваніший український фільм цього року. Чому вирішено перезнімати "Захара Беркута". Адже вже знятий фільм Леонідом Осикою за твором Івана Франка ще 1971 року з солідним акторським складом?
- Це був чудовий фільм із зірковим складом акторів. Але світова класика, до якої без сумніву відноситься творчість Івана Франка, напевно, ще й тому називається світовою класикою, що ці твори актуальні у всі часи. На щастя для будь-якої знімальної групи, в "Захарі Беркуті" піднімається величезний пласт питань і тим, які не втрачають своєї значущості і сьогодні. Те, що знімали ми – це не ремейк фільму 1971 року. Це не бажання змагатися з цим чудовим фільмом. Це новий, сучасний погляд на цю повість.
- Це не буде достеменно за твором Франка, тільки за мотивами?
- Наш фільм – це екранізація за мотивами повісті Івана Франка "Захар Беркут". Ми йшли за оригіналом, але деякі сюжетні лінії або деякі персонажі, яких немає в повісті, у нас з'явилися. Це сучасне переосмислення цієї драматургії. Я переконаний в тому, що вона актуальна, оскільки це тема відстоювання свободи, свого способу життя, людської гідності, яка показана через Захара Беркута і його синів. А також це тема зради і це тема безмірної гордині одного з персонажів – Тугара Вовка.
Для мене це не стільки історія військового протистояння між монгольським військом і умовно українськими спартанцями, скільки історія зіткнення світоглядів Тугара Вовка і Захара Беркута. Тугар Вовк, надивившись у монголів на їх устрій, побачив тільки те, що хотів бачити. А саме: беззаперечне, практично рабське, підпорядкування головнокомандувачу, чітку військову ієрархію, чітке виконання наказів. Але він не врахував найголовнішого, що саме за Чингісхана було заведено таке поняття, як "меритократія". Це коли підносять ієрархічною драбиною не завдяки походженню, а завдяки особистим якостям. Плюс до цього, монголи не могли перебувати в рабстві в іншого монгола. Крім того, вбивство іншого монгола каралося смертю.
І Тугар Вовк, який народився на цій землі, взяв місію її захисника, що, з одного боку, робить йому честь, натомість зажадав від громади Тухлі беззаперечного підпорядкування. Саме через це Захар Беркут і вступив з ним у конфлікт.
Захар Беркут, розуміючи всю відповідальність перед людьми, свідомо готовий принести в жертву найдорожче, що у нього є – своїх синів, щоб зберегти життя тих, хто слабший. У цьому високому сенсі, він виростає для мене в біблійного персонажа. Саме про це наше кіно.
- Як вийшло, що саме ви зайнялися зйомкою фільму?
- Я запрошений режисер до цього проекту. Продюсер Єгор Олесов запропонував прочитати сценарій і, якщо цікаво, взятися за нього. Я перечитав повість Івана Франка, подивився фільм, і мені здалося, що я знаю, як знімати цей фільм, знаю, про що знімати. Розповів йому ідею, яку тільки що вам переказав, і відповів, що якщо наші погляди збігаються, то я готовий взятися за проект. Так все і було.
- Режисерське крісло ви ділите з Джоном Вінном. Як вам працювалося з ним? Ви вперше працюєте з співрежисером?
- Так, ми знімали разом з Джоном Вінном. Це для мене було новиною, я довго про це нічого не знав. Режисер, в деякому роді, єдиноначальність творчості на майданчику і т.д. У нас був непростий знімальний період, ми довго притиралися один до одного. У Джона це перша картина, де він виступив як режисер, а у мене – перша робота з співрежисером. Але ми, я думаю, зуміли гідно пройти цей шлях. Звісно, було досить багато компромісів, і далеко не все в цьому фільмі я можу назвати "моїм". Але я дуже сподіваюся, що це не завадить кінцевому результату.
- Можете навести приклад, через що виникали розбіжності?
- Наприклад, рішення сцени, де Тугар Вовк на полюванні знаходить свою дочку. Вона відірвалася від основної групи мисливців, побігла вперед і зникла. Тугар знаходить її з Максимом Беркутом в брудній порваній одежі, з саднами на обличчі. Я пам'ятаю, як ця сцена була вирішена в фільмі Леоніда Осики – Тугар Вовк переживав, оглядав дочку, чи є якісь поранення. Мені, як глядачеві, зрозуміло, наскільки для цього жорсткого, цинічного, розважливого, холодного воїна значима дочка. Це корелюється з нашим менталітетом. Це важливо для драматургії і обсягу ролі Тугара Вовка – чим більше він любить дочку, тим драматичніше буде розрив в кінці. Джон бачив це по-іншому: Тугар Вовк виховував дочку як хлопчика і навіщо до неї ставитися так трепетно в цій сцені? Такі нюанси, для мене, як для режисера, важливі. Це території смаку, чи що.
- Чи був мовний бар'єр на майданчику між американцями і українцями, учасниками однієї знімальної групи? Між вами і Джоном, зокрема?
- Виникали, звісно, складності. Але кіномова досить універсальна. Якщо ми вели довгу розмову про завдання, епізоди і так далі, перекладач перекладав акторам. І те, що потім відбувалося на майданчику, переконувало мене, що актори розуміють все дуже швидко і дуже точно. Щоб пояснити якісь моменти, досить було суміщення російських, українських, кримськотатарських і англійських слів з жестикуляцією.
- Продюсерами фільму виступають Єгор Олесов, Джефф Райс, Юрій Карновський і Раджа Коллінз. Як вони співпрацювали з вами?
- Вони дуже глибоко занурювалися в знімальний процес. Особливо Єгор. Він був присутній на всіх етапах роботи, починаючи від сценарію, який перероблявся разів сім. За великим рахунком, це була плідна співпраця. Не завжди ми сходилися в баченні того, якою повинна була бути сцена, але це нормально.
- Вони не втручалися в творчий процес, не вносили свої корективи?
- Ні, дуже часто, вони виступали третейськими суддями в наших з Джоном суперечках.
- Розкажіть трохи про знімальну команду і акторський каст. У фільмі, крім акторів з України та США, також знялися з Великої Британії, Казахстану і Монголії?
- Так, акторський склад просто неймовірний. Роберт Патрік, який зіграв Захара Беркута, Томмі Фленаган – Тугара Вовка, Алекс МакНіколл (Максим Беркут), Роккі Маєрс (Іван Беркут), Поппі Дрейтон (Мирослава), Цегмід Церенболд (Бурунда), Аян Отепберген (Нерген) та інші. І українські актори Андрій Ісаєнко (Петро), Олег Волощенко (Гард), Віктор Жданов (Хорун), Олег Стефан (Левко), Марина Кошкіна (Устя), Аліна Коваленко (Росана), Станіслав Лозовський (Сокіл) та інші. Всі ці хлопці надзвичайно талановиті. З Казахстану також були актори і каскадери. Я не знаю, чи правильно так говорити, але я ними задоволений. Це, по-перше, щохвилинна готовність, постійна налаштованість акторського інструментарію. Те, як вони приходили на майданчик, як вони були заряджені на кадр, як вони були заряджені на зйомку, – вражало. Вони не дозволяли собі працювати не на 100%. Це дуже сильно мотивувало.
Я був дуже радий, що Роберт Патрік прочитав повість Івана Франка. Всі актори були в матеріалі. Коли ми всі зібралися, то поговорили, про що і навіщо зніматимемо цей фільм. Роберт поставив мені, здається, одне з головних запитань – навіщо вам це, як режисеру, що для вас цей фільм. Я розповів, навіщо це мені треба. Також я розповів їм про Крим, про те, що наша країна зараз перебуває в стані війни і частина нашої території анексована. Розповів про ту ситуацію, з якою стикається зараз мій народ в Криму, і це якось корелюється з цією драматургією.
- Закордонним акторам довелося вчити українську мову?
- Ні. Ми знімали фільм англійською мовою. І наші українські артисти, які грали у фільмі, теж працювали англійською. Фільм вийде англійською мовою, а в Україні буде дубльований українською. Було дуже цікаво спостерігати за тим, як зарубіжні колеги аплодували стоячи нашим українським акторам, знаючи про те, що вони володіють англійською, вивчили і відмінно зробили свою роль. Це було гарне акторське братство на майданчику.
А на день народження Івана Франка ми випустили ролик, де всі читали його вірш українською мовою. Тоді і наші іноземні колеги вивчили текст і дуже зворушливо його прочитали.
Треба віддати їм всім належне, що ніхто не "звіздився". Ні на майданчику, ні в звичайному житті. Це був чудовий досвід – працювати з чудовими людьми. І я розумію, навіщо продюсери запропонували знімати кілька іноземних акторів: якщо фільм вийде хороший, то це буде чудова промоція України за кордоном, нашої історії, культури, виробничих можливостей, які тут є.
- Чи було щось, що привело в захват акторів? Може, українська кухня?
- Точно скажу, що хітом для них стали вареники з вишнею і борщ. Дуже багато фруктів просили на майданчик. Безумовно, вони часто і багато говорили про красивих людей в Україні.
- Головну роль зіграв голлівудська зірка Роберт Патрік. Чому вибір припав на нього? Чи був спеціальний кастинг на цю роль? Чи складно йому було вжитися в роль Захара Беркута, адже потрібно було вивчити нашу культуру, історію, відчути цей визвольний дух, чи що?
- Спочатку я був переконаний, що ми зніматимемо тільки українських артистів. Потім виникла ідея запросити когось із голлівудських акторів. Майже відразу мова зайшла про Роберта. Коли я побачив його свіжу фотографію, тому як я пам'ятав його ще за "Термінатором", у мене не залишилося жодних сумнівів. Я був впевнений, що він зможе зіграти Захара Беркута.
Роберт – справжній чоловік у всіх сенсах цього слова. Він джентльмен, в міру суворий, в прекрасній фізичній формі. Роберт дуже об'ємний і сконцентрований. Він харизматичний і привабливий. Я спостерігав, коли він з'являвся на майданчику, всі дами підтягувалися і починали посміхатися. Тому, що від нього виходила благородна чоловіча енергія і сила. Крім того, він не метушливий і не зірковий. Працювати з таким артистом – одне задоволення.
- Розкажіть про підготовчу експедицію. Скільки разів ви їздили в Карпати?
- На вибір "натури" ми їздили разів п'ять, напевно. Найскладніший об'єкт – це ущелина, в якій повинна розбитися дамба і змити монгольське військо. У підсумку відповідну для виробничого процесу локацію ми не знайшли і були змушені її побудувати. З цим на всі 100% впорався художник-постановник Влад Одуденко і його команда.
Іван Франко написав легенду, яка не має ніяких історичних підтверджень. Але ця легенда несе в собі сенс і зміст, розповідаючи такі історії, ти знаходиш дуже багато паралелей з сьогоденням.
- Зйомки відбувалися на Закарпатті та під Києвом. Сама природа дала головні, так би мовити декорації. А як створювалися декорації для "чарівного" світу? Франківську ущелину, наприклад, довелося побудувати?
- Ми знайшли деякі ущелини, але з сполучення виробничих складнощів, проживання акторів, виробітку, зрозуміли, що там знімати практично неможливо. І прийняли рішення, що ущелину побудують тут – під Києвом. Крім ущелини, ми шукали, де буде Тухля. Наприклад, щось подобалося мені, але не подобалося оператору, і доводилося їхати знову. Зрештою, ми зупинилися на тому, що частину натурних зйомок ми зніматимемо в Карпатах, щоб заявити історію, природу, місце дії. А вже село Тухлю, садибу Тугара Вовка, ущелину, табір монголів – зніматимемо під Києвом.
- Ви також побували і на батьківщині Івана Франка? Розкажіть про це.
- Так, ми там теж побували. Були в реконструйованому будинку письменника, сиділи за столом, за яким він нібито писав. Якщо ми не знаходили якісь конкретні артефакти, які допомагали б відтворити цю історію, то навіть атмосфера побуту, того, в яких умовах він писав, де жив, що їв, на що дивився, що було навколо нього – надихала нас. Адже Франко не дарма написав це. До речі, франкознавці кажуть, що його твір було свого роду маніфестом проти державної влади, яка існувала на той момент і виконувала більше функції репресивної машини, ніж суспільного устрою, в якому людина є найвищою цінністю. Але ми дозволили собі змістити акценти в історії ідеологічного протистояння людини, яка хотіла поневолити (Тугар Вовк) і людини, яка відстоювала інтереси громади (Захар Беркут).
- Скільки часу пішло на зйомки і як вони відбувалися?
- Зйомки були дуже непрості. Це пов'язано об'єктивно і з тим, що знімали ми в досить складних локаціях, погода дуже часто вносила свої корективи – дощі, грози, ще щось. І у нас з 50 змін, якщо не помиляюся, 26 були нічні. Крім, власне, драматургії, досить складною для втілення, було безліч інших нюансів. Суперечки двох режисерів, костюми, які повинні чітко сидіти на акторах в будь-яких погодних умовах і т.д. Доводилося багато чого змінювати на ходу. Але оператор Юрій Король, який завжди пропонував найефективніший спосіб зйомки, зумів доповнити свіжим баченням кадру зміст сцени. Навіть якісь режисерські недоробки він витягав своєю майстерністю.
- А як з гумором на знімальному майданчику? Кажуть, чим серйозніше фільм, тим більше дублів і гумору?
- Так ми постійно жартували. Починаючи з того, що намагалися вивчити англійську, російську та українську. Актори самі багато жартували з приводу успішності сцен, розповідали історії один одному, навчаючи якихось слівець. При цьому мене абсолютно вразили дві людинки – це Алекс МакНіколл, який грав Максима Беркута, і Поппі Дрейтон, яка грала Мирославу. Поппі – дуже чарівна людина, таке сонечко на майданчику у нас було. І як би важко не було групі, коли вона з'являлася на майданчику, всі починали посміхатися. Вони удвох з Алексом за місяць навчилися говорити українською мовою. Я навіть не вірив, що так можливо, навіть трохи з акцентом. Вони завжди були "на позитиві".
- А чи були форс-мажорні ситуації?
- Якщо це не було пов'язано з погодними умовами, то були форс-мажори, пов'язані з графіками акторів. Наприклад, у Роберта Патріка був складний щільний графік з зайнятості, і ми намагалися підлаштовуватися під нього. Але цим нікого не здивуєш, так в кіно і є. Хоча назвати це форс-мажорами теж неправильно, це, скоріше, складності, яких хотілося б менше. Навіть підготовчий період, який дуже важливий у знімальному процесі, у нас був скорочений саме через акторську зайнятість, їх графіки.
- Розкажіть трохи про каскадерські трюки і бойові сцени. Хто за це відповідав? Чи багато ми побачимо у фільмі бойових сутичок, захоплюючих трюків?
- За бойові сцени відповідали наші хлопці – Павло Авілов і Дмитро Рудий. А сцен з кіньми – Олег Юрчишин, а також казахські кінні каскадери. Я взагалі не розумію, як вони все це встигли! А крім індивідуальних сцен сутичок, ще й масові бої. Вони провели просто титанічну роботу з великою вигадкою і хорошим настроєм.
Хлопці дуже швидко розуміють. Крім того, що потрібно було підготувати головних героїв, поставити їм хореографію, потрібно було керувати артистами масових сцен і іншими каскадерами. Допоміг їх досвід. Вони відразу придумували весь малюнок, з огляду на наявність камер на майданчику. Тому у фільмі буде багато захоплюючих сцен і багато коней.
- Де ви знімали масові сцени, сцени з кіньми?
- Переважно ми знімали тут, на натурному майданчику. Коли знімали в Карпатах, брали схожих місцевих коней, частину довозили. Звісно, це шок для них – переїзди, тренування, зйомки. Їх добре тренують, щоб вони знали, як правильно падати. І у нас було багато сцен таких. Це дуже видовищно. Це окремі артисти! Хоча я сам і постраждав від коня на зйомках "Хайтарми", але мені вони завжди подобалися. Вони відчувають людину, емоції.
- Розкажіть про комбіновані зйомки для подальшої комп'ютерної графіки? Чи багато їх було, і в чому полягала складність? На якому етапі графіка зараз?
- Це для мене був перший досвід роботи з таким великим обсягом майбутньої комп'ютерної графіки. Графіка зараз в процесі створення, дуже багато ще потрібно зробити, але я сподіваюся, що все буде на вищому рівні, на голлівудському. Було, звісно, багато нюансів під час зйомок. Крім тієї фактури, персонажів або декорацій, які повинні бути в кадрі, вже фахівцям з графіки потрібно зробити колосальну роботу. Починаючи від дрібниць, які з'являться в кадрі, до масштабних сцен.
- Окремо можна виділити і створення костюмів для зйомок. Під керівництвом Антоніни Бєлінської було створено понад 600 костюмів, я не помиляюся?
- Напевно, 600 – це якщо брати всі костюми для всієї знімальної групи. Не помилюся, якщо скажу, що близько 400. У деяких акторів було по три костюми, у когось по два, у когось один. Тоня Бєлінська – це педант з педантів, яка ніколи нічого не пропустить і дуже трепетно ставиться до створення кожного костюма.
Почнемо з того, що ми практично нічого не знаємо про особливості архітектури, побуту того періоду цього регіону. Не збереглося нічого. Ми не знайшли нічого, на що можна спиратися.
Дуже часто на сторінці "Захар Беркут" або під моїми постами хтось пише, що костюми схожі на ті, що в "Вікінгів" або, що тоді одягалися не так. Я завжди відповідаю, так надішліть доказ, як виглядали жителі Тухлі в 13 столітті!
Ми дуже щільно співпрацювали з Міжнародним фондом Івана Франка і навіть вони не змогли нам в цьому плані допомогти. Але Тоня створила дуже вдалий мікс. Вона взяла характерні тканини, фактуру, вишивки, прикраси того регіону приблизно того періоду, і зробила мікс з переважаючим на той час військовим одягом. В принципі, по більшій частині, він в ті часи був однотипним і у вікінгів, і у франків, і у саксів...
Але все ж, підкреслю, що ми знімали не історичну реконструкцію, а художнє кіно за мотивами повісті, тому якісь неточності тут можуть бути.
- Скільки часу пішло на створення костюмів, щоб зробити їх до всього іншого і зручними для акторів?
- Тоня почала бити на сполох мало не з першого дня підготовки! Тим більше, що багато костюмів вона шила за мірками, які надсилали – не бачачи актора в живу. Звісно, потім все це доводилося на майданчику. За акторам було видно, що їм подобаються і костюми, і те, як з ними попрацювали Тоня Бєлінська та Алла Леонова – художник з гриму. На кожного актора витрачали по 2-3 години, і на майданчику з'являвся не актор, а персонаж!
- Опишіть майбутній фільм? Яким він вийшов?
- Я вже бачив першу монтажну збірку і трохи заспокоївся з точки зору змісту фільму, його меседжу. Історія є, те, що ми хотіли розповісти, – теж є. Це буде динамічний, красивий, змістовний, в чомусь з претензією на епічність, фільм. У ньому є заряд.
Там не буде таких масових сцен, як в "Трої" або "Царстві небесному", наприклад. Що мене порадувало, що це історія сама по собі об'ємніша, ніж ти бачиш в кадрі. Що у тебе відчуття виникає, що за історією є ще більший обсяг, ніж ти бачиш всередині кадру.
Нагадаємо, в мережі з'явився перший тизер українського екшену "Захар Беркут", який знімали влітку на Закарпатті.
Дивіться відео про те, як представляли кадри фільму "Захар Беркут":
Головні теми