Єлизавета Даниловська
журналістка "Я з самого дитинства протестувала проти штучно створених правил і формальностей", – говорить спадкоємиця літературної династії і голова видавництва "Основи". Вона і в ці хвилини уособлює те, про що говорить. Ми зустрічаємося в один зі складних моментів для всіх офісних працівників – ранок понеділка. Незважаючи на це, у видавництві панує спокійна і розслаблена атмосфера, співробітники п'ють чай на балконі з видом на затишний двір, і це при тому, що за кілька кроків вічно гудить перехрестя між Палацом спорту і НСК "Олімпійський".
Дана Павличко і сама уособлює фразу "бути, а не здаватися". На інтерв'ю вона приходить в коротких джинсових шортах, на обличчі мінімум макіяжу. Тим цікавіше поговорити з дівчиною, яка ризикнула повернутися з Європи і в 23 роки самостійно очолити книжкове видавництво – не найпростіший бізнес в цифрову епоху. Вона запрошує нас до свого кабінету – тут картини сучасних художників і барвистий стенд з усіма виданнями бренду.
З клацанням диктофона Дана максимально зосереджується, вона гранично уважна і до питань, і до того, як буде на них відповідати. Сподіваємося, що нам вона все ж розповіла трохи більше, ніж зазвичай.
- Ваша мама була літературознавцем, ваші дідусі – письменник Павло Загребельний і поет Дмитро Павличко. А чи був взагалі шанс, що ви не зв'яжете своє життя з літературою?
- Моя сім'я, звичайно ж, дала мені великий старт. Але я дійсно думала, що не піду по їх стопах, та й вони не наполягали. Все склалося досить спонтанно. Я вчилася на економіста за кордоном. Потім, вже повернувшись до України, зрозуміла, що готова очолити видавництво, продовжити сімейну справу, справу моєї мами, яка померла, коли мені було 11 років. Мій батько, який поїхав за кордон і досі живе там, зрадів, дізнавшись про мій намір. Для мене ж було головне, що це моє рішення, і я зараз можу стверджувати, що не помилилася.
- Коли настав цей переломний момент?
- Спочатку я поверталася до країни, щоб займатися державним управлінням. Але тоді гостро назріло питання, а що робити з "Основами": міняти їх або взагалі закривати? І ось в цьому році триває 10 років, як я його очолюю. Самому ж видавництву майже 30 років.
Наша література розриває шаблони.
- Поділіться, як це – вчитися, коли твоїх дідусів вивчають за шкільною програмою?
- Так, вчитися в наших школах взагалі складно, вони у нас ще радянського типу. Пам'ятаю, що я там довго не могла себе знайти, бешкетувала, зривала уроки, йшла проти нав'язаних там рамок, і цей дух передався на книги, які ми зараз створюємо. Наша література розриває шаблони. Отже можна сказати, я стала вже бешкетником літературним.
- Ви прийшли у бізнес, будучи ще зовсім юною дівчиною. Чи стикалися з непорозуміннями з боку чоловіків? Зараз багато говорять про те, що жінкам складніше будувати кар'єру, навіть голлівудські актриси часто отримують менші гонорари ...
- Так, ми на цю тему навіть книжку видали Тамари Марценюк "Гендер для всіх". Жінкам дійсно нелегко. Мені пощастило, я з такими проблемами не зіткнулася. Але я відчула, що люди в бізнесі не дуже люблять серйозно сприймати молодих початківців підприємниць. Але ж немає жодного шаблону, за яким потрібно виглядати або жити. На жаль, поки що стереотипи тяжіють в суспільстві. Але ж жінка нікому нічого не винна, і вона може бути вільною в тому, як вона виглядає, де працює і що говорить! Потрібно завжди залишатися собою.
- Вас з дитинства виховували такою вільною чи це набута риса характеру?
- Я завжди була проти правил, які мені здавалися нелогічними. У нас одне життя і слід прожити його щасливо.
Ми досі сперечаємося з дідусем з приводу дизайну книжки.
- А знамениті дідусі не намагалися встановити якісь рамки у вихованні?
- Звичайно, у старшого покоління свої погляди, але мені важливо залишатися в гармонії із собою, тільки тоді я щаслива.
- Чи дорікали вони вам за відверті видання?
- Так ми досі сперечаємося з дідусем (Дмитром Павличком, Павло Загребельний помер у 2009 році – прим. Ред.) з приводу дизайну книжки, що ми повинні робити, а що ні, але ж це здорово. Важливо чути різні думки. Різні погляди внаслідок зроблять книгу ще цікавішою, а мою фантазію ширшою. Та й слід радіти критиці, але конструктивній!
- Так, хейт в соціальних мережах явно до них не належить ...
- Соціальні мережі – це страшна лавина. Я намагаюся мінімально проводити там час, заходжу тільки щодо роботи. У мене немає програми Facebook на телефоні. Соцмережі псують життя, не роблять людей щасливими, а тільки створюють ілюзію спілкування. Там дуже багато зайвої інформації, яка і не потрібна вам абсолютно. Краще час, що залишився від роботи, провести разом з друзями, почитати, погуляти або нічого не робити, спостерігати за сонцем і небом.
Ми не втручаємось у суперечки і конфлікти в соціальних мережах.
- І у вас є на все час?
- Є, тому що я спеціально так планую. Ось ви припиніть активно сидіти в соцмережах, і самі здивуєтеся, як багато часу у вас з'явиться.
- Повертаючись до теми хейта або саме прикро-несправедливих коментарів у соцмережах ...
- Звичайно, боляче іноді читати. У кодексі нашого видавництва прописано, що ми не втручаємося у суперечки і конфлікти в соціальних мережах. Та й неконструктивне це, адже навколо вирує життя, і воно прекрасне. Отже на відверто негативні коментарі ми не звертаємо уваги. Якщо нам конкретно вказали на помилку, ми вибачаємося і виправляємося. А якщо ж ми, наприклад, отримаємо відгук, що прийшла книга з дефектом, то ми можемо компенсувати її вартість.
- Ви працюєте з молодими авторами?
- Через те, що ми не працюємо з художньою літературою, ми частіше видаємо молодих ілюстраторів. Ми вже провели конкурс UKRAINIAN YOUNG BOOK DESIGN AWARDS, де шукали кращих ілюстраторів до 30 років. Видавництво зараз працює над багатьма книгами і щодо фотографії. Отже нам теж потрібні майстри цієї справи і особливо хочеться привернути старше покоління. Ще ми в пошуку класного нон-фікшену. Готові видавати і автобіографії, і мемуари. Тож ми постійно шукаємо нові імена і нові погляди на Україну, адже ми працюємо в більшості випадків з нашим контентом. Слід надавати людям шанс творити.
- Чи є формула успішної книги?
- Це дуже складний бізнес. У нас є успішні книги, є й ті, що менш сподобалися читачеві. Наша англомовна серія Awesome Ukraine, де є книги Awesome Kyiv, Awesome Lviv, Awesome Dnipro, Awesome Odesa – ось ця серія для нас і уособлює успіх, її дуже тепло сприйняла публіка. В цьому році ми розширюємося і беремось до роботи над іноземними Awesome: Казахстан, Азербайджан, Киргизстан. Якщо ж говорити про художню літературу, то я теж шукаю завжди, що такого цікавого почитати. Мені в книгах важливий новий погляд на реальність, існування людини, і щоб ці меседжі не повторювалися з раніше мною вже прочитаними. Нового боятися не потрібно. Важливо вірити в автора, і тоді він повірить в себе і зробить ще краще.
- Як залучити закордонного читача?
- Ми розуміємо, що вони нічого про нас не знають. Ось ми й почали робити гіди про країну. Українська література взагалі не присутня на закордонному ринку, вона потребує серйозного промо. Слід шукати нові імена і рекламувати їх на міжнародному ярмарку і літературних зборах для того, щоб там про них дізнавалися. У сенсі літератури України – чорне місце на мапі. Книги теж такий саме продукт, як і все інше, їм теж потрібен гарний маркетинг. У цій сфері гостро необхідна і допомога країни. Держава повинна допомагати талановитим українським авторам, щоб про них дізнався весь світ. Я сподіваюся, що новообрана влада все ж буде приділяти час і цій ніші. Для української культурної дипломатії це дуже важливо. Українська література могла б стати потужною силою у боротьбі з російською пропагандою. РФ виділяє колосальні гроші для промо своєї культури в усьому світі.
Справа мого життя – "Основи".
- Які ще кроки слід зробити державі у сфері видавництва?
- Дій має бути дуже багато. Почати хоча б з допомогою у розвитку українських книгарень на місцевому та національному рівнях. Більше прозорості у процедурі закупівлі бібліотеками літератури. Хотілося б змін і в сфері вищої освіти. Університети взагалі не закуповують книги і до нас теж жодного разу не зверталися. Очікую, що в майбутньому з'явиться і грантова програма для іноземних видавництв. Тобто вони отримують кошти на переклад українських письменників. Така модель вже ефективно працює в усьому світі, і нам слід теж запустити подібну програму.
- А ви самі замислювалися, щоб йти у політику?
- Зараз я віддана тільки видавництву. Я готова приєднуватися до різних культурних проектів, але справа мого життя – "Основи".
Намагаюся не брати на себе більше, ніж потрібно.
- Як ставитеся до того, що зірки йдуть у політику?
- Бувають випадки, коли люди не зі сфери державної політики приходять і роблять зміни на краще, але все ж здебільшого це виключення, ніж правила. Я вважаю, людина повинна бути готовою до такої роботи і відповідальності. Їм слід знати закон, історію, зрозуміти, як працює державний апарат, адже вже не залишилося часу на навчання і помилки. Я вважаю, чимало людей хочуть робити добро, але закінчиться це може трагічно. Все ж я намагаюся бути оптимістом, адже потрібні зміни, люди втомилися від старих політичних еліт і їм потрібні не ілюзорні реформи. Зі співаками і ведучими йдуть і професіонали в складі партій, може все й вийде.
- У вас зростає однорічна донечка Соломія, як поєднуєте успішну роботу і особисте життя?
- Я люблю те, що роблю, і у мене виходить це органічно поєднувати з сімейними турботами. Крім цього, я не даю собі додаткових викликів. Хоча іноді й картаю себе, що роблю мало, але намагаюся все ж таки не думати, важливо ж і любити себе. Просто намагаюся не брати на себе більше, ніж потрібно. Я вмію делегувати, надавати працівникам незалежність, і тоді бізнес стає ще більш ефективним.
- Де ви познайомилися зі своїм чоловіком, режисером Романом Блажаном?
- На навчанні, в українській школі політичних студій. За статистикою, це дуже популярна практика: люди знайомляться завдяки друзям або на навчанні. Я прийшла удосконалювати себе і зустріла там своє кохання. Він з Донецька, а я з Києва, можна сказати, що ми "зшиваємо" Україну. Мені пощастило, я все життя шукала свою людину і зустріла його.
- Ви обидва з творчої професії?
- Ми відразу стали друзями, командою, а це запорука взаєморозуміння. Звичайно, коли ви разом живете, можна порадити щось один одному щодо бізнесу. А взагалі ми дуже незалежні. У кожного свій шлях, але ми обидва можемо запропонувати інший погляд на якесь питання, і це дуже допомагає.
- Вдома виходить перебудуватися з режиму "керівник" на режим "дружина"?
- Так, тому що я взагалі відкрита до поглядів інших і командувати – це не головна моя амбіція. Навіть на роботі я хочу, щоб кожен сам собі був директором.
- Ви виходили заміж в дуже нетиповому для української нареченої образі, як зважилися на таке?
- А чому б і ні? Завжди можна вдягати те, що хочеш саме ти. Я і зараз ношу свій весільний образ. Так, мені захотілося бути в такій ось піжамі на своєму весіллі.
Мені пощастило, я все життя шукала свою людину і зустріла його.
- Яка книга з нещодавно прочитаних вас найбільше зачепила?
- Я одночасно завжди читаю нон-фікшн, філософські та художні книги. Зараз закінчую Джозефа Штірліца про моральність капіталізму. У ній йдеться про те, чому сучасний світ стикається з такими викликами, чому в США обрали Трампа, чому зараз віддають перевагу ультраправим силам. Пояснюється, що всі вищезгадані події породила економічна ліберальна теорія. У цій книзі ще йдеться і про те, чому скандинавські країни щасливіші, там немає нерівності, адже теж нагальна проблема для України. Для того, щоб зрозуміти, як розвиватися нашій країні далі, потрібно зрозуміти, як це викорінити. Як зробити так, щоб ми всі жили в гармонійній країні.
- Чого ж у найближчому майбутньому чекати від "Основ"?
- Кулінарну книгу, книги по фотографії, особливо продовження серії про балкони та про церковну архітектуру. Ми плануємо ще видати Awesome про гастрономію України, про вино, про наші фермерські господарства.
Раніше ми також писали про книжки, які варто почитати для саморозвитку.
Головні теми