Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.
Прийняти
Головна Сьогодні

Ілларіон Павлюк: про свою інтерпретацію "Вія" та мрію зняти справжнє кіно

Ми поговорили з Ілларіоном Павлюком, письменником, роман якого "Білий попіл" потрапив до довгого списку премії "Книга року ВВС"

Письменник Ілларіон Павлюк. Фото: Тарас Безпалий
Письменник Ілларіон Павлюк.
Фото: Тарас Безпалий

- Ваш роман "Білий попіл" потрапив до списку номінантів на премію "Книга року ВВС" що відчуває автор, коли про таке дізнається?

- Знаєте – шок, оскільки взагалі я писав сценарій, який не збирався видавати. Навіть не сценарій, а такі нотатки для себе створював, бо розумів, що мені трохи не вистачає досвіду, щоб адаптувати цю історію до повного метру. Тому вирішив просто викласти її як є. Але потім цю кіноповість побачив мій друг, Михайло Бриних, який запропонував її видавати. Власна книга була моєю давньою мрією ще з дитинства, але залишалося питання, якою мовою це робити, оскільки писав я тоді російською, а друкувати хотів українською – це було принципово.

img_1964
Роман Ілларіона Павлюка "Білий попіл"
Фото: Тарас Безпалий

З початком війни на Сході я вирішив не розмовляти більше російською публічно. Я не даю інтерв’ю російською, не проводжу майстер-класів, не читаю лекцій, не розмовляю в громадських закладах. Я ще раніше вирішив спілкуватися з дітьми виключно українською, це ще 2007 року було, коли народився мій син, але з початком вторгнення РФ це стало дуже важливим.

Отже, Бриних відвіз рукопис до "Видавництва Старого Лева", а трохи згодом, на відкритті книгарні-кав'ярні "ВСЛ" на Прорізній, я зустрівся зі співзасновницею видавництва Мар'яною Савкою. Вона зазначила, що текст їй дуже сподобався, але є побоювання, що переклад не збереже належної атмосфери або навіть знецінить твір. Проте коли дізналася, що перекладати має намір особисто Михайло, вирішила, що є підстави сподіватися на кращу долю тексту (посміхається).

img_1926
Письменник Ілларіон Павлюк
Фото: Тарас Безпалый

І це виявилося дійсно так, оскільки Бриних фантастично його переклав та доповнив певним стилем. Наприклад, в областях Росії відсутні свої діалекти, що суттєво відрізняються одне від одного. Тоді як у нас, в Україні, кожен регіон розмовляє своєю говіркою. І коли людина про щось говорить, одразу зрозуміло, звідки вона походить. Оце Бриниху і вдалося передати, аби відчути кожного героя, персоніфікувати його. Ми багато обговорювали персонажів, він змушував мене думати про них набагато глибше, ніж я робив це сам. Постійно запитував: "А звідкіля цей прибув? А цей? А Настя чого така розумна виросла?". І весь оцей світ ми ще раз, вже разом, вигадали, затвердили, і всі наші герої заговорили знову і зовсім інакше. Я читав свій власний твір ніби іншими очима – і це було чудовим враженням.

- А для чого ви писали саме сценарій – збиралися знімати щось?

- Я і зараз збираюся – хотілося б зняти справжнє якісне кіно, але це питання часу та грошей. Взагалі починалося все з того, що якось ми сиділи з другом, режисером, обговорювали фільми та зупинилися на російській версії гоголівського Вія, яку зняли 2014-го року. Я дивувався, як можна було так жахливо викласти таку надзвичайну історію. А він і каже: "А що ти хотів – ми нічого не знімаємо, а вони – знімають. І присвоюють собі нашого письменника". І у нас виникла ідея поглянути на фантастичну фабулу гоголівського Вія як на щось таке, що відбулося насправді, але було трансформовано людською уявою. І ніби розібратися у тому, а що ж було насправді, зняти усі ці нашарування і відповісти, чи справді панночка летала у труні та чи був той Демон.

- А чому саме на Гоголі зупинилися, це ваш улюблений автор? І чому обрали саме детективний жанр?

- Так, це з дитинства був мій улюблений твір. Щодо жанру, останні років з десять доволі популярною є своєрідна адаптація, інший погляд на якусь добре відому історію, на зразок Шерлока, який став нашим сучасником і докорінно змінився.

- Письменником ви стали зараз, а чим ви до цього займалися?

- Колись давно, ще 2001-го року, працював військовим кореспондентом, переважно займався східною тематикою, їздив на Близький Схід. Потім був редактором новин, директором студії документальних фільмів, потім продюсером у продюсерській групі.

- Ви і на війні на Сході України були, так?

- Так, це було 2015-го, я у добровольчому батальйоні служив.

img_2008
Ілларіон Павлюк та його роман "Білий попіл"
Фото: Тарас Безпалий

- А чи не думали книгу написати на тему війни, як, наприклад, ваш колега та друг, військовий кореспондент Андрій Цаплієнко, який присвятив свою "Стіну", що також вийшла у "ВСЛ", саме війні?

- Насправді в мені десь прихована історія з війною, але я ще не готовий про це розповідати. Взагалі книжки дають мені можливість відпочити та донести до людей певні важливі думки та спостереження. А війна була дуже травмуючим досвідом, тому я про це поки що не думаю.

- Ви зараз працюєте над новим романом, можете трохи нам про нього розповісти?

- Я відношу його до жанру класичної фантастики, хоча мій друг класифікував його як жахи. Його головний герой хворий на певну генетичну хворобу, що з вірогідністю 50х50 за декілька років зробить з нього ідіота. Те саме раніше трапилося з його власним батьком, він усе це бачив, глибоко переживав, тому вирішив, що має цією ситуацією скористатися. Він приєднався до першої в історії людства тривалої космічної експедиції, де його життя застраховано, а гроші, якщо з ним щось трапиться, отримає його родина.

img_1987
Роман Ілларіона Павлюка "Білий попіл"
Фото: Тарас Безпалий

Однак станеться так, що він вскочить у страшну халепу, а коли намагатиметься з неї якось вибратися, зрозуміє, що життя насправді прекрасне, і треба було цінувати те, на що він не звертав уваги раніше, коли здавалося, що вже настав кінець. Там правда будуть жахливі ситуації, однак на роман жахів це не дуже схоже.

- Ви – багатодітний тато, у вас п'ятеро дітей – ви їм книжки читаєте?

- Звісно, так. Хоча вони найбільш за все люблять історії з реального життя. І доводиться постійно щось вигадувати, згадувати, всіляко мучитися (сміється). І написані історії люблять, і мультики – взагалі у них зараз дуже різні смаки, оскільки найстаршому одинадцять, а молодшій три, тому необхідно постійно перебувати у курсі того, кому і що подобається.

- А не спадало на думку створити дитячу книжку?

- Може ще і напишу. Але конкретніше поки нічого не можу сказати.

- Що ви думаєте про натхнення? Треба його шукати, або просто сідати і працювати?

- У мене коли натхнення немає (буває таке, що пишеш і раптом все, далі не йде) це означає, що десь раніше я просто припустився помилки, рухаюся не в тому напрямку. І тут важливо зрозуміти, у чому справа, чому не хочеться писати далі. 

І ще жодного разу не було, щоб я сів і продовжив писати з того місця, де закінчив. Доводиться завжди повертатися, шукати, де саме щось пішло не так, і звідти вже писати нову лінію. Я днями буквально застряг – майже тиждень намагався з'ясувати, де припустився помилки. І виявилося, що це сталося ще сто сторінок назад.

- Тобто ви спеціально натхнення не шукаєте, скажімо, десь в оточенні природи чи у затишному залі бібліотеки?

- Ні, це інші речі. Я ось у цій книгарні люблю писати, тут, як це не дивно, майже нічого не відволікає. У мене є тема, є мотивація і музика у навушниках. Я не вірю у таку собі примхливу музу, на появу якої ти сидиш і очікуєш.

img_2003
Ілларіон Павлюк та його роман "Білий попіл"
Фото: Тарас Безпалий

- Чи можна у нас прожити на заробіток письменника, чи це варто розглядати виключно як своєрідне хобі, на яке родину не забезпечиш?

- В Україні працює така ж модель заробітку письменника, як і в усьому світі. Відмінність полягає лише у тому, що наш ринок ще дуже маленький. Тоді як все залежить від певних накладів, здатних приносити суттєвий заробіток. Треба працювати над розвитком цього ринку. Зараз мене годує телебачення, а книжки є підробітком – це також приємно, чому ні?(сміється)

- А не збираєтеся перекладати іншими мовами?

- Бажання є, але існують також і певні складнощі. Тим більш, що "Білий попіл" є більш українським і написаний для українців. А ось другий роман, на мою думку, буде більш універсальним, оскільки це наукова фантастика, тому має шанс бути перекладеним. Але таке рішення прийматиме видавництво.

img_2025
Ілларіон Павлюк та його роман "Білий попіл"
Фото: Тарас Безпалий

- Ваші діти розуміють, що їх тато письменник? Як вони до цього факту ставляться?

- Пишаються (посміхається). Їм цікаво спостерігати за тим, як текст перетворюється на книгу. Мене середня донька так і запитала якось, як це ти у комп’ютері писав, а вийшла книга? А старший син навіть читав "Білий попіл", ще у рукописі.

До слова, нещодавно у "Видавництві Старого Лева" вийшла книга під назвою "19 різдвяних історій". Це збірка оповідань сучасних українських письменників про те, яким буває Різдво і на що від нього можна очікувати. Там і моя історія є. Реальна, а тому ще більш чудова.

47684120_1023553927819773_8263986285501218816_n_01

Книга "19 різдвяних історій"
Фото: Сегодня

Всі подробиці в спецтемі Книжковий клуб

Читайте найважливіші новини в Telegram, а також дивіться цікаві інтерв'ю на нашому YouTube-каналі.

Джерело: "Сегодня"

Новини партнерів

Популярні статті

Новини партнерів