- Ви написали чимало поетичних збірок і книг для дітей, а що вам більше подобається – писати чи займатися чимось іншим?
- Все, чим я займаюся в житті, в основному мені подобається. Інакше не було б в цьому сенсу. На щось витрачається більше зусиль, на щось менше. Вірші – це короткі миті життя, вони багато часу не забирають. В якійсь мірі вони є фрагментами абсолютного щастя, оскільки в процесі їх створення поет переживає глибоку палітру ні з чим не порівнянних емоцій. І навіть коли пише сумні вірші – все одно щасливий.
Я зараз намагаюся поєднувати роботу з декількома творчими захопленнями: співаю і читаю вірші в музично-поетичному проекті з двома прекрасними музикантами – Юрієм Романівим і Сергієм Гуріним. Цей процес спільного створення дуже надихає і мотивує. Я переконана, що один творчий імпульс відкриває й інші ресурси – це енергія життя, вона потрібна в будь-якій справі.
А ще почала малювати. Щовечора після повернення з офісу витягаю акварель, папір і малюю квіти. Якщо дуже-дуже чесно, то найбільше задоволення від життя я отримую від спілкування з людьми – і в офісі, у всіх процесах робочої комунікації, і на сцені, коли відчуваю зал і знаю, що говорити, і в колі друзів і сім'ї. І особливо зі своїм, майже чотирирічним сином.
- У минулому році вийшла книга міських історій "То є Львів" – це був одиничний проект? Чи, можливо, ви маєте намір продовжувати його ще з яким містом? Хоча так, Львів має особливу магію, яку важко знайти деінде.
- Такий проект унікальний. З іншими містами я Львів не зраджую. А якщо серйозно, то це був мистецький експеримент. Мені хотілося поєднати приватні історії, розказані знаковими для Львова людьми, з красивими фотографіями мого рідного міста. Найактивніше у зйомці брала участь Олена Субач, одна з найцікавіших львівських фотомисткинь. Книжка вийшла дуже красива і оригінальна. Я особисто була присутня на більшості зйомок – відтак, це було ще й дуже цікаве спілкування з авторами. Але продовження не буде.
- Майже 20 років тому ви заснували Видавництво Старого Лева – що вважаєте головним його досягненням?
- Якщо бути точним, то сімнадцять. Напевно, головним досягненням є те, що ми причетні до якісного прориву на книжковому ринку України. Ми спочатку поставили для себе високу планку щодо якості наших видань, залучали до співпраці провідних ілюстраторів, перекладачів і авторів. Таким чином ми впливали на читацькі смаки, намагалися бути на півкроку попереду, щоб запропонувати нашим читачам щось нове, що стане трендом.
Ми стали брендом №1 серед видавців в Україні (за версією журналу Forbes). А потім поставили собі за мету вийти на міжнародний ринок, комунікувати з іноземними видавцями і продавати права на наші книги за кордон. У цьому сенсі ми також істотно просунулися.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
І головним нашим здобутком, окрім серйозних нагород, таких як перемога в категорії non-fiction чи потрапляння у номінації New Horizons чи Opera Prima конкурсу Болонської книжкової виставки (чи не найпрестижнішого у світі в галузі дитячої ілюстрації), я вважаю те, що ми стали впізнаваними на міжнародному ринку, що нас ідентифікують і відтак чекають від нас щоразу чогось нового.
- ВСЛ видає дитячі книжки, нонфікшн, художню літературу, подарункові книги – які з них найбільш популярні серед читачів? І чи змінюються ці уподобання з часом?
- Дитячі книжки лідирують у продажах. Але все це дуже залежить від конкретної книжки конкретного автора. От, скажімо, є в нас авторка Галина Вдовиченко. Її веселі повістинки для дітей "36 і 6 котів" та "36 і 6 котів-детективів" не відзначені жодними нагородами, а діти їх обожнюють, і книжки завжди в топах продажу.
А є в нас і мистецькі видання, які заледве продані одним тиражем. Вони, безперечно, також якісні і змістовні, але для вужчої аудиторії, не на кожен смак. Так, смаки змінюються, і, що приємно, змінюються на краще. Відкриття кордонів, безвізовий режим – це, до речі, також сильно впливає на формування смаків українців. Адже, подорожуючи, вони бачать і вбирають в себе багато візуальної інформації – розуміють, що таке естетика з позиції європейця, змінюють свої смаки і канони, стають більш вільними у сприйнятті, трохи "попускаються" з реалізмом і консервативним традиціоналізмом і сприймають сучасні ілюстрації вже зі значно розширеним простором для власних інтерпретацій. Змінюються і смаки, і тренди, інколи так динамічно, що ринок не встигає адекватно зреагувати. Але на те ми й професіонали, аби постійно аналізувати і передчувати зміни.
- За якими критеріями ви обираєте книжки, які плануєте видавати? Це неодмінно мають бути світові бестселери чи визнана класика? Як часто ви ризикуєте, коли ознайомилися з рукописом, та зрозуміли, що це щось особливе? І як часто таке взагалі трапляється?
- Звичайно, критерії є – це насамперед літературна вартість твору. Ми залюбки видаємо сучасну актуальну світову літературу. І українських сучасних письменників видаємо. Але ми все одно завжди ризикуємо. І не обов’язково лише з новими авторами. Навіть зі світовими бестселерами. Неможливо наперед точно передбачити, як читачі зреагують на книгу.
От видавали одного відомого автора шпигунських екранізованих детективів, а чомусь не пішло. Деякі книги дуже відомих у світі письменників залишилися майже не поміченими. А цілковито новий автор – Дорж Бату – зі своєю "Франческою" став напрочуд популярним. Це був той ризик, який у результаті спричинився до великого успіху! Так само з нашими новими авторами – Ілларіоном Павлюком, Андрієм Цаплієнком. Їхні книжки з першої спроби стали успішними.
- Який відсоток складають українські автори? І як обираються саме вони, адже більшість читачів, можливо, ніколи і не чула про того ж Ілларіона Павлюка, доки не побачила його книжку.
- Приблизно 40 %. І, може, читацька аудиторія і не чула про Павлюка чи іншого нового для нас письменника, але ми, видавці, обертаємося у літературних колах, у колах культурних порадників, у нас також є лідери думки, до яких ми прислухаємося, і час до часу хтось із наших авторитетів (письменник чи перекладач, чи редактор, чи журналіст чи просто приятель) радить той чи інший твір узяти до уваги. От, скажімо, з Ілларіоном мене познайомив Михайло Бриних. Вони ж із дружиною Вікторією Стах працювали з Ілларіоновим текстом, який первісно був написаний російською. Співпраця вийшла чудова!!
- ВСЛ придбало права на твори Гемінґвея, видає Террі Пратчета. Щось таке ж масштабне плануєте видавати?
- Ми ж іще почали видавати Мілана Кундеру – з роману "Вальс на прощання". І мріємо продовжити видавати його романи.
- Видавництво постійно бере участь у книжкових ярмарках у різних країнах. Чи добре закордоном знайомі з українською літературою? Яких письменників знають краще – сучасних чи класиків?
- Що стосується нас, то ми продаємо права насамперед на дитячі книжки. Нещодавно розмовляла з директоркою Лондонської книжкової виставки Джекс Томас, ми брали участь у спільній дискусійній панелі від Українського інституту книжки на форумі "Креативна Україна". От вона і каже, що Україну будуть впізнавати, коли вона визначиться з тим, що тут зараз у тренді – як, наприклад, репортажистика в Польщі чи детективні трилери у Швеції.
А що є нашим національним трендом, який би був упізнаваним у світі? Наразі важко сказати. Я бачу найбільший потенціал за дитячою ілюстрованою літературою – неодноразові перемоги дитячих книжок, які візуально створили Романа Романишин та Андрій Лесів, якраз і є свідченням того, що іноземні експерти книжкового ринку звертають свою особливу увагу на українську інтелектуальну книжкову графіку в дитячих виданнях.
Українські письменники і досі не особливо відомі за кордоном. Але наші класики взагалі нікому не відомі. Одиниці були видані не маленькими видавцями, а великими гравцями. Але процес промоції українських письменників не може статися водномить. Для цього потрібні узгоджені дії різних інституцій – і новоствореного Інституту книжки, і видавців, і різних фондів. І, звичайно, самих письменників. Бо інколи саме приватні зв’язки, отримані під час виставок, фестивалів, воркшопів дуже допомагають нашим авторам знайти собі в інших країнах друзів у відповідних колах – серед перекладачів, видавців, промоутерів.
- Що потрібно українським авторам для виходу на світовий ринок?
- Насамперед їм потрібні сильні твори. Бо як би ми не вболівали за український книжковий ринок новинок, але справді вартісних романів на рік виходить досить мало. Іноземний читач балуваний, йому треба серйозну мотивацію для того, щоб вибрати для читання роман маловідомої літератури. Тут власне треба покладатися на силу чийогось бренду – чи бренду видавництва, яке видає українського автора, чи на силу бренду перекладача. Ну і на особистість і харизму автора також. Оскільки тих письменників, які видаються за кордоном, доволі мало, то вони ще й мусять виконувати репрезентативну функцію цілої країни і регулярно коментувати те, що у нас діється. Отож розумієте, якої харизми і потенціалу чекають від українського автора.
Різні фестивалі, куди часто запрошують українців, сприяють тому, що нас потроху ідентифікують. Участь видавців у великих виставках і особливо участь національного стенду у Франкфурті, Лейпцигу, Парижі та на інших важливих книговидавничих майданчиках світу, цікава програма виступів і презентацій прекрасно працюють для промоції. Коли налагодиться фінансування перекладів української літератури іншими мовами, відбудеться прорив. Та все в нас нормально, ми в процесі.
- Чого, на вашу думку бракує нашій країні, аби люди більше читали?
- Складне питання. Бо тим, хто любить і потребує читати, додаткові мотивації не потрібні. Ми всі воюємо за тих, хто ще не зрозумів, що без читання нема розвитку ні в чому. Але є позитивні тенденції. Регіональні книжкові ярмарки та фестивалі набирають обертів і втягують у своє коло все більше людей. Від держави потрібне сприяння на місцевому рівні для розвитку інфраструктури – книгарень зі зниженою орендою, бібліотек, приміщень під склади книгопродукції, майданчиків для всілякого роду подій – від фестивалів до окремих презентацій. І, звичайно ж, щорічного дуже прозорого вибору і стабільної закупівлі видань для поповнення бібліотечних фондів.
- Подейкують, що цьогоріч на Форумі видавців було менше людей, ніж у минулі роки. Чи ви це помітили? І, якщо так, то з чим це може бути пов`язане?
- Так, ми помітили менше людей на території самої виставки, де відбувався сам продаж, і аж ніяк не менше на презентаційних подіях. Наші закордонні автори були приємно здивовані і навіть захоплені увагою до них. Це все абсолютно поясненні речі: який сенс пересічному львів’янину іти на ярмарок, платити за вхід, якщо можна зайти в книгарню поруч і спокійно обрати собі книги. А книгарень стало набагато більше. Отож я вважаю цей процес радше нормалізацією стану. З іншого боку, цей стан вимагає переформатування самого книжкового форуму. Гадаю, самі організатори зараз над цим міркують і шукають нових рішень.
- Останнім часом в Інтернеті все частіше обговорюється майбутнє паперової книги, на зміну якій приходить електронна. Якось навіть всі стверджували, що "виживе" лише дитяча книга, яка потребує ілюстрацій, яких в електронному форматі на гідному рівні не зробиш. Цікава ваша думка з цього приводу, адже маєте доступ до інформації щодо продажу усіх видів книг.
- Це цікава гра. Я вболіваю за паперову книжку і впевнена, що через консервативність традицій, вона не загине і не сильно втратить позиції. Ми на порозі чогось нового і абсолютно прекрасного. Вже зараз існують технології доповненої реальності, які засобами ґаджетів оживлюють ілюстрації, створюють неймовірний світ ілюзії.
З іншого боку, якість поліграфічних матеріалів і спектр поліграфічних можливостей стає таким широким, що книжки можуть співати, пахнути, з них виростають химерні конструкції. Це передусім стосується дитячої книжки. Я особисто люблю папір, тактильні відчуття, аромат, відтінок сторінок, люблю тиснення по тканині, люблю стоси книг, люблю затишок бібліотеки. Про що це? Про емоції насамперед. Книжка – це не лише текст, це креативний простір, це сентиментальні спогади і милі подарунки, часом це драма розлуки і феноменальний артефакт людської присутності. Про це не можна забувати.
- Оскільки ми спілкуємося майже наприкінці року, давайте трішки підіб`ємо підсумки. Чим запам`ятається видавництву рік, що минає? Та які плани вже є на наступний?
- Це неймовірний рік. Як кожен видавничий рік він має такі пуанти, як Книжковий Арсенал і Форум видавців, який відтепер Bookforum. Кожного разу ми готуємося, друкуючи багато новинок, запрошуючи важливих для нас іноземних та українських авторів.
Особисто для мене це рік, коли я зустріла фантастичних людей – і серед українських, і серед закордонних авторів. Люди – то найбільша цінність. Вони дають такі яскраві емоції, надихають на нові проекти, допомагають усвідомити чимало важливих речей, які стосуються життя і роботи. Цього року на Книжковому Арсеналі ми мали одну з наймасовіших акцій за всю нашу історію – зустріч з Доржем Бату.
І це дуже важливо було усвідомлювати, що українці обирають Доржа як мотиваційний приклад – не лише як автора популярної книжки про Франческу, з якою вони з Андрієм Васильєвим (це офіційне ім’я нашого автора) працюють в NASA на станції керування космічними польотами. Дорж – то взагалі унікум, він, з його монгольсько-бурятсько-британським корінням, є українцем за власним вибором, і він дуже багато цінного робить для України, навіть будучи громадянином США. Він розриває шаблони і стереотипи. Для сучасної молоді це дуже важливий приклад того, як людина сама творить своє життя, сама робить свій вибір. Ще один такий автор – Андрій Цаплієнко, просто зразок професійного репортера, який не лише на 100 % відданий своїй справі, але ще є дуже цілісною людиною із міцною системою ціннісних координат. Чи Ілларіон Павлюк – так само і військовий репортер, і письменник, і продюсер, і багатодітний батько. Одна з найцікавіших розмов року відбулася на початку червня у Львові – усі троє авторів, Дорж Бату, Андрій Цаплієнко та Ілларіон Павлюк, усі друзі, говорили про найголовніші речі у житті – про моральний вибір, милосердя, внутрішню свободу, професійну етику, про війну і літературу. Було надзвичайно цікаво.
А вересневий Bookforom подарував нам нові зустрічі і нові одкровення. Наші іноземні гості – Майкл Катакіс, Олів’є Бурдо, Генрі Марш, Аскольд Мельничук – кожен у свій спосіб, вразили нас глибиною, щирістю, життєвою мудрістю. Завдяки цим людям наш форум для нас став наповнений такими новими глибинними смислами. Розпорядник літературної спадщини Гемінґвея Майкл Катакіс їхав до нас із великою недовірою – його неодноразово попереджали, що тут нестабільна країна, що, може, й не варто їхати. Але його враження були такі фантастичні! Він захоплено вигукував на кожному кроці, що він аж ніяк не думав, що в нас так круто. Йому подобалося все – форум, журналісти, молода публіка на зустрічах, наш прийом, спілкування. Коли ти бачиш, як щиро людина, яку ти запрошуєш на подію, реагує на твою працю, прийом, твою щирість, то відкривається нове дихання. Хочеться привозити сюди до нас ще більше цікавих, масштабних, харизматичних особистостей. Адже це такий важливий і надихаючий взаємний обмін!
І я переконана, що наступного року в нас будуть нові і дуже знакові автори. Я вже із затаєним передчуттям мрію про дуже особливі нестандартні формати подій. І думаю, що ці мрії близькі до втілення в реальність, бо останніми роками постійно стаю свідком того, як мрії здійснюються і стають звичайним дивом.
- Чи подобається вам читати? Які ваші найулюбленіші книжки? І чи маєте ви час на читання?
- Я дуже люблю читати. І читаю, щойно випаде хвилинка. Саме з цієї причини люблю "Хюндаї" – прекрасні місця для читання, де через поганий зв’язок ти не відволікаєшся на фейсбук, коли з тієї ж причини телефон не розривається від дзвінків, а ти можеш з насолодою поринути у читання.
Улюблені книжки щоразу інші. Читаю наші новинки. Останнім часом дуже мене вразили Арундаті Рой (це було перепрочитання), Аскольд Мельничук, Халед Госейні, Джефрі Євгенідіс, Жоель Діккер. Ще люблю нестандартні і затишні місця для читання – на балконі під пледиком, у ванні, в аеропортах, літаках. В літаку найкращі для читання перельоти по Європі, бо на трансатлантичних переважно дивлюся фільми.
- Хто є вашим найулюбленішим літературним героєм?
- Лейтенант Генрі з "Прощавай, зброє!" Ернеста Гемінґвея.
- Чи вірите ви у натхнення? У будь-якій роботі. І де його шукати?
- Я не лише вірю, я і підпрацьовую натхненням. Намагаюся когось підбадьорювати, надихати. В мене також є люди, які мене надихають. І музика надихає, і література, і акварель. І дитина, мій син, мене дуже надихає. Взагалі, не знаю, як можна жити без натхнення. Я можу писати вірші після побаченого фільму чи, бувало, писала просто на джазовому концерті, чи слухаючи в навушниках улюблених виконавців. Коли говорити про видавничу справу, то мене надихають закордонні виставки і люди, які багато чого досягнули в професії, але при цьому залишилися скромними і простими у спілкуванні.
- Чи були у вашому житті такі моменти, коли хотілося все кинути і піти? Якщо так, то за допомогою чого це можна подолати?
- Ні. Навіть коли була глибочезна криза вісім років тому, яка поставила взагалі наше існування під сумнів, у мене не було й хвилини, коли я хотіла все кинути. Я з породи людей, які можуть сильно гнутися, але ніколи не ламаються. Поки людина жива, вихід є. Він може взагалі лежати на поверхні. Просто треба заспокоїтися і відкритися до нової інформації. Часто ми не можемо знайти правильного рішення через попередній досвід і переконання, що ми знаємо, як воно має бути. А може бути зовсім по-іншому. Треба боротися зі стереотипами сприйняття і відкриватися до творчості! !
Головні теми