Діамантові іскри водної гладі, яку розпорює білосніжний корпус гоночної яхти, скрип такелажу і п'янке відчуття влади над стихією. Саме так я уявляла собі регату. Насправді ж мій перший вихід на велику воду пройшов під затяжною зливою: у човні миттю утворилася чимала калюжа, під вітровкою по спині підступно текли струмки води, а навколишні пейзажі радували 50 відтінками сірого. Втім, ні злива, ні мокрий одяг не завадили нашому екіпажу зробити те, заради чого ми подолали понад 1000 км автодоріг: осідлати вітер в "країні тисячі озер" – на Мазурах у північно-східній Польщі.
ВХІД – ТІЛЬКИ ДЛЯ ЖУРНАЛІСТІВ. Ось уже 21-й рік поспіль у селищі Миколайки на початку серпня проходить чемпіонат з вітрильного спорту серед польських акул пера. Цього року журналісти заполонили містечко з 8 по 10 серпня. На воду під час регати виходять ведучі, оператори, кореспонденти місцевих засобів масової інформації від співробітників популярних радіостанцій до журналістів видання "Гідробіологічні відомості".
Серед 35 команд – дві жіночі й одна українська (ми своєю участю в регаті зобов'язані представництву Польської туристичної організації в Україні). Головна умова: рульовий зобов'язаний бути професійним журналістом. Так що змахлювати і покликати, наприклад, титулованого яхтсмена, не вийде. Втім, більшість учасників перегонів цим самим спортсменам не поступається: у тутешніх краях ходити під вітрилом так само звично, як кататися на велосипеді. Благо загальна площа Мазурських озер становить 310 кв. км, у регіоні зареєстровано понад 16 тисяч яхт, які можна орендувати в будь-який відповідний момент. Нам такий достаток і не снився: по всій Україні добре, якщо набереться хоча б з тисячу вітрильних яхт, та й цей спорт у нас не дуже масовий, скоріше навіть закритий.
]
Поляки ж ходять під вітрилами приватно і з раннього дитинства. Як правило, навчаються на гоночно-навчальних човнах "Омега" – розроблене ще у 1942 році судно досі залишається в Польщі надпопулярним. Воно просте, легке і надзвичайно маневрене. Саме на цих човнах і змагаються учасники журналістської регати. В Україні таких човнів немає, тому нашій команді довелося вчитися керувати "Омегою" безпосередньо під час самої гонки. То ж після 12-годинної автоподорожі ми вирушили не в готель, а в порт – придивитися до легендарного човна.
МАТРОС ЗА БОРТОМ. За умовами перегонів до екіпажу човна може входити від трьох до п'яти чоловік. У нашому екіпажі якраз троє. Рульовий і капітан – автожурналіст Максим Моргунський з кваліфікацією рульового 1 класу. Матроси – Олег Васильєв, справжній яхтовий капітан, і я, бачила яхти переважно по телевізору. Але на борту звання і відзнаки не важливі: кожен робить те, що повинен. А ще слухає капітана: сперечатися з ним, навіть при дуже великому бажанні, на воді не можна.
Завдання капітана – стежити за вітром, вибирати оптимальний шлях і, власне, задавати напрямок руху. Для необізнаних це справжнє священнодійство. Ось сидить наш Максим на кормі, однією рукою керує кермом, другою – гротом (на нашому судні це задній парус), та ще й сипле словами на кшталт фордевінд, бакштаг або положення левентик. Це – назви курсів судна відносно вітру.
До речі, щоб швидше зорієнтуватися у вітрі, яхтсмени навіть в епоху розквіту електронної навігаційної техніки із задоволенням використовують старий дідівський спосіб: вішають на ванти "колдунки" – яскраві стрічки, які миттєво реагують на зміну напрямку повітряного потоку. Ось вітер змінився, і капітан командує: "Приготуватися до повороту!". Тут у справу вступають матроси. Їхнє завдання – за допомогою шкотів (спеціальних мотузок, прикріплених до переднього трикутного вітрила) вчасно і правильно перекинути стаксель (те саме трикутне вітрило), щоб човен не втратив швидкість, а ще – відкренити або закренити судно, тобто своєю вагою допомогти човну досягти такого положення, при якому він буде максимально ефективно використовувати вітер. Інакше або швидкість загубиться, або човен на воду ляже. Але щоб працювати правильним "баластом", треба дуже швидко реагувати на зміни в ході човна, а вони відбуваються буквально кожну секунду.
І ось ти, як китайський болванчик, сідаєш на борт, через кілька секунд вже спускаєшся з нього, а ще через мить у прямому сенсі слова висиш за бортом, вчепившись ногами за спеціальні ремені. Чесно кажучи, перший раз летіти назустріч вітру, практично торкаючись п'ятою точкою води, – дуже страшно.
ГОНКА: КОЛИ ПАДАЮТЬ "ОМЕГА" І "ПАПА"
Як же виглядала сама регата? Перед початком гонки яхти збираються в спеціальній зоні перед лінією старту – вона проходить між яскравим буєм і суддівським судном. За п'ять хвилин до початку гонки на суддівській яхті піднімають "омегу" – білий прапор, на якому зображена ця сама буква. За чотири хвилини до старту поруч з "омегою" з'явиться "папа" – синій прапор з білим квадратом посередині, а за хвилину до старту "папа" впаде. Сам же старт ознаменується тим, що впаде і "омега". Причому всі рухи прапорів супроводжуються гудком – коли перед лінією старту крутиться 17 човнів, легко проґавити початок гонки. Але ось старт дано, і тепер все залежить від уміння та удачі екіпажу яхти.
Наш екіпаж. Щоб вийти з порту, доводиться користуватися веслами – вітрила тут ставити не можна. Фото: О.Озоліна
Завдання кожного човна – двічі обійти навколо жовтих надувних буїв, розташованих десь за півкілометра один від одного. Причому обійти обов'язково лівим бортом і сам буй не зачепити. Ми в одному з кіл змушені були змінити траєкторію руху через моторний човен, що з’явився раптову прямо під носом, і чирканули бортом по бую, так що вирішили пройти "коло пошани" – ще раз обійти перешкоду, але цього разу чисто. Після двох кіл – фініш гонки (у перший день заїздів було три, у другій – чотири). Яхти повинні перетнути пряму "старт-фініш", а про те, що їх результат зараховано, свідчить гудок, який лунає з суддівського судня. До речі, звучить він лише після того, як за межею фінішу яхта опинилася вся цілком, адже раптова зміна вітру може спокійно відкинути назад, здавалося б, упевненого лідера. В цілому схема гонки гранично проста: кілька разів пройти з точки А в точку Б. Що ж тут складного?
По-перше, це тільки у нас – регата, а у всіх інших людей звичайний день, тому між гоночними човнами то і справа снують моторки, педальні катамарани, круїзні вітрильні яхти та інші плавзасоби. Навіть величезний двощогловий моторно-вітрильний "Шопен", всередині якого обладнано ресторан, час від часу змінює дислокацію. Ну прямо автострада, тільки замість машин – човни та яхти. Так, згідно МППЗС (це такі правила дорожнього руху на воді) судно під вітрилами користується "перевагою": судна, що йдуть під мотором, зобов'язані поступатися йому дорогою. Але де гарантія, що водій моторного катера досить уважний і взагалі знає що-небудь про ці самі правила? Так що треба дивитися уважно, щоб ненароком не потрапити у водну ДТП.
Друга біда – відсутність вітру. Якщо його немає, нічого не поробиш. Як говорили мої напарники, в такій ситуації гонка йде за схемою "хто швидше стоїть". А як прикро, коли ти на всіх парах мчиш до буя, обходиш його і... безпорадно бовтаєшся на воді, намагаючись впіймати хоч якийсь подих вітерця. І в ці хвилини потрібно поводитися так, ніби вся поверхня човна заставлена кришталевими вазами: гойднешся не в той бік – втратиш хід, загрузнеш посеред озера. Так, за "нельотну погоду" в останній день судді навіть скоротили дистанцію заїзду.
НА СУШІ: ПРЕЗИДЕНТ І "БІЛІ ТРОЯНДИ" ДЛЯ ЯХТСМЕНІВ
Звичайно, в будь-якому, навіть у найпростішому виді спорту, завжди є переможці. Ми, на жаль, цього року до числа щасливчиків, які змогли покрасуватися на подіумі, не потрапили. Але і на останньому місці не опинилися, незважаючи на те, що гоночний човен був для нас справжньою "темною конячкою", і які на озері бувають вітри, ми також дізнавалися досвідченим шляхом. Втім, з порожніми руками з чемпіонату ніхто не пішов – призи дісталися абсолютно всім членам всіх екіпажів, а деякі отримали подарунки по кілька разів.
Однак основна мета будь-яких змагань серед журналістів – зовсім не роздача нагород і кубків за призові місця, а можливість побачити колег, посидіти з ними за келихом пива (на місцевий манер – з малиновим або імбирним сиропом), поговорити про те, що відбувається в світі, а ще – вдосталь натанцюватися. Чемпіонат з вітрильного спорту між "акулами пера" винятком із цього правила не став.
Після закінчення змагань всі учасники регати ввечері збиралися у просторому наметі, уставленого довгими столами і лавками. З одного боку гостей чекав "шведський стіл", а з іншого – сцена і танцпол. Вечір починався з проголошень результатів заїздів і планів на день прийдешній, а потім стрімко перетворювався на велику дискотеку. Причому музиканти, які весь вечір сяяли на сцені, з легкістю виконували світові хіти, і польські пісні, і несподівані в тутешніх широтах "Білі троянди", а спеціально для нас, українців, навіть затягнули "Червону руту". І весь цей час на танцполі не було вільного місця, причому журналісти у віці танцювали значно більше, ніж їхні молодші колеги.
Однак найнесподіванішою подією за час регати став візит у Миколайки президента Республіки Польща Броніслава Коморовського. Глава країни зайшов у порт без зайвого шуму на яхті з промовистим номером 1. Не поспішаючи, спустився з неї, пішов прогулятися по набережній. Охоче фотографувався з бажаючими і давав автографи. І ніяких кордонів охорони і рамок металошукачів. Жодних страусових туфель і напрасованих костюмів – звичайна сорочка та бриджі. Звичайна жива людина. Президент пробув у Миколайках близько півгодини і відправився до дружини – у президентського подружжя будиночок у цих краях.
Борт №1. Польський президент зайшов у порт без зайвого шуму. Фото: О.Озоліна
Настав час і нам закінчувати поїздку в польський край "тисячі озер". Над Мазурами опускається величезний жовтий місяць, схожий на головку жирного польського сиру, і висвітлює десятки яхт, що стоять біля берега в очікуванні нового дня. Нас чекає 12 годин їзди в машині, кордон і повернення в рідні краї. Але перед тим як сказати Миколайкам "До побачення!", ми кидаємо в озеро по монетці. Хтозна, а раптом ми ще повернемося сюди і нам все-таки вдасться осідлати тутешні норовливі вітри?!
Головні теми